Берлінський день (збірка) [Остап Вишня] (fb2) читать постранично

Остап Вишня

БЕРЛІНСЬКИЙ ДЕНЬ

Книгоспілка

Бібліографічний опис цього видання вміщено в «Літопису Українського друку», «Картковому репертуарі» та інших покажчиках Української Книжкової Палати.

Обкладинка й малюнки роботи Б. Фридкіна.

Упрліт 3079 к. Харків

Зам. 485. Тир 25.000

Літ.-друкарня

КНИГОСПІЛКИ

Харків. Нетеч.

наб., 14

1930

ПОЇХАЛИ...

Без причини й болячка не сяде.

Для поїздки за кордон, отже, виходить, треба мати причину.

Наукові командировки останніми часами загубили подекуди свою вагу.

Приходите ви, приміром, до будь-якої установи, що має право командирувати вас за кордон, і говорите:

– Удосконалитися мені, знаєте, слід. Так у мене пішла наука, що без закордону, як без рук. Дайте мені командировку за кордон, так як, хай мене бог уб'є, за два тижні вам соціалістичне будівництво закінчу. Раз – два! – і соціялізм!

Ну і. звичайно, витягаєте посвідку від тої установи, де ви працюєте, що вам справді таки командировка за кордон потрібна, як вода. Як повітря. Як нагрузка.

Тоді вам та установа каже:

– Да... Справді таки ми бачимо, що командировка вам, безперечно, потрібна. Але майте, товаришу, на увазі, що, як свідчать фахівці, жіночі панчохи радянського виробу, а також і черевики наші не гірші, як і закордонні. Беручи під увагу мито, вони й не дорожчі. Потім: ви маєте право провезти тільки два костюми, так що, коли зважити вартість падорожі, мито, дорожнечу прожити за кордоном, багато не виграєте... А ліцензій тепер не дають. Обмотувати себе жіночими пантальонами та мережками незручно, бо попадете на кіно-фільм. Провезти валюту через Шепетівську митницю все одно не вдасться, бо митниця наскрізь бачить, хто везе валюту...

– Ах, так... Ну, тоді я подумаю...

– Подумайте...

***

Краща й поважніша причина для закордону – хвороба.

З хворобою виїхати легше.

Тільки не робіть так, як одна знайома моя дама робила.

В лікарській комісії, куди вона звернулась по свідоцтво, що їй треба лікуватися за кордоном, вона впала в «непритомію» і, коли їй дали понюхати нашатирного спирту, прокинулась і застогнала:

– Ох! Де це я? А що можна з собою везти з закордону? У вас, – казали мені, – є такий список. Ох! Ох!

І знову знепритомніла.

Так не робіть – «засипетесь».

***

Найпевніше: щоб поїхати за кордон, бажаю вам придбати харрошу язву в шлунку. Круглу.

Як її придбати? Хай колись на дозвіллі розповімо. Харроша буде язва...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

***

Ну, от у вас уже в руках закордонний пашпорт. Всі вже про це знають.

– Їдете ?

– Їду.

– Так ви, знаєте, мені перо автоматичне.

– Добре.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

– Їдете?

– Їду.

– Так ви може б мені шляпу.

– Добре.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

– Так ви б мені краваток штук за три.

– Добре.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

– Ех, які там іграшки для дітей. От би мойому Юркові велосипедика, Маринці ведмедика. Тільки не маленького, а більшого. Там такі є волохаті.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

– Їдеш?

– Їду.

– От добре. Ну, й повезло. От послав же господь язву. Так ти ж там і нам щось таке. Бльокнотів там. І ножиків. І олівців отих автоматичних. І шкарпеток.

– А жінка моя дуже просила светр і фільдекосових панчіх…

– Товариші! Може кому рояль Шредерівський* привезти? А може автомобіль?

***

Сидячи у ваґоні, ви дивитесь у бльокнот і підраховуєте, скільки чого треба вам привезти з закордону.

Підрахували: 13 шляп, 43 краваток, 23 парі черевиків, 110 пар жіночих панчіх. 87 автоматичних пер, 15 дюжин олівців, 5 велосипедів, 7 ведмедів...

Темніє у вас в очах і ви, дивлячись на зелені жита, уперто думаєте:

– Ну добре! Обмотаюсь! Позатикаю дещо в черевики! Велосипеди здам у багаж! А куди я тих ведмедів позасовую?

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Дорога Шепетівська митнице! Коли я вилізу з ваґону товщий удесятеро, як їхав за кордон, думай, будь ласка, що то я так поправився у німецькій санаторії. Коли в мене з ушей торчатиме по ведмедю, а з носа по шляпі, думай, що то мені лікарі приписали всі дірки на дорогу позатикати.

Ну, що ж я маю робити?! Я ж за кордон їду!

***

Їдемо.

– Так ви ж, товаришу, дивіться. Raucher – це для куріїв, а Nichtraucher – це для некуріїв.

– А яка «друга кляса»?

– Zweiter klasse! Так і кажіть на вокзалі!

– Кому казать?

– Та там, хто вас поспитає, тому і кажіть.

– Ага. Їх хабе цвайтер клясе. Їх хабе цвайтер. Ї хабе цвайтер...

– А на вокзалі дивіться, де написано «Ausgang», туди й виходите.