загрузка...
Перескочить к меню

Янголятко в кутих черевиках. Книга друга (fb2)

файл не оценён - Янголятко в кутих черевиках. Книга друга (а.с. Янголятко в кутих черевиках-2) (и.с. Алфізика) 1104K (скачать fb2) - Генечка Ворзельська

Настройки текста:




Генечка Ворзельська Янголятко в кутих черевиках Книга друга

Частина перша «Безликі вітчимові тварюки»

Тим часом у мене вдома, у Місті, де я народилася, сумовитий двірник уперше позамітав подвір’я — тепер це була його дільниця. Позамітав ще й клаптик вулиці під аркою. Його перший робочий день завершився за якихось три години.

Він побачив, коли повернувся у двір, що нападало нове листя, але вирішив: на сьогодні досить. Обминувши дерева, що росли обабіч входу в підвал, двірник спустився сходами вниз і відсунув клямку.

Світло ввімкнулося за чотири кроки. Чотири кроки під безугавне клацання запальнички. Коли спалахнуло світло, він зазирнув у довгий тунель і помітив оддалік купи сміття та подертий, з єдиним уцілілим валиком диван. Він мав два тижні, аби прибрати все те, — сам дійшов такої думки: займатися підвалом упродовж двох тижнів. Сьогодні можна було лише пороздивлятися.

Пороздивлятися та водночас заробити дещицю.


Озирнувшись туди-сюди, двірник знайшов уламок іржавої труби й узяв його.

Він брів підвалом і зазирав до комірок. Биті склянки, насипи білої від плісняви картоплі, дощечки, труби, влежалі, наче зморшкуваті валуни, мішки цементу, гасові лампи, старі телевізори, дитячі санчата.

— Двадцять, сорок, п’ятдесят… Непогано!

Розділ 1

Одні двері були замкнені. Двірник підчепив навісний замок і вирвав його вкупі зі скобами. В комірці він побачив кіпи старих газет, полиці з каламутною консервацією, якісь коробки. У двох горішніх знайшов розбірну штучну ялинку та перекладені серпантином і ватою іграшки.

— Непогано, — примовляв він, підраховуючи всі ці газети, алюміній, позеленілу мідь, радіодеталі. — Не менше, як на чотириста. Дуже навіть непогано…

Він зірвав ще один замок і натрапив у комірці на розв’язку теплоцентралі: поржавілі відра, вузля труб та гнуті вентильні штирі.


Будинок був старий, усього на тридцять одну квартиру, тож на дверях комірчин у підвалі були їхні номери. Він іще не знав нікого з мешканців, а тому навіть не уявляв, кому належить секція під номером двадцять шість.

Замка нема, але двері закриті. Він присів, шукаючи замкову шпарину, ба навіть видобув із кишені запальничку. Шпарин усе-таки не було, але над підлогою виднівся доволі широкий паз. Він просунув у нього трубу та спробував відчинити двері, однак нічого не вийшло.

Сумний двірник висмикнув трубу і помітив, що вона вимазана чимось густим і чорним Він понюхав забруднений кінець — запаху не було. Але якщо помацати, то відчуєш холодне й м’яке. Двірник опустив трубу, — він мав намір витерти бруд об долівку, але чорна гидь спіраллю метнулася до його руки. Відчувши долонею той живий холод, він мимохіть пожбурив трубу.

— Що за?..

— Що за?…

— Що за?…

— Що за?… — кепкувало багатоголосе відлуння.


Рвучко відчинилися двері та, збивши його з ніг, відкинули до протилежної стіни. Велетенська чорна хвиля стала дибки, зависла над порогом, немов безмірна, витягнута до стелі крапля.

— Ці-ка-а-а-во, хто це тут у нас? — мовила вона сотнею роззявлених пащ.

Чорне місиво клубочилося й перетікало само в себе, випускаючи до чоловіка, що лежав під стіною, кілька молодих пагонів.

— Людинка, — озвалися пащі й покликали: — Людинко-о-о!

Обплутавши мертве тіло паростками-мацаками, імлиста чорнота звела його на ноги.

— Агов! — гукнула тисяча ротів. — Досить клеїти дурня!

Він мовчав. Світний колодязь замкнувся за його душею, тож він уже не міг повернутися назад.

— Ти чуєш мене?

Чорнота зм’якла, втягла мацаки, й двірник упав.

— Не чуєш.

І чорнота хряпнула дверима.

Увібравши в себе все до останньої крихти, чорнота зачинила двері під номером двадцять шість і почала розповзатися по стінам та стелі комірчини й обліплювати їх витким безконечним малюнком — замкнутого на собі рухливого гобелена.

У непроникному мороці все ще охопленої імлою порожнечі формувалася чорна, така ж непрониклива куля, Обертаючись, куля наражалася на шпичаки та голки, що їх випускали зі стін і стелі гобелени. Куля обламувала їх, вбирала в себе й од того ставала дедалі більшою.

Зрештою, удосталь наситившись мороком, куля врізалася в стелю й пробила її наскрізь. Повз поштові скриньки та прочинені у під'їздах двері, крізь сходи та перекриття третього поверху — до кімнати з величезним, вважай, на всю стіну дзеркалом.

Біля дзеркала морок зависнув, якусь мить поклубочився, набуваючи форми. З’явилися ноги й




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг   Поиск по содержимому сайта

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...