Пора серця. Листування [Пауль Целан] (fb2) читать постранично, страница - 3

5 ^{19} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, кінець травня — початок червня 1949 р. (?), незакінчений начерк листа

Паулю, коханий Паулю,

я тужу за Тобою і за нашою казкою. Що маю робити? Ти так далеко від мене, і Твоїх вітальних листівок^{20}, якими я донедавна була так вдоволена, тепер мені недостатньо.

Вчора я отримала від Клауса Демуса кілька Твоїх віршів, яких раніше не знала, три з них — написані нещодавно^{21}. Мені майже нестерпно, що вони надійшли до мене таким кружним шляхом. Прошу, дуже прошу Тебе, не допускай цього. Має ж бо ще трохи чогось лишитися і для мене.

Я можу читати їх краще, ніж інші, бо я зустрічаюся в них з Тобою від часу, як більше немає Беатріксґасе^{22}. Мені завжди йдеться про Тебе, я думаю дуже багато над цим і промовляю до Тебе, обіймаю Твою чужу, засмучену голову своїми руками й хочу зняти камінь з Твоїх грудей, взяти гвоздики з Твоєї руки^{23} й почути, як Ти співаєш. Зі мною не сталось нічого такого, що б раптом змусило мене ще палкіше про Тебе думати. Усе, як завжди, я маю роботу й успіх, на мене звертають увагу чоловіки, однак, це нічого не значить: знаєш, гарне й важке розмірюють дні, які проминають.

6 ^{24} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 20.6.1949

Париж, 20-го червня 49 р.

Інґеборґ,

«непунктуально» й пізно^{25} приходжу я цього року. Але, можливо, це так тільки тому, що я волію, аби не було нікого, окрім Тебе, коли я ставитиму на стіл Твого дня народження^{26} маки, дуже багато маків, і пам’ять^{27}, так само багато пам’яті, два великі, палахкотливі букети. Вже кілька тижнів я радісно очікую цієї миті.

Пауль

7 ^{28} Інґеборґ Бахман до Пауля Целана, Відень, 24.6.1949

Відень, 24-го червня 1949 р.

Любий, послухай,

напевно, тому що я зовсім про це не думала, сьогодні, напередодні — рік тому це ж також сталося напередодні — справді «прилетіла» Твоя листівка, у саме моє серце, так, це так, я кохаю Тебе, тоді я ніколи цього не казала. І знову мак полонив чуття, глибоко, дуже глибоко, Твої чари були чародійні, я ніколи їх не забуду.

Деколи мені нічого більше не треба, лиш тільки піти звідси геть, дійти до Парижа й відчути, як Ти доторкаєшся до моїх рук, як Ти мене всю огортаєш квітами, а потім знову не знати, звідкіля Ти прийшов і куди йдеш. Ти прийшов до мене з далекої Індії, або з іще віддаленішого, таємничого, брунатного краю, Ти для мене — пустеля і море, і все, що є таїною. Я й далі нічого про Тебе не знаю, і тому мене часто за Тебе охоплює страх, я не можу собі уявити, щоб Ти робив щось таке, що всі ми тут робимо, я мусила б мати для нас прекрасний замок і забрати Тебе до себе, щоб Ти міг бути в ньому моїм чарівним володарем, у нас там буде безліч килимів і багато музики, і там ми винайдемо кохання.

Мені часто спадало на думку, що «Corona» — найкращий Твій вірш, він — довершене передбачення миті, коли все стане мармуром і залишиться назавжди. Та тут для мене не прийде «час»^{29}. Я спрагла на те, чого не отримаю, усе тут таке дріб’язкове й банальне, безживне й знесилене ще до того, як було вжите.

У середині серпня я хочу бути в Парижі, хоча б кілька днів. Не запитуй мене, чому й навіщо, але будь там для мене, на один вечір, або на два, а то й три… Для мене, на березі Сени, — ми дивитимемося так довго у воду, аж доки не станемо маленькими рибками і не впізнаємо одне одного знову.

Інґеборґ.

8 ^{30} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 4. (?) 8.1949

Інґеборґ, люба,

лише кілька рядків, дуже квапливо, щоб сказати Тобі, як я радію, що Ти приїдеш^{31}.

Сподіваюся, що цей лист надійде ще вчасно, і Ти напишеш, коли Ти прибудеш: можна мені зустріти Тебе? Чи мені цього не дозволено, бо я не смію також розпитувати Тебе «чому» і «для чого»?

Я сповнений нетерпіння, люба.

Твій Пауль

Ось мій телефонний номер:

DAN 78-41^{32}

9 ^{33} Пауль Целан до Інґеборґ Бахман, Париж, 20.8.1949

31, Рю дез Еколь

Париж, 20-го серпня 49 р.

Моя люба Інґеборґ,

отже, ти приїдеш тільки через два місяці — чому? Ти не говориш цього, Ти також не кажеш, наскільки, не кажеш, чи Ти отримаєш