Львів. Смаколики. Різдво (fb2)

- Львів. Смаколики. Різдво 867 Кб (скачать fb2) - Анна Хома - Дара Корній - Тетяна Белімова - Наталя Лапіна - Алла Рогашко

Настройки текста:




Львів. Смаколики. Різдво Збірка

Вступ

Ми постійно шукаємо щастя і не ймемо віри, що воно зовсім поруч. Щастя в нас самих. Треба просто навчитися радіти й бути вдячним за абсолютно звичні речі: людей, які довкола тебе, місце, де ти народився, де ти живеш, рід, який дав тобі традиції та віру. Кажуть, віра — це великий дар. Хтось вчиться її роками, а хтось просто отримує в подарунок від Бога. Цей подарунок так високо цінується і передається з роду в рід. Адже саме традиційна віра і мораль збирає щороку всіх родичів, де б вони не були — в Мілані, Торонто чи Тель-Авіві, — додому на Святу вечерю з дванадцятьма стравами і різдвяним Дідухом. Тут іще ходять вертепи морозяними вулицями й пекельні чорти лякають дітей за непослух гріхами, а не роздають подарунки задурно всім. Тут змалечку вчать, що за всі дії треба відповідати, а особливо за недобрі діла. Всесвіт відгукується добром на добро і злом на зло, що відомо із сивої давнини й лише нещодавно доведено вченими-фізиками.

Не знаю іншого такого міста у світі (а може, я ще просто не все бачила), де багатство і розмаїття фарб і смаків так органічно й гармонійно поєднуються. Тут немає жодного вільного столика в кафе на свята, звідусіль чути різні мови, діалекти й говірки. Львів радо приймає кожного, хто готовий поринути в місцевий колорит і аромати, а особливо аромати Різдва. Часто їжджу в інші міста й країни, і ніде насправді не почуваюся так добре, як удома на зимові свята. Тут тобі і вертеп, і колядки-щедрівки. А що вже надегустуєтеся меду, медовухи та вишняку під Коляду!

Тепло і затишок рідної оселі, волинські традиції зустрічі Різдва в колі найближчих і найрідніших ви відчуєте у творі, сповненому дитячих спогадів Дари Корній. І зрозумієте, що звичаї не надто відрізняються від львівських, коли прочитаєте оповідання інших письменниць нашого жіночого літературного клубу, хоча особисті традиції — окремі в кожній оселі. Як завше, оригінальна й неповторна Вікторія Гранецька, безумовно, вразить у самісіньку душу, здалеку нагадуючи про ліричний містицизм великого Гоголя. Сучасний ґаджет Анни Хоми і янгол Наталі Лапіної видаються такими різними, але водночас і вельми атмосферними…

Кожен твір — ще один погляд на старовинне місто, котре, як стверджують деякі знавці давнини, сприяє не тутешнім мешканцям, а лише зайдам, які приїхали тут торгувати, будувати, політикувати… Проте яскравий приклад плеяди відомих та успішних львівських музикантів, письменників, спортсменів заперечує це твердження. Тут вчаться бути собою, прагнучи досягнути найвищого щабля своєї мрії. Львів — це місто, яке надихає і зріднює, яке вчить уміло поєднувати свободу в думках і діях зі сповідуванням глибоких галицьких традицій і віросповідань.

Дякуємо Тобі, Господи, що ми є тим, ким ми є, там, де ми є нині!

— Христос ся рождає!

— Славімо Його!

Ніка Нікалео

Дара Корній Моє сонцесяйне Різдво

Місто дихало Різдвом… Аромат свята перемагав густий запах кави та стелився зимовою площею Ринок. Він солодко лоскотав ніздрі туристів, гостинно запрошуючи в затишні кнайпочки й кав’ярні на різномаїті смаколики. А потім, поблукавши стометрівкою, зупинився біля оперного театру. Він відчайдушно спинався на пальці, допитливо зазираючи в очі кам’яній пані Славі. Вона на фронтоні театру, граційно та величаво, тримала над головою позолочену пальмову гілку, спокусливо посміхаючись. Але аромат свята не спокусився, лишень підморгнув камінній жінці та помчав далі. Зачепив за вершечок вбрану в блискучі вогники новорічну ялинку, котра хизувалася на всі боки розкішною павою, і врешті кинувся в обійми пшеничного Дідуха, вдихаючи в себе літо та осінні червонобокі яблука. Дідух залоскотав добродія пишними вусами, заколисав колядкою, запрошуючи і львів’ян, і гостей міста до церкви на Святочну Літургію.

Львів снив Різдвом… Гори пампухів — з вишнями, маком, повидлом і без, здобна медова кутя з різними легумінами[1] і поруч скромна, лишень з маком та родзинками, сухі білі гриби в пісному борщі, узвар із сушених райських яблук, може, навіть із саду Божого, груш, слив, запашний глінтвейн, котрий рясно пахне не тільки дешевим виноградом, а й ароматними приправами… Різдво. Його можна побачити, спробувати на смак, понюхати, торкнутися пальцями і навіть почути.

З кожнісінької вітрини урочисто прибраних крамниць міста посміхаються ангели та пастушки з вівцями, волом та коровою, урочисто завмерли царі з дарами, чекаючи сяйва першої зірки, котра сповістить про народження Месії. Вертепи-шопки в різдвяну пору оживають. Діти, дорослі, актори, аматори, геть не актори і геть не аматори, зірка восьмикутна в руках звіздаря… Світ — вертеп, і світ — театр. Колядуємо! Звеселяємо і себе, і ближнього, бо святкуємо