Як кохався дон Перлімплін з Белісою в саду [Федеріко Ґарсія Лорка] (fb2) читать постранично

Федеріко Ґарсія Льорка

ЯК КОХАВСЯ ДОН ПЕРЛІМПЛІН З БЕЛІСОЮ В САДУ

Еротичне алілуя в трьох діях з прологом

Камерний варіянт (1930)

Переклад з еспанської Юрія Тарнавського

Дієві особи:

дон Перлімплін, Беліса, Маркольфа, мати Беліси, 1 Ґном, 2 Ґном.

ПРОЛОГ

Хата дона Перлімпліна. Зелені стіни. Меблі помальовані на чорно, В глибині кону балкон, крізь двері якого видно балкон Беліси. Соната. Перлімплін, у зеленім халаті та білій перуці з локонами. Маркольфа, наймичка, у класичній сукенці в смужки.

ПЕРЛІМПЛІН Так?

МАРКОЛЬФА Так.

П. Але чому так?

М. Тому, що так.

П. А коли я скажу, що ні?

М. (Сердито) Що ні?

П. Що ні!

М. А скажіть мені, паничу, чому ні?

П. А скажи мені ти, служнице твердолоба, чому так?

(Хвилина тиші).

М. Двадцять і двадцять – сорок.

П. (Слухає) Це правда.

М. І ще десять – п’ятдесят.

П. Авжеж.

М. П’ятдесят років це вже не дитинство.

П. Ясно, що ні.

М. А я можу померти кожної хвилини.

П. А я й забув!

М. (Плаче) А що ви почнете без мене?

П. Що я почну?

М. Тому й мусите женитися.

П. (Неуважно) Так?

М. (Енерґійно) Так!

П. (Благальним голосом) Але ж, Маркольфо. Чому? Коли я був малим, одна жінка задушила свого чоловіка. Шевця. Я цього не можу забути. Я ніколи не хотів женитися. Мені добре з моїми книжками. Навіщо мені жінка?

М. Подружжя має великі чари, паничу. Це не те, що здалека здається. В нім повно речей таємних, про які наймичці говорити не годиться... Ось бачите...

П. Що таке?

М. Я аж почервоніла.

(Мовчанка. Чути піаніно).

ГОЛОС (Співає за сценою)

Любов, любов!

Між моїми стиснутими стегнами

плаває риба сонця.

Тепла вода в очереті.

Любов!

Півню, тікає ніч!

Хай не відходить!

М. Пробачте, паничу, що моя правда.

П. (Чухає голову) Добре співає.

М. Оце жінка для вас, паничу, Беліса. А яке у неї тіло біле!

П. Беліса... Та чи не було б краще?

М. Ні... Ходіть, побачите. (Бере його за руку й веде до балкону) Кличте: «Белісо!»

П. Белісо...

М. Голосніше.

П. Белісо! (Двері балкону, що навпроти, відчиняються, і виходить Беліса. Вона майже гола і сяє красою)

БЕЛІСА Хто кликав?

(Маркольфа ховається за занавіскою балкону).

М. Відповідайте!

П. (Тремтячим голосом) Я.

Б. Ви?

II. Так.

Б. А чому так?

П. Тому, що так.

Б. А коли я скажу, що ні?

П. Мені буде прикро... тому, що... ми вирішили, що я повинен одружитися.

Б. (Сміється) З ким?

П. З вами.

Б. (Стає серйозно) Але ж... (Голосно) Мамо, мамо, матусю!

М. Справи йдуть хороше.

(Виходить мати у перуці з вісімнадцятого століття, повній птахів, стрічок і намиста)

Б. Дон Перлімплін хоче одружитися зо мною. Що йому сказати?

МАТИ. Добрий вечір вам, сусідоньку дорогенький. Я завжди кажу моїй дочці, що у вихованні та ввічливості ви достеміннісінько такий, як була ваша покійна матуся, з якою я не мала приємности бути знайомою.

П. Спасибі.

МАРКОЛЬФА (Сердито, з-за занавіси) Я вирішив, що я повинен...

П. Ми вирішили, що я повинен...

МАТИ Вступити в стан подружній, правда?

П. Так, оце й саме.

Б. Але ж, мамочко... А я?

МАТИ Ти, безперечно, годишся. Дон Перлімплін прекрасний муж.

П. Сподіваюся ним бути, ласкава пані.

МАРКОЛЬФА (До дона Перлімпліна) Ще трошки, і вже кінець.

П. Ти думаєш? (Говорять з собою).

МАТИ (До Беліси) У дона Парлімпліна багато землі. На ній багато гусей і овець. Овець гонять на ярмарок. На ярмарку дають за них гроші. Гроші приносять красу... А красу цінитимуть інші мужчини.

П. В такому разі...

МАТИ. З найбільшою приємністю... Белісо, йди-но всередину... Не личить, щоб дівчина чула певні розмови.

Б. До побачення. (Відходить).

МАТИ Я вам кажу, це лілея. Ви бачили обличчя? (Тихіше) А якби ви побачили ще більше!.. Як з цукру... Та, вибачте... Я не повинна аж так розхвалювати свою дочку такій модерній та компетентній особі, як ви...

П. Справді?

МАТИ Так... Я це кажу без іронії.

П. Не знаю, як висловити нашу вдячність.

МАТИ. О, нашу вдячність !.. Що за вихованість! Вдячність вашого серця і вас самих. Я це зрозуміла... Я це зрозуміла... Попри те, що вже двадцять років не маю справи з чоловіками.

МАРКОЛЬФА (Збоку) А весілля...

П. А весілля...

МАТИ Коли захочете... Хоча (Витягає платок і плаче) усі матері... До побачення... (Відходить).

МАРКОЛЬФА Нарешті.

П. Ой, Маркольфо, Маркольфо! Куди ти мене завела?

М. У подружжя.

П. Правду тобі сказавши, найшла на мене спрага... Принеси мені води. (Маркольфа підходить до нього і шепче йому щось у вухо) Та невже?

(Чути піаніно. Сцена стає напівтемною. Беліса розсуває занавіски свого балкону і, майже гола, співає лінивим голосом).

Б. Любов, любов!

Між моїми