Як стати щасливим (збірка) [Валентин Лукич Чемерис] (fb2) читать постранично

- Як стати щасливим (збірка) 2 Мб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Валентин Лукич Чемерис

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]




Валентин Чемерис

ЯК СТАТИ ЩАСЛИВИМ


Гуморески
Весела повість


ДНІПРОПЕТРОВСЬК
«ПРОМІНЬ»
1981



ВЕСІЛЛЯ У ДІЇВЦІ


А ТОМУ, ЩО БУЛИ ЄДИНІ...


Заліризована усмішка


... Іноді Адама кудись манило.

Голос, досі нечуваний, у його душі бринів — тихий, ласкавий, вабливий, тривожний... Таємничий такий, незбагненний... А що хоче той голос куди кличе-надить — піди розберися... Із жонатими чоловіками, які надто щасливі, таке зрідка буває. Адам же не в комуналці жив, а — в раю, тож і находило на бідолаху... У такі дні він робився сам не свій, безпричинно задумувався, часом допізна, з відчуженим виглядом блукав райськими садами, дивився на місяць уповні та все зітхав... зітхав... А чого зітхав, чого блукав та чого виглядав — і сам не знав.

Коли ж мокрий від нічної роси повертався до свого райського куреня, Єва насторожено зиркала на нього і сердито питала:

— Ну де ото до півночі пройенадив?

— Та-а... гуляв у саду.

— А чого це тебе, чоловіченьку, на природу почало тягти? — підозріло доскіпувалась Єва. — Чи ж, бува, не назнав яку?

— Ну, що ти говориш, Єво?.. — ледве стримувався чоловік. — У раю ж, крім тебе та мене, більше нікого й немає.

— Знаю я вас!.. — загадково говорила вона і його це страшенно дивувало: звідки вона знає чоловіків, адже він у неї перший і, взагалі, у всьому світі перший, експериментальний, можна б сказати. — Вам тільки волю дай!..

А сама в розпачі думала:

«Ой, назнав же когось!.. Бо чого б ото моціонив вечорами у саду та зітхав, на місяць уповні дивлячись?..»

І хоч вона достеменно відала, що крім неї немає жодної жінки у раю, але солодкий черв'ячок підозри в душі ворушився, і вона щовечора влаштовувала Адаму перші сімейні сцени: чому так пізно прийшов?.. Де був?.. З ким ходив?..

І все прискіпувалася, прискіпувалася...

— Та немає ж нікого в раю, — вкотре клявся чоловік.

— Немає, — згоджувалась, — але по твоїх очах бачу, що про неї думаєш.

Адам і справді про неї думав.

Про ту, якої ще й на світі не було.

І марилась вона йому такою, яка б розуміла його і ніколи б не бурчала, що він пізно до куреня повертається, не доскіпувалася б, з ким він буває, не докоряла б, що відбився від сім'ї...

А Єва теж мріяла...

Про того, якого ще й на світі не було.

І марилось їй, що тільки б він розумів її душу і приходив би до сімейного вогнища рано, і допомагав би їй, беріг би її...

У такі хвилини вона ладна була кинути в лице Адамові тяжке звинувачення:

«Коли б не ти, то я знайшла б собі іншого і була б з ним щасливою!..»

Але вона вчасно згадувала, що інших чоловіків поки що немає, і тому мовчала.

І Адама тягло шпигнути її: «Авжеж, принца б ти собі заморського знайшла б!..», але принців тоді ще не було, і він мовчав.

Оскільки ж він мовчав, Єва поглядала на нього просвітленими очима і розчулено думала:

«Що б там не було, але мені повезло. Адже ж мені, тільки мені дістався перший у світі чоловік. І який він не є, а він у мене — єдиний!..»

У такі хвилини Адам теж поглядав на Єву просвітленими очима і зворушено думав:

«Що б там не було, але мені повезло. Бо тільки мені дісталася перша у світі жінка. І яка вона не є, але вона у мене – єдина».

І в пориві досі невідомого почуття, що вперше почало прокльовуватися у його серці, він якось вигукнув:

— Євочко!.. Світ обійди, а іншої такої, як ти, і не знайдеш!

І то була чистісінька правда, бо у всьому світі білому була лише одна жінка — його Єва. І Єва вірила Адаму.

І може, тому й пішов од них рід людський, бо Адам у Єви був єдиним, а Єва в Адама, повторюємо, теж єдиною була.

А ось ми, їхні далекі-предалекі діти, іноді з легкістю кажемо:

«Ну й що ж?.. Подумаєш, інші є!..» Інші й справді тепер є.

І тому, коли хтось та комусь шепоче: «Ти ж у мене єдина», ох, як важко буває тепер повірити у щирість такого шепотіння.

Але вірити треба.

Бо коли б та колись наш праотець Адам та не шепнув праматері нашій Єві, що вона у нього єдина, то хіба б ми з вами з'явилися у світі білому?..


ЯК СТАТИ ЩАСЛИВИМ


Вона стояла на третьому поверсі біля дверей своєї квартири і, розгублено кліпаючи довгими віями, щось безнадійно шукала у себе в сумочці.

— Це ж треба, га? — ніби дивувалась вона і розводила руками. — Нема-ає...

А він піднімався східцями на свій четвертий поверх. Побачивши симпатичну і таку одиноку жінку біля зачинених дверей, він, як справжній мужчина, відчув, що не може байдуже пройти мимо.

— Пробачте, що трапилось? — підійшов він ближче і злегка вклонився. — Григорій Петрович, ваш сусід по будинку.

— Марія Іванівна, — відрекомендувалась вона тихо і, не підводячи