Акційне т-во Фрідріх Круп в Есені [Олекса Влизько] (fb2) читать постранично

Олекса Влизько

АКЦІЙНЕ Т-ВО ФРІДРІХ КРУП В ЕСЕНІ

З п'яного рота смердить пивом і неперетравленим Джаакомом Россіні.*

«Канне бір, Лізе, бір, Лізе бір!»

Господар буфету не такий швидкий на висновки, як музичні рецензенти. Він не має наміру визнати свого вранішнього співця за нового Карузо.* Тупий клясичний клайдесдаль своєю суттю, господар спочатку пересвідчується що з брудної робітничої блюзи жодного пфеніґа не можна більше витягти, а відтак бере робітника за комір і викидає в двері на морозне повітря пасажирського тунелю під кількома плятформами есенського вокзалу.

У мене всю ніч відбувався відьомський шабаш, що споруджував навіжений пандемоніюм спання навсидячки у вагоні третьої кляси, як це практикується, — чорт би її забрав, — по всій культурній Европі. Після дванадцятої години на вікнах купе відблиски індустріяльних заграв Руру. Нарешті, о четвертій годині ранку я в Есені, в царстві розвінчаного гарматного короля Крупа, а тепер короля шлейок, сейфів, вічних пер, термосів та портативних універсальних залізних кльозетів. Я зліз, як кажуть, не з тієї ноги, бо відразу ж опинився у пивниці, під вокзалом, яка справляє обов'язки пивниці для тубільців, а для пасажирів третього ґатунку має бути за буфет.

Тут я сиджу й чекаю тієї години, коли зможу вийти в місто, не спокушаючи людей на підозрілу увагу. У мене й так багато шансів на те, що мене матимуть за нового комінтернівського завагітпропа серед есенських робітників.

Я з ними знайомлюся відразу.

Одного викинуто з приміщення. Решта, — їх тут досить, — глибоко залазить у свої кишені, підраховує брондзу пфеніґів і одержує від вічного невіри-господаря малесенький ґляс пива, завбільшки з три-чотири наперстки.

Ось де я бачу справжніх німецьких робітників.

В Берліні трохи не так.

Берлін — одне з місць, де лазять дурні «бедекерові» чужоземці.* Магістрат не стане показувати їм обидва боки медалі.

Есен місто що не входить в загальний плян мандрівок та авантур. Тому я бачу другий бік щасливої німецької ідилії, а саме — гнилі форніри, на які наліплено дорогоцінні шпалери міжнародніх путівників.

Я бачу Есен...

— «Наше місто Есен стоїть на річці Рур. При цьому, за даними нашого статистичного бюра, воно з часу організації нашої фірми, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — ні разу не тонуло. Воно не може тонути, не має права тонути, бо наша фірма, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — міцно стояла на ногах у часи найгіршого бурґфридену. Наша річка Рур є правий доплив Райну, любого старого Райну, де росте райнвайн і будуються високі споруди винограду. Тече наша річка Рур з плята Вінтерберґ, — 664 м, над рівнем моря, — і допливає до Райну, до любого старого Райну, при місті Рурорті. Завдовжки наша річка Рур — 235 км, у долішній течії на 75 км судоплавна за допомогою шлюзів. Наша річка Рур зрошує Райнсько-Вестфальський кам'яновугільний басейн, що завдяки ньому наша фірма, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — і досі... гм... гм... цвіте! Допливи нашої річки Рур праворуч Мене; ліворуч: Ґене, Вене, Рер, Гене й Лене. В дев'ятому віці на місці наших заводів, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — на місці Есену було засновано манастир черничок-бенеднктинок, любих старих черничок, що їхнє благословіння й досі перебуває над нашими головами, вкритими сивиною через роботу в нашого любого, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — господаря. 1001 року люба, хороша начальниця манастиря Гаґона, — сестра Гайнріха І Птахолова,* — оточила селище, що втворилося навколо манастиря, — наш любий Есен, — стінами, й отак заснувала місто, щоб з ласки всевидящого бога в ньому мав узятися за самовіддану роботу наш любий, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — господар. Не вірте, коли вам будуть говорити люди, які звуть себе комуністами, що місто утворює торговельний капітал, а не побудування стін навколо селищ. Вірте, що досить побудувати стіну, щоб утворити місто, в якому міг би розправити свої крила справжній геній епохи, такий от, як наш, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — господар. Манастир 1275 року одержав імперські права, і начальниця його сіла в любому, безнадійно загубленому для нашого часу, райнському соймі прелатів. Сюзеренне право, любе хороше право, над Есеном спочатку мали графи Марк, які жили в своєму замкові Марк у селі Марк біля Гаму. З 1495 року сюзеренне право, любе хороше право, над Есеном належало герцогам Юліх-Клеве-Берґським, а з 1609 року — Бранденбурґові. 1801 року манастирське володіння, — наш любий Есен, — було секуляризоване. Розумні люди зробили це своєчасно, бо хороший дорогий Фрідріх Круп, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа, — мав уже на той час чотирнадцять років і через десять років мусів закласти підвалини нашої фірми, — запам'ятайте ливарні Фрідріха Крупа...»

Безперечно, я не помилюся, коли скажу, що подібну історію, рекомендацію Есену та інше, що стосується до нього й до герба