князів Володимирка і Ярослава.
Аргументація скептиків сама викликає сумнів.
По-перше, грамота писалася не в стольному місті, а в Берладі, де, природно, на неї могла вплинути
народна мова, яка, як відомо, відрізнялася від офіційної церковнослов’янської мови. Молдаванізми
також природні, якщо ми врахуємо, що в XIV-XV ст. Дунайське пониззя і Подністров’я вже
носять назву «Росовлахії».
По-друге, швидше помилкова дата грамоти (1134 р.), ніж сам факт, викладений в ній. Належало б
датувати її 1144 роком. У 1144 р. Іван Ростиславич був в Берладі, оскільки в Києві він з’являється
вже з прізвиськом «Берладник». Помилка писаря – вірніше переписувача XIV-XV ст. (у Молдавії і
Валахії аж до XVII і навіть початку XVIII ст. церковною мовою і мовою офіційних документів
була стародавня церковнослов’янська) – цілком можлива.
НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО ФАЛЬСИФІКАТ, з дослідження М. Грушевського «Історія України-Руси»
Володимирко загорнув Звенигородську волость Івана Ростиславича. Іван зістав ся безземельним
князем – його прозвали Берладником.
...Звісна й грамота його в справі митних оплат в подунайських городах, і в ній він титулує себе
берладським князем, але вона має деякі підозрілі подробиці (між ними й дата, 1134 р., по всякій
правдоподібності анахроністична.
...Грамота ся була опублікована Богданом Петричейку Хиждеу, з копії зробленої десь коло р. 1850
перший раз в 1860 p. в яській часописи Instructiunea publica, і друге в 1869 р. в часописи Trajanu, і
потім і оригінал той, і копія ніби згинули, і навіть не маємо ніяких близших звісток про той
оригінал. В обох виданнях є певні відміни в транскрипції.
...Вповні відкинути грамоту Берладника, як фальсифікат, не можна – занадто багато є в її змісті, в
її подробицях такого, що не легко положити на рахунок вигадки якогось румунського патріота. На
сім становищі зістаю ся й тепер.
Дивну графіку й взагалі фільольогічну сторону можна до певної міри пояснити пізнійшим
копіованнєм, а також і тим що писар міг бути місцевий чоловік, з Подунавя, з книжною мовою
тодішньої Руси не обізнаний.
СОТНЯ, ВАРТА ТИСЯЧІ, з статті В. Сергійчука «Запорожці за Дунаєм, Віслою, Рейном»
Про участь козаків у боротьбі молдавського народу проти османського панування дізнаємося з
досліджень Б. П. Хишдеу. Хоч у березні 1574 року, зазначає він, до молдавського господаря Івана
Лютого під Ясси з’явилося лише 12 сотень запорожців, останній надзвичайно високо оцінив їхню
боєздатність: «Вас тільки 1200, але кожна ваша сотня варта тисячі!»
І це козаки довели у битві під Бендерами проти турецького війська, яке наступало на молдавські
загони. Іван Лютий, повністю довіряючи козацькому гетьману Івану Свирговському
(Сверчевському), доручив йому три тисячі молдавських вершників. Залишивши їх у засідці за
пагорками, Свирговський у першу лінію поставив козаків: з лівого флангу – чотири сотні зі
списами, в центрі – чотири сотні з вогнепальною зброєю, а на правому фланзі – чотири сотні
лучників.
Коли турки наблизились, їх вкрила хмара стріл і куль, що викликало паніку в центрі й на лівому
фланзі ворога. Козаки ж зі списами атакували їхній правий фланг. Природно, ворог спробував
відрізати чотири сотні запорожців. Це йому вдалося зробити: шість тисяч турків оточили 800
козаків-стрільців, а три тисячі – чотириста козаків-списоносців.
Здавалося, турки домоглися свого – тепер їм ніщо не завадить розправитися з запорожцями. Однак
у створенні цієї ситуації яскраво виявився військовий талант Свирговського: переконавши ворога
в малій чисельності козаків, він змусив його згрупуватися не в дві лінії з резервом, як це завжди
робилося, а тільки в одну – щоб блискавично оточити і знищити жменьку запорожців.
Скориставшись «помилкою» Свирговського, турки самі потрапили в засідку, бо на них налетіла
молдавська кіннота, схована за пагорками.
У полон потрапив ага – командуючий турецьким військом. Він запропонував козакам великий
викуп: стільки перлів, скільки сам важив, удвічі більше – золота і втричі – срібла. Але вони, вірні
угоді з Іваном Лютим, привели до нього знатного полонянина.
МАЛИ СЕЛО НА ДВОХ, з розвідки І. Чеховського «Імена Буковини у легендах і документах»
Із більшою переконаністю можемо говорити про походження сіл від особових імен, якщо
збереглися письмові згадки про конкретних осіб.
Для
Последние комментарии
1 день 18 часов назад
1 день 23 часов назад
2 дней 51 минут назад
2 дней 2 часов назад
2 дней 3 часов назад
2 дней 4 часов назад