Хиждеу-Петричейку Богдан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">столицею в Галичі не існувало і, крім того, Берладник був непримиренним ворогом галицьких

князів Володимирка і Ярослава.

Аргументація скептиків сама викликає сумнів.

По-перше, грамота писалася не в стольному місті, а в Берладі, де, природно, на неї могла вплинути

народна мова, яка, як відомо, відрізнялася від офіційної церковнослов’янської мови. Молдаванізми

також природні, якщо ми врахуємо, що в XIV-XV ст. Дунайське пониззя і Подністров’я вже

носять назву «Росовлахії».

По-друге, швидше помилкова дата грамоти (1134 р.), ніж сам факт, викладений в ній. Належало б

датувати її 1144 роком. У 1144 р. Іван Ростиславич був в Берладі, оскільки в Києві він з’являється

вже з прізвиськом «Берладник». Помилка писаря – вірніше переписувача XIV-XV ст. (у Молдавії і

Валахії аж до XVII і навіть початку XVIII ст. церковною мовою і мовою офіційних документів

була стародавня церковнослов’янська) – цілком можлива.

НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО ФАЛЬСИФІКАТ, з дослідження М. Грушевського «Історія України-Руси»

Володимирко загорнув Звенигородську волость Івана Ростиславича. Іван зістав ся безземельним

князем – його прозвали Берладником.

...Звісна й грамота його в справі митних оплат в подунайських городах, і в ній він титулує себе

берладським князем, але вона має деякі підозрілі подробиці (між ними й дата, 1134 р., по всякій

правдоподібності анахроністична.

...Грамота ся була опублікована Богданом Петричейку Хиждеу, з копії зробленої десь коло р. 1850

перший раз в 1860 p. в яській часописи Instructiunea publica, і друге в 1869 р. в часописи Trajanu, і

потім і оригінал той, і копія ніби згинули, і навіть не маємо ніяких близших звісток про той

оригінал. В обох виданнях є певні відміни в транскрипції.

...Вповні відкинути грамоту Берладника, як фальсифікат, не можна – занадто багато є в її змісті, в

її подробицях такого, що не легко положити на рахунок вигадки якогось румунського патріота. На

сім становищі зістаю ся й тепер.

Дивну графіку й взагалі фільольогічну сторону можна до певної міри пояснити пізнійшим

копіованнєм, а також і тим що писар міг бути місцевий чоловік, з Подунавя, з книжною мовою

тодішньої Руси не обізнаний.

СОТНЯ, ВАРТА ТИСЯЧІ, з статті В. Сергійчука «Запорожці за Дунаєм, Віслою, Рейном»

Про участь козаків у боротьбі молдавського народу проти османського панування дізнаємося з

досліджень Б. П. Хишдеу. Хоч у березні 1574 року, зазначає він, до молдавського господаря Івана

Лютого під Ясси з’явилося лише 12 сотень запорожців, останній надзвичайно високо оцінив їхню

боєздатність: «Вас тільки 1200, але кожна ваша сотня варта тисячі!»

І це козаки довели у битві під Бендерами проти турецького війська, яке наступало на молдавські

загони. Іван Лютий, повністю довіряючи козацькому гетьману Івану Свирговському

(Сверчевському), доручив йому три тисячі молдавських вершників. Залишивши їх у засідці за

пагорками, Свирговський у першу лінію поставив козаків: з лівого флангу – чотири сотні зі

списами, в центрі – чотири сотні з вогнепальною зброєю, а на правому фланзі – чотири сотні

лучників.

Коли турки наблизились, їх вкрила хмара стріл і куль, що викликало паніку в центрі й на лівому

фланзі ворога. Козаки ж зі списами атакували їхній правий фланг. Природно, ворог спробував

відрізати чотири сотні запорожців. Це йому вдалося зробити: шість тисяч турків оточили 800

козаків-стрільців, а три тисячі – чотириста козаків-списоносців.

Здавалося, турки домоглися свого – тепер їм ніщо не завадить розправитися з запорожцями. Однак

у створенні цієї ситуації яскраво виявився військовий талант Свирговського: переконавши ворога

в малій чисельності козаків, він змусив його згрупуватися не в дві лінії з резервом, як це завжди

робилося, а тільки в одну – щоб блискавично оточити і знищити жменьку запорожців.

Скориставшись «помилкою» Свирговського, турки самі потрапили в засідку, бо на них налетіла

молдавська кіннота, схована за пагорками.

У полон потрапив ага – командуючий турецьким військом. Він запропонував козакам великий

викуп: стільки перлів, скільки сам важив, удвічі більше – золота і втричі – срібла. Але вони, вірні

угоді з Іваном Лютим, привели до нього знатного полонянина.

МАЛИ СЕЛО НА ДВОХ, з розвідки І. Чеховського «Імена Буковини у легендах і документах»

Із більшою переконаністю можемо говорити про походження сіл від особових імен, якщо

збереглися письмові згадки про конкретних осіб.

Для