Хиждеу-Петричейку Богдан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ХИЖДЕУ-ПЕТРИЧЕЙКУ Богдан Олександрович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: румунсько-молдавський.

Письменник, перекладач.

З шляхтянської родини. Дід, Хиждеу Т., батько, Хиждеу О., дядько, Хиждеу Б., донька, Хиждеу

Ю., – письменники.

Народився 16 лютого 1836 р. в с. Крістінешти Хотинського повіту Бессарабії (нині – с. Керстенці

Хотинського району Чернівецької області України).

Помер 25 серпня (7 вересня) 1907 р. в м. Кимпіна Праховського повіту (Румунія).

Навчався в Благородному пансіоні при Кишинівській духовній семінарії, Харківському

університеті (1855-1856).

Працював суддею Кагульського трибуналу (1858), викладачем Бухарестського університету (1874-

1900), директором державних архівів (з 1876).

Член Румунської Академії наук (1877).

Також член академічних товариств Росії, Болгарії, Сербії, США, Туреччини, Франції.

Спеціалізувався з проблем історіографії, порівняльної філології, мовознавства, фольклоризму,

лексикографії.

Друкувався в журналах «Columna lui Traian», «Revista literara romina», «Revista Noua»,

«Instructiunea publica».

Х.-П. – автор сатиричної повісті «Крихта» (1863), роману «Доля» (1864), художньої монографії

про господаря Івана Воде Лютого (1865), історичної драми «Резван і Відра» (1867), комедії «Три

східні мушкетери» (1878), «Трьох молдавських легенд» (у співавторстві з братом О. Хиждеу),

п’єси «Сон травневої ночі».

Перу нашого земляка також належить збірка «Вірші» (1873).

У с. Керстенці Хотинського району Чернівецької області функціонує літературний музей

письменників Х.

Нині у м. Кишинеу ім’я нашого земляка носять муніципальна бібліотека, музей, вулиця.

У м. Кагул (Молдова) його ім’я носять місцевий університет і театр.

Вулиця Х. є в м. Бєльці (Молдова).

Бронзовий бюст нашого земляка встановлений в кишинеуській Алеї класиків молдавської

літератури.

Серед друзів та близьких знайомих Х-П. – М. Емінеску, В. Александрі, І. Крянге та ін.

***

ІСТОРИКАМИ НЕ НАРОДЖУЮТЬСЯ,

з творчого кредо Б. Хиждеу-Петричейку

Поетами народжуються, істориками – стають.

ПОДВІЙНЕ ПРІЗВИЩЕ, з статті Г. Осетрової «Олександр Хиждеу – доля інтелігента»

Прапрадід письменника Стефан Хиждеу загинув у 1673 р. під час битви під Хотином. Його

дружина була сестрою молдавського господаря Стефана Петричейку. Вона змушена була втекти

до Польщі разом з братом. Він усиновив племінників, і з того часу цей рід носив подвійне

прізвище – Петричейку-Хиждеу.

ДАКІЮ СВІДОМО ПЕРЕТВОРИЛИ НА ПРОВІНЦІЮ, з історичної розвідки Б. Хишдеу-

Петричейку

Завоювавши Дакію, імператор Траян потурбувався про те, щоб Дакія була перетворена в

провінцію з римським веденням господарства, римською юриспруденцією, латинською мовою в

законодавстві та побуті...

Природно, все римське в Дакії сприймалося легко і міцно закріплювалося. Цьому сприяло те, що

населення Дакії під час завоювання було у великій кількості знищено і в країну прибуло дуже

багато різноплемінних, але романізованих солдат, чиновників, купців, промисловців, ремісників і

різного роду шукачів пригод та щастя. Одним словом, Дакія була в той час наводнена римлянами;

можливо, 50% населення Дакії складали римляни.

НЕ ЗОВСІМ ВИПРАВДАНІ ПІДОЗРИ, з книги В. Мавродіна «Нариси історії Лівобережної

України»

Великий інтерес представляє опублікована Богданом Петричейку Хиждеу грамота Івана

Ростиславича, датована 1134 роком. Ось її текст: «У имъ отца и сына /и святого духа аминь/ Аз

Иванко Ростиславовичь отъ стола галичьского, кнъзь берладсьскы свъдчую купцемъ /меси/

бриськьмъ, да не платъть мыть у градъ нашем /у Ма/ломъ у Галичи на изкладъ, развъ у Берлади и

у Текучомъ и /у г/радохъ нашихъ а на исъвозъ розьнымъ товаромъ туташнымъ и угръсьскимъ и

русьскымъ и чес/ькымъ/, а то да платъть николижь, развъ у Маломъ у Галичи. А кажить воевода.

А на томъ обътъ. /В лъто/ от рожьства Христова тисъщу и сть и трдсть и четире лътъ мъсяца маъ К

днь».

...Дослідники запідозрили грамоту в підробленості. Так, підробленою вважав грамоту ... І. І.

Богдан. Останній убачав в ній фальсифікат, спираючись головним чином на молдавські елементи в

її мові, нібито немислимі в XII ст. І стверджував, що вона не витримує критики історика, оскільки

Берладник не міг бути «від столу галицького», бо в 1134 р. об’єднаного Галицького князівства із