Перескочить к меню

Порай-Кошиц Павел (fb2)

- Порай-Кошиц Павел [Справочник-дайджест] 14K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



ПОРАЙ-КОШИЦЬ Павло Олексійович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Оперний співак (тенор), педагог.

З селянської родини. Донька, Порай-Кошиць Н., – оперна співачка.

Народився 14 (26) грудня 1863 р. в с. Кирилівці Звенигородського повіту Київської губернії

Російської імперії (нині – с. Шевченкове Звенигородського району Черкаської області України).

Звів рахунки з життям 2 (15) березня 1904 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ).

Навчався в Київській духовній семінарії, Московській консерваторії, стажувався в Італії.

Був співаком Нижньогородської капели купця В. Рукавишникова (поч. 1880-х), оперних театрів

італійських міст Верчеллі і Казальме-Маджіоре (1886-1889), Тифліської опери (1889-1890),

солістом Київської опери (1890-1893), московського Великого театру (1893-1903), викладачем

низки приватних студій.

Мав сильний голос гарного тембру, мав привабливу сценічну зовнішність. Вирізнявся вокальною

майстерністю, артистизмом.

Перший виконавець партій Фабія («Пісня торжествуючого кохання» А. Сімона), Зігфрида

(«Зігфрид» Р. Вагнера), Енея («Троянці в Карфагені» Г. Берліоза) на теренах Російській імперії.

Серед інших партій – Князь («Русалка»), Герман («Пікова пані»), Вакула («Ніч перед Різдвом»),

Едгар («Лючія ді Ламмермур»), Макс («Вільний стрілець»), Отелло («Отелло»), Герцог

(«Ріголетто»), Альфред («Травіата»).

Співав у оперних театрах Греції, Гватемали, Баку.

Виступав як концертний співак. Програми включали романси М. Лисенка і П. Чайковського.

У книзі І. Лисенка «Музики сонячні дзвони: Статті, рецензії, спогади» є нарис про нашого земляка

(2004).

Серед друзів та близьких знайомих П.-К. – П. Чайковський, Ф. Шаляпін, Є. Єзерська, Л. Собінов,

Ф. Комісаржевський, А. Барцал, С. Рахманінов, В. Севастянов, С. Власов, М. Дейша-Сіоницька, В.

Зарудна, Л. Звягіна, Б. Корсов, П. Оленін, Д. Южін, С. Трезвинський та ін.


***

ГОЛОС І ЩЕ ДВІЧІ ГОЛОС, з професійного кредо П. Порай-Кошиця

Для того, щоб бути оперним співаком, потрібно три речі: голос, голос і ще раз голос.

З ШЕВЧЕНКІВСЬКИХ МІСЦЬ, з замальовки «Найбільше йому подобалися Байдари» в газеті

«Кримська Світлиця» від 7 лютого 2003 р.

Корифей вітчизняної хорової культури двадцятого століття Олександр Антонович Кошиць

народився 31 серпня (12 вересня) 1875 року в сім’ї священика в селі Ромашках, що тепер входить

до Миронівського району Київської області. Його дитячі та юнацькі літа минули на

Звенигородщині. Згодом він напише: «Тарасівка, куди переїхав мій батько влітку 1877 р., лежить в

яру на дорозі (на 10-й верстві) від Звенигородки до Вільшани. Її ниви межують з кирилівськими,

які міряв босими ногами наш геній Т. Шевченко».

Тарасівські і кирилівські Кошиці – одного роду. В священика Григорія Івановича Кошиця

наймитував тринадцятилітній Шевченко. Відомим співаком (виступав в оперних театрах Європи й

Америки) став Павло Олексійович Кошиць. З ним у Кирилівці не раз бачився Олександр

Антонович. Там же він познайомився з нащадками Шевченкового роду та людьми, котрі

пам’ятали приїзди поета на батьківщину.


ВИСТУПАВ НА БАТЬКІЩИНІ, з довідки «Київське оперне товариство»

Одне з перших оперних товариств в Росії. Засноване І. П. Прянішниковим в Києві в 1889 р.

(існувало до 1892).

Тоді в Київському оперному товаристві поставили опери «Іван Сусанін», «Руслан і Людмила»,

«Русалка», «Демон»; «Галька», «Аїда», «Ріголетто», «Трубадур», «Кармен», «Тангейзер»,

«Фауст», «Гугеноти», «Роберт-Диявол», «Пророк», «Африканка», «Фенелла», «Міньйон»,

«Джоконда» й ін.

У трупі в різні роки працювали: І. П. Прянішников, І. В. Тартаков, М. Є. Медведєв, К. І. Михайов-

Стоян, В. О. Даверін-Кравченко, О. А. Ляров, П. О. Порай-Кошиць, О. М. Соловйова-Мацулевич,

М. Д. Смирнова, С. П. Нечаєва та ін.

російської опери в Києві, сприяла зростанню української та російської музичної і постановочної

культури; були створені чудовий хор і оркестр (диригент І. В. Прибик). Товариство збагатило

репертуар Київської опери такими постановками як «Князь Ігор», «Пікова пані»; «Кам’яний

гість», «Ворожа сила», «Отелло», «Весілля Фігаро», «Лоенгрін», які киянам були показані вперше.


УПЕРШЕ В РОСІЇ, з статті О. Смирнова «Зігфрид» на сцені Великого театру»

«Зігфрид» («Siegfried») – опера (муз. драма) Р. Вагнера (3-я опера з тетралогії «Кільце Нібелунга»,

лібрето – на основі скандинавського епосу 8-9 ст.

...У Росії вперше поставила німецька трупа А. Неймана в Москві і Петербурзі в 1889 р.

Перша постановка російською мовою відбулася 27 січня 1894 р. у Великому театрі (диригент

Альтанп, декорації Вальца; Зігфрид – Кошиць, Міме – Барцал, Вотан – Власов, Альберіх – Корсов,

Голос Фафнера – Трезвинський, Брунгільда – Дейша-Сіояїцька, Ерда – Звягіна, Голос лісової

пташки – Ейхенвальд).


ВБИВСТВО ТЕНОРІВ, зі «Спогадів» В. Теляковського

Вагнерівський репертуар і в Москві знайшов гідних виконавців. Одна опера «Кільця Нібелунгів» –

«Зігфрид» – була поставлена тут ще до мого призначення, проте на оперу цю дивилися, мов на

якесь заморське чудисько.

Роками покійний Альтані її розучував. Мучив оркестр десятками репетицій. Звинувачували

дирекцію у вбивстві тенорів, котрі виконували партію Зігфрида.

Разів зо два дали оперу й зняли, а на роль Зігфрида роками тримали напоготів тенора Кошиця,

який потім справді втратив голос, але вже незалежно від Зігфрида, якого він майже і не співав.

Партію цю прагнули особливо кричати – очі наповнювалися кров’ю, так старалися; всі говорили,

що той, хто співає Вагнера, неодмінно повинен втратити голос – і назавжди.


ЗІРВАВ ГОЛОС, з «Російської музичної енциклопедії»

Павло Олексійович П.-К. – російський співак, драматичний тенор. Виступав за кордоном (Італія,

Греція, Південна Америка).

Брав участь у першій постановці на російській сцені опери «Зігфрид» Вагнера, виконавши в ній

заголовну партію (1894, Великий театр).

Зірвав голос наприкінці 90-х рр.


НАКЛАВ НА СЕБЕ РУКИ, з замітки В. Кравченка «Кошиць Павло Олексійович»

Зірвав голос, унаслідок чого був звільнений з Великого театру і деякий час викладав.

Покінчив життя самогубством.

Л. Собінов організував два концерти в пам’ять співака.


ОДИН З ОСТАННІХ ЛИЦАРІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПІСНІ, з статті В. Триліса «До Дискусії

Про Український Правопис»

«Відмежувати» або, навпаки, «наблизити» щось до чогось у мові за допомогою адміністрування (а

19 пропонованих правил у даному випадку і є спробою адміністрування) неможливо, і це знають

студенти ще з часів Фердинанда де Соссюра. Але можна нашкодити, і тому є безліч прикладів в

історії української ж таки мови.

Славилася колись наша мова своєю фонетикою. З фонетикою тісно пов’язана була й краса та слава

народної пісні. Де вона, та слава? Останні лицарі української мови й пісні – Кошиць, Леонтович,

Петрусенко, Бучма – давно перейшли в міфологію, українську ж пісню, як і мову, майже ніхто в

світі не знає й знати не хоче. Не тому, що вони того не варті, а тому, що тяжко скалічені, а з

каліками кому охота возитися?

Чи ж придивилися ви, пане професоре, до всіх травм і спотворень, яких зазнала українська

фонетика (не будемо ускладнювати дискусію іншими поверхами мови)? Якщо й придивилися, то

формально, недбало. Інакше ви не хапались би лікувати дев’ятнадцятьма пігулками глибоко і

всебічно хворий організм.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск

Последние комментарии

Последние публикации