Порай-Кошиц Павел [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Порай-Кошиц Павел [Справочник-дайджест] 14 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

class="book">лібрето – на основі скандинавського епосу 8-9 ст.

...У Росії вперше поставила німецька трупа А. Неймана в Москві і Петербурзі в 1889 р.

Перша постановка російською мовою відбулася 27 січня 1894 р. у Великому театрі (диригент

Альтанп, декорації Вальца; Зігфрид – Кошиць, Міме – Барцал, Вотан – Власов, Альберіх – Корсов,

Голос Фафнера – Трезвинський, Брунгільда – Дейша-Сіояїцька, Ерда – Звягіна, Голос лісової

пташки – Ейхенвальд).


ВБИВСТВО ТЕНОРІВ, зі «Спогадів» В. Теляковського

Вагнерівський репертуар і в Москві знайшов гідних виконавців. Одна опера «Кільця Нібелунгів» –

«Зігфрид» – була поставлена тут ще до мого призначення, проте на оперу цю дивилися, мов на

якесь заморське чудисько.

Роками покійний Альтані її розучував. Мучив оркестр десятками репетицій. Звинувачували

дирекцію у вбивстві тенорів, котрі виконували партію Зігфрида.

Разів зо два дали оперу й зняли, а на роль Зігфрида роками тримали напоготів тенора Кошиця,

який потім справді втратив голос, але вже незалежно від Зігфрида, якого він майже і не співав.

Партію цю прагнули особливо кричати – очі наповнювалися кров’ю, так старалися; всі говорили,

що той, хто співає Вагнера, неодмінно повинен втратити голос – і назавжди.


ЗІРВАВ ГОЛОС, з «Російської музичної енциклопедії»

Павло Олексійович П.-К. – російський співак, драматичний тенор. Виступав за кордоном (Італія,

Греція, Південна Америка).

Брав участь у першій постановці на російській сцені опери «Зігфрид» Вагнера, виконавши в ній

заголовну партію (1894, Великий театр).

Зірвав голос наприкінці 90-х рр.


НАКЛАВ НА СЕБЕ РУКИ, з замітки В. Кравченка «Кошиць Павло Олексійович»

Зірвав голос, унаслідок чого був звільнений з Великого театру і деякий час викладав.

Покінчив життя самогубством.

Л. Собінов організував два концерти в пам’ять співака.


ОДИН З ОСТАННІХ ЛИЦАРІВ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПІСНІ, з статті В. Триліса «До Дискусії

Про Український Правопис»

«Відмежувати» або, навпаки, «наблизити» щось до чогось у мові за допомогою адміністрування (а

19 пропонованих правил у даному випадку і є спробою адміністрування) неможливо, і це знають

студенти ще з часів Фердинанда де Соссюра. Але можна нашкодити, і тому є безліч прикладів в

історії української ж таки мови.

Славилася колись наша мова своєю фонетикою. З фонетикою тісно пов’язана була й краса та слава

народної пісні. Де вона, та слава? Останні лицарі української мови й пісні – Кошиць, Леонтович,

Петрусенко, Бучма – давно перейшли в міфологію, українську ж пісню, як і мову, майже ніхто в

світі не знає й знати не хоче. Не тому, що вони того не варті, а тому, що тяжко скалічені, а з

каліками кому охота возитися?

Чи ж придивилися ви, пане професоре, до всіх травм і спотворень, яких зазнала українська

фонетика (не будемо ускладнювати дискусію іншими поверхами мови)? Якщо й придивилися, то

формально, недбало. Інакше ви не хапались би лікувати дев’ятнадцятьма пігулками глибоко і

всебічно хворий організм.