Неверовский Дмитрий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

забутті. З цим закликом на вустах цього дня 1813-го року на

руках своїх ад’ютантів спочив генерал Дмитро Петрович Нєвєровський. За рік до того він здійснив

свій найважливіший подвиг. Вперше під Красним його дивізія, всупереч частим зіткненням з

військами Мюрата, обстрілювана, відступала, зберігаючи порядок, і встигла настільки затримати

ворога, що російські війська вільно увійшли до Смоленська й прикрили Московську дорогу.

Бій під Красним і відступ після нього військові авторитети визнають безприкладним.

І СПАЛАХНУЛА ЗІРКА СЛАВИ, з статті Л. Арсеньєвої «Черкащани у великій битві»

Дивне почуття вiдчуваєш iнодi, коли дiзнаєшся, що вiд великих iсторичних подiй та

енциклопедичних дат тягнуться ниточки-зв’язки до твого рiдного мiста. Та й самi подiї Великої

iсторiї сприймаються в зовсiм iншому свiтлi, стають якимись людянiшими, ближчими. Спiльна

дiяльнiсть дає порозумiння. Перу патрiарха черкаських поетiв Н. П. Негодi, автору слiв прекрасної

пiснi «Степом, степом», належать цi пронизливі рядки:

Воно лежить не як музейна слава,

В мою свiдомiсть увiйшло воно.

Таким же грандiозним, як Полтава,

Оспiване в пiснях Бородiно.

«Скажи-ка, дядя» знав на пам’ять змалку,

В лiснiй землянцi часто марив ним,

Пiзнiше на задимленiм свiтанку

Сходив його за П’єром i Толстим.

Од кровi i вогню не охолоне,

Засiяне картеччю i зерном,

Лежить воно, звичайне руське поле,

Пiд дерев’яним, рубленим селом.

Ген за байраком куриться дорога,

Хмарини, якi вiки, пливуть над ним.

Лежить воно – нiма пересторога

Загарбникам великим i малим!

Без малого два столiття минуло iз тiєї червневої ночi 1812 року, коли понад, нiж 600-тисячна

французька армiя (сила на тi часи небачена), переправившись через Неман, вторглася на територiю

Росiйської iмперiї.

...На час агресiї Наполеона Нєвєровський – генерал-майор. Зiрка його великої слави спалахнула

пiд Смоленськом...

ДЕКОМУ НЕ ДО ВПОДОБИ ІСТОРИЧНА ПРАВДА, з кореспонденції К. Мочульського

«Пам’ятаєм тую славу»

Один з політологів в керченській газеті висловив невдоволення, що Україна вивчає свій внесок в

перемогу у війні 1812-1813 рр.

Бажано ж показати росіянам приклад правди в цьому питанні. Ар’єргардні бої відступаючої армії

Багратіона – найтяжчі, вела українська 27-ма дивізія, якою командував славетний Дмитро

Петрович Нєвєровський. До складу дивізії входили Одеський, Тарнопільський, Симбірський, Віленський полки, вона підсилювалась Охтирським, Полтавським, Харківським українськими

полками.

Це лише один приклад. У ту війну в Україні було сформовано 30 кавалерійських полків та піхотні

полки – Малоросійський, Київський, Чернігівський, Глухівський, Житомирський,

Катеринославський, Лубенський, Полтавський, Бузький єгерський корпус, Харківський полк. Без

цієї військової сили годі було думати про перемогу.

То чому ж російському політологові не подобається вивчення в Україні історії мужності та

героїзму своїх предків?