руках своїх ад’ютантів спочив генерал Дмитро Петрович Нєвєровський. За рік до того він здійснив
свій найважливіший подвиг. Вперше під Красним його дивізія, всупереч частим зіткненням з
військами Мюрата, обстрілювана, відступала, зберігаючи порядок, і встигла настільки затримати
ворога, що російські війська вільно увійшли до Смоленська й прикрили Московську дорогу.
Бій під Красним і відступ після нього військові авторитети визнають безприкладним.
І СПАЛАХНУЛА ЗІРКА СЛАВИ, з статті Л. Арсеньєвої «Черкащани у великій битві»
Дивне почуття вiдчуваєш iнодi, коли дiзнаєшся, що вiд великих iсторичних подiй та
енциклопедичних дат тягнуться ниточки-зв’язки до твого рiдного мiста. Та й самi подiї Великої
iсторiї сприймаються в зовсiм iншому свiтлi, стають якимись людянiшими, ближчими. Спiльна
дiяльнiсть дає порозумiння. Перу патрiарха черкаських поетiв Н. П. Негодi, автору слiв прекрасної
пiснi «Степом, степом», належать цi пронизливі рядки:
Воно лежить не як музейна слава,
В мою свiдомiсть увiйшло воно.
Таким же грандiозним, як Полтава,
Оспiване в пiснях Бородiно.
«Скажи-ка, дядя» знав на пам’ять змалку,
В лiснiй землянцi часто марив ним,
Пiзнiше на задимленiм свiтанку
Сходив його за П’єром i Толстим.
Од кровi i вогню не охолоне,
Засiяне картеччю i зерном,
Лежить воно, звичайне руське поле,
Пiд дерев’яним, рубленим селом.
Ген за байраком куриться дорога,
Хмарини, якi вiки, пливуть над ним.
Лежить воно – нiма пересторога
Загарбникам великим i малим!
Без малого два столiття минуло iз тiєї червневої ночi 1812 року, коли понад, нiж 600-тисячна
французька армiя (сила на тi часи небачена), переправившись через Неман, вторглася на територiю
Росiйської iмперiї.
...На час агресiї Наполеона Нєвєровський – генерал-майор. Зiрка його великої слави спалахнула
пiд Смоленськом...
ДЕКОМУ НЕ ДО ВПОДОБИ ІСТОРИЧНА ПРАВДА, з кореспонденції К. Мочульського
«Пам’ятаєм тую славу»
Один з політологів в керченській газеті висловив невдоволення, що Україна вивчає свій внесок в
перемогу у війні 1812-1813 рр.
Бажано ж показати росіянам приклад правди в цьому питанні. Ар’єргардні бої відступаючої армії
Багратіона – найтяжчі, вела українська 27-ма дивізія, якою командував славетний Дмитро
Петрович Нєвєровський. До складу дивізії входили Одеський, Тарнопільський, Симбірський, Віленський полки, вона підсилювалась Охтирським, Полтавським, Харківським українськими
полками.
Це лише один приклад. У ту війну в Україні було сформовано 30 кавалерійських полків та піхотні
полки – Малоросійський, Київський, Чернігівський, Глухівський, Житомирський,
Катеринославський, Лубенський, Полтавський, Бузький єгерський корпус, Харківський полк. Без
цієї військової сили годі було думати про перемогу.
То чому ж російському політологові не подобається вивчення в Україні історії мужності та
героїзму своїх предків?
Последние комментарии
7 часов 41 минут назад
23 часов 45 минут назад
1 день 8 часов назад
1 день 8 часов назад
3 дней 15 часов назад
3 дней 19 часов назад