Зелинский Фаддей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

class="book">Де знайдемо ми суть християнства? – в Євангелії. Суть іудаїзму? – В Торі і пророках. Суть

ісламу? – В Корані. Все це – канонічні книги, кожен рядок яких характерний і обов’язковий для

прихильників відповідних релігій. Існують вони завдяки наявності засновника релігії і могутнього

духівництва, яке оберігає (дійсну чи уявну) чистоту його учення від сторонніх вторгнень.

Ні того, ні іншого в старогрецькій релігії не було – в цьому її сила, в цьому і її слабкість. Саме

поняття «канону» було …органічно осоружно волелюбному духу елліна. Абсолютно правильно

отці церкви називали еллінізм «батьком всієї єресі»; слово «єресь» означає «вибір», а право

вибору було для елліна невід’ємною ознакою розумової свободи.

...Читача не здивувало, що я звертаюся не просто до інтелігента, а саме до інтелігента віруючого –

розумом, серцем, спогадом, все одно? Дійсно, як це не дивно, але мені довелося вперше

сформулювати правило, яке швидко, сподіваюся, стане трюїзмом: «Як не може зрозуміти

грецького мистецтва людина, позбавлена художнього відчуття, так не зрозуміє і грецької релігії

той, в кому релігійне відчуття відсутнє».

Отже, читачу, ми умовилися. Запаліть у вашому серці яскравий світоч релігійного відчуття і

залиште удома тьмяний ліхтар конфесіоналізму; тоді величавий храм грецької релігії

продемонструє вам свої дива.

ТАК БУЛО, ТАК БУДЕ , з статті Ф. Зелінського «Ідея морального виправдання»

Бажання новизни примушує людей від здорового звертатися до хворобливого і вимученого, від

простого до хитромудрого, від ясного до туманного; все добре, аби воно було новим або,

принаймні, здавалося таким. Прийде час – і це нове стане старим, заяложеним, вульгарним і

піддасться подвійному осуду, і за хворобливість, і за вульгарність; і те забуте старе воскресне і

знайде собі захоплених поклонників. Так було, так буде завжди.

МОЛИСЯ, АЛЕ Й РУКАМИ ВОРУШИ, античні прислів’я і приказки, перекладені Ф.

Зелінським

Вдруге діти – люди похилого віку.

Випив вино – випий і дріжджі.

Від диму біг, у вогонь потрапив.

Живемо не як хочеться, а як можеться..

Молися Афіні, але й руками воруши.

Не поміститься дельфін у вмивальному тазі.

Не ятри горя, яке вгамувалося.

Пологами мучилася гора – народила мишу.

Початок – половина цілого.

Праця ніяка не ганебна, ганебне лише неробство.

Стара лисиця в капкан не попадеться.

У паскудного ворона – паскудне і яйце.

Цвяхом цвях вибиваєш.

Якщо народ голодує – і рак у народу в пошані.

ОСТАННЯ ЗУСТРІЧ, зі спогадів С. Червінської

Отже, настав день від’їзду. Проводжав нас Фадей Францевич. Спочатку нам сказали, що повезуть

пасажирським потягом в дитячому вагоні, чому ми всі зраділи, оскільки їхати треба було добу, проте виявилося, що потяг наш комусь знадобився і нас посадили в звичайний товарний (здається, його називали тоді «Максим Горький», без будь яких зручностей, навіть найелементарніших).

«Потяг» рушив, і мені запам’ятався на все життя цей момент – Фадей Францевич йшов пероном і

гірко-гірко плакав. Виявилось, що це, дійсно, було останнє наша зустріч...

СЛОВ’ЯНАМ ПОТРІБЕН ВЛАСНИЙ РЕНЕССАНС, з статті О. Лук’янченка «Вертикаль

життя Фадея Зелінського»

Ф. Ф. Зелінський ...після 1922 року зникає з культурного горизонту Росії, яка стала Союзом

Радянських Соціалістичних Республік. Коротка літературна енциклопедія з кожним новим

виданням відводить тексту під ім’ям Ф. Ф. Зелінського все менше, а Велика радянська – і зовсім

про нього умовчує.

Чому так відбулося, чим викликана смуга забуття?

Причина… полягала в тому, що з 1922 року Ф. Ф. Зелінський перестав бути російським ученим, оскільки на запрошення Варшавського університету переїхав в незалежну Польщу.

Факт еміграції, за ідеологічними нормами того часу, вважався прикметою політичної

неблагонадійності й робив Зелінського чужим «молодій республіці Рад».

...Античний світ впав під натиском варварів, що на тисячоліття занурило Європу в морок

середньовіччя. Переживши епоху Відродження, західноєвропейські нації, запліднені тим же

античним сім’ям, повернулися до спільного культурного коріння і подолали ступінь варварства.

Росія ж й інші слов’янські нації цього благотворного впливу не випробували. Щоб повернути їх в

лоно європейської цивілізації, необхідний слов’янський Ренесанс.

Досягненню саме цієї мети були присвячені