Дроздовский Георг (fb2)

- Дроздовский Георг [Справочник-дайджест] 21 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ДРОЗДОВСЬКИЙ Георг


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: австрійський.

Письменник, журналіст, театральний критик, перекладач.

З родини військового. Батько, Дроздовський Г., – капітан австрійського піхотного полку.

Народився 21 квітня 1899 р. в м. Чернівцях Австро-Угорської імперії (нині – адміністративний

центр однойменної області України).

Помер в 1987 р. в м. Клагенфурті (Федеральна Земля Карінтія, Австрія). Похований на місцевому

цвинтарі.

Навчався в 2-й Чернівецькій державній гімназії.

У Першу світову в чині прапорщика воював у складі 12-го полку польової артилерії на

італійському фронті, працював репертуарний директором аматорської трупи «Чернівецькі камерні

вистави», служив в люфтваффе в Загребі в роки Другої світової війни.

Друкувався в газетах «Allgemeine Zeitung» i «Deutsche Tagespost».

У м. Клягенфурт (Австрія) засновано Товариство Георга Дроздовського.

У м. Чернівці в Німецькому домі є зал Георга Дроздовського.

Книга нашого земляка «Тоді в Чернівцях і довкола: спогади старого австрійця» вийшла у

Чернівцях зусиллями видавництва «Молодий буковинець» (2001).

Зусиллями Товариства чернівецьких студентів, які живуть за кордоном, Центру буковинознавства

при Чернівецькому університеті, обласним товариством австро-німецької культури зі вшанування

пам’яті видатних буковинців відкрито музей і меморіальну дошку Д., на якій двома мовами

написано «Тут проживав громадянин світу Георг Дроздовський, син Буковини і Карінтії, поет,

прозаїк, критик і перекладач. Європейський культурний досвід визначив його життєвий шлях»

(2005).

Серед друзів та близьких знайомих Д. – М. Емінеску, П. Целан, Р. Ауслендер, А. Маргула-

Шпербер, К. Блум, А. Кіттнер А. Гонг та ін.


***

МІСТО, ГІДНЕ ЛЮБОВІ,

з життєвого кредо Г. Дроздовського

Я любив Чернівці, в яких з’явився на світ, і якщо часом й мріяв про далекі мандри, сповнені

пригод у великому світі, то ніколи не соромився бути чернівчанином. Це місто, гідне любові.


СОРОЧКА ПОВЕРХ ШТАНІВ, з книги Г. Дроздовського «Тоді в Чернівцях і довкола: спогади

старого австрійця»

Від станції «Фольксгартен» він (трамвай – авт.) їхав через усе місто аж до моста через Прут, мав

колись два класи, а влітку, в купальний сезон, переходив на відкриті вагони, в яких і на яких

пасажири висіли гронами, що на відрізку біля залізничного вокзалу було вельми небезпечно. …Ми

любили його, коли він весело видзвонював дорогою, а ввечері повертався у свій притулок біля

Фольксгартена.

...Відзначаючи пістрявість українських строїв, я пригадую собі той вислів, який – вже за румунів –

стосувався місцевих селян-русинів: доки він носить сорочку поверх штанів – він порядний

чоловік, як тільки заправляє сорочку в штани, – то вже – ПОЛІТИК; це стосувалося вчителів та

дрібних чиновників, які раптом ставили перед собою політичні цілі, приблизно на такий триб: «І

вирішив я стати – політиком».

...Після приходу радянських можновладців прибула комісія СС із питань переселення, і паніка

охопила всіх тих, хто не міг довести своєї німецькості. Бабусі, причетні до неї, піднімалися з

могил, процвітали присяги і клятви, а в парафіях та установах полювали за документами, які

могли засвідчити хоч кілька крапель жаданої крові. Слов’яни і румуни германізувалися за ніч, та й

євреї намагалися вдаватися до цього, позаяк їхнє існування стало проблематичним. Німецькому

Червоному Хресту пропонувалися великі суми – безглузді акти без надії на успіх. Страх перед

росіянами, який кожен відчував на своїй шкурі, був більшим від того переляку, який пов’язували з

Гітлером...

...На цвинтарі прощалися з мертвими, могутній хор яких незримо оточував майданчик, де

католицький і протестантський пастори освячували годину, що стала вирішальною. Покидали

могили, а з ними і пам’ять про тих, хто дбав колись про Буковину і щоби вона стала і залишалася

австрійською. Коли відтак довгі вервечки, які складалися зі старих австрійців і тих, що раптом

перетворилися на німців, прогуркотіли мостом через Прут, можна було ще окинути зором місто,

котре стало для нас уже недосяжним. Його силует ще мріяв на обрії, його контури немовби

різьбилися на небесному тлі. Мало хто насправді й бачив це; сльози – густа полуда, яка застилає

очі. Аж тепер це місто було втрачене для нас назавжди, а з ним і стара Австрія.


СИМВОЛ ЄДНАННЯ, з оцінки творчості Г. Дроздовського П. Рихлом

Він, безперечно, є фігурою, яка об’єднує наші народи, яка якраз сьогодні в час європейської

інтеграції є прекрасним символом для такого єднання.


ТАНЦІ ДОНЕСХОЧУ, з розвідки І. Пустиннікової «Чернівці: вулиця Кобилянської та її музей»

Поліетнічність Чернівців нагадає про себе будинком № 36, відкритим ще в 1905 році Польським

народним домом. Коли всі роботи з оздоблення будинку в модному тоді закопанському