Бах Алексей (fb2)

- Бах Алексей [Справочник-дайджест] 20 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




БАХ Олексій Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Біохімік, фізіолог. Фундатор біохімії на теренах Російської імперії і СРСР. Автор теорії повільного

окислювання (1893-1897).

З міщанської родини. Батько, Бах М., – технік-винокур.

Народився 5 (17) березня 1857 р. в м. Золотоноші Полтавської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Черкаської області України).

Помер 13 травня 1946 р. в м. Москві СРСР (нині – столиця РФ). Похований на Новодівочому

цвинтарі.

Закінчив 2-у Київську гімназію (1875), навчався на фізико-математичному факультеті Київського

університету св. Володимира (1875-1878).

Працював у хімічній лабораторії Коллеж де Франс (1890-1894), директором Центральної хімічної

лабораторії при Всесоюзній раді народних комісарів РРСФР, пізніше перетвореної на Фізико-

хімічний інститут ім. Карпова (1918-1946).

Академік академії наук СРСР (1929).

Почесний доктор Лозанського університету (1917).

Лауреат Державної (1941) і Ленінської (1926) премій СРСР.

Герой Соціалістичної Праці (1945).

Кавалер 4 орденів Леніна, ордена Трудового Червоного Прапора, низки медалей.

Голова Товариства фізичних та природничих наук у Женеві (1916).

Голова Всесоюзної асоціації робітників науки і техніки (з 1928).

Президент Всесоюзного хімічного товариства імені Д. І. Менделєєва (з 1935).

Академік-секретар Відділу хімічних наук АН СРСР (1939-1945).

Друкувався в журналах «Науковий вісник», «Доповіді Паризької академії наук», «Архів

Женевського товариства фізичних і природничих наук», «Берлінський біохімічний журнал»,

«Колишнє».

Як літератор дебютував книгою «Цар-голод» (1883).

Потім настала черга наступних доробків: «Нотатки народовольця» (1931), «Збірник вибраних

праць» (1937).

Наш земляк – засновник біохімічного інституту Народного комісаріату здоров’я (1920), а разом з

О. Опаріним – Інституту біохімії АН СРСР (1935).

Займався трьома вузловими проблемами біохімії. Це – хімізм асиміляції вуглецю зеленими

рослинами; проблема окисних процесів, які відбуваються в живій клітині; ферменти.

Запропоновані ним методи дослідження ферментів лягли в основу нового напрямку – технічної

біохімії.

Були в житті Б. і гіркі сторінки. Так, його виключили з університету (1878) й відправили в

заслання в м. Білозерськ Вологодської губернії, а потім в – в Новомосковськ і Бахмут (1878-1881).

Після повернення вдруге кинули за грати (1883). Отримавши свободу, Б., як член «Народної

волі», перейшов на нелегальне становище.

Далі наш земляк протягом тривалого періоду змушений був переховуватися від царського режиму

в еміграції у Франції, США, Швейцарії (1885-1917).

Ім’я видатного вченого присвоєно інституту біохімії Російської академії наук (1944).

Меморіальні дошки Б. прикрашають фасади інституту біохімії РАН і Фізико-хімічного інституту

ім. Карпова.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – О. Опарін, Г. Лопатін, П. Дашкевич, Л. Орлова, Ч. Дю-

Буше, В. Фігнер, С. Іванов, Р. Шода, З. Васильєв, І. Левінський, П. Шюценберже, Л. Карпов, Б.

Збарський, С. Нікітін, П. Якубович та ін.


***

Я – НЕЗАЛЕЖНИЙ РЕВОЛЮЦІОНЕР

, з політичного кредо О. Баха

Вважаю себе незалежним соціалістом-революціонером.

ВТРАТИВ ЦІКАВІСТЬ ДО ЖИТТЯ, з автобіографії О. Баха

Наша центральна група, членами якої були, крім мене, Спандоні, Захар’їн, Нікітіна, Россі,

Кжеминський і подружжя Каменецьких, встигла розгорнути досить широку діяльність. Роботи

було багато і, природно, мої наукові заняття відійшли на другий план. У нас поставлена була своя

таємна друкарня, в ній ми друкували, головним чином, прокламації, частину яких писав я.

Для обслуговування друкарні у нас була «технічна підгрупа», яку очолював Захар’їн. До

пропаганди серед робітників приставили Кжеминського і мене з двома підгрупами. Крім того, я

вів діяльні зносини з революційними гуртками народних вчителів у Гадяцькому і

Переяславському повітах Полтавської губернії. Я також часто бачився з членами революційного

гуртка, створеного в Київській духовній академії П. Г. Дашкевичем.

…Весною 1883 р., у зв’язку з провалом однієї з конспіративних адрес, я був арештований, проте

жандармський капітан Малицький, який допитував мене, не розібрав відразу, у чому справа, і

відпустив мене; а може бути, він сподівався шляхом стеження захопити інших членів організації.

Як би то не було, після ретельного обговорення всіх обставин справи, група запропонувала мені

перейти на нелегальне становище і виїхати в інше місто. Я, звичайно, підкорився.

…Для мене стало ясно, що «Народна воля» віджила своє. Вибитий з колії, не бачачи свого

подальшого шляху, я в березні 1885 р. виїхав за кордон.

Перший рік перебування в Парижі став для мене чи не найважчою порою мого життя. Я втратив

цікавість до життя і кілька разів був дуже близько до того, аби назавжди звести рахунки з ним.

Тяжкі умови




«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики