загрузка...
Перескочить к меню

Авраменко Василий (fb2)

- Авраменко Василий [Справочник-дайджест] 26K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




АВРАМЕНКО Василь Кирилович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Актор, балетмейстер.

З селянської родини.

Народився 22 березня 1895 р. в с. Стеблові Київської губернії Російської імперії (нині – Корсунь-

Шевченківський район Черкаської області України).

Помер 6 травня 1981 р. в м. Нью-Йорку (США). Похований на одному з місцевих цвинтарів.

Перепохований на Заросянському цвинтарі смт. Стеблів Корсунь-Шевченківського району

Черкаської області (1993). На могилі встановлено пам’ятник роботи скульптора І. Сонсядло.

Закінчив Владивостоцькі учительські курси (1913), Київську музично-драматичну школу (1918).

Був хореографом, актором театру М. Садовського (1918-1921), балетмейстером у Канаді, США

(1930-1936), засновником товариства з обмеженою відповідальністю «Авраменко-фільм» (1934).

Учасник першої світової війни.

Не сприйнявши ідеалів більшовицького режиму, емігрував до Польщі (1921-1924), потім

Чехословаччини (1924-1925), Німеччини (1925), Канади (1925-1928), США (1928-1991),

А. створив два художніх фільми: «Наталка-Полтавка» (1937), «Запорожець за Дунаєм» (1939).

Наш земляк також автор документальних стрічок «Трагедія Карпато-України», «Тріумф

українського танку», «Забутий рідний край».

Зі своїми танцюристами виступав на багатьох сценах Америки, включаючи Нью-Йоркську

«Метрополітен-опера» (1931). Найпопулярніші танці: «Козачок», «Гопак колом», «Метелиця».

Наш земляк залишив по собі книгу спогадів «На хвилях революційних років».

У фондах Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника зберігаються

передані Мар’яном Коцем особисті речі, документи та інші предмети, що належали А. або

розповідають про його творчість, а у столичному Фонді культури –стрічка кінофільму-спектаклю

«Запорожець за Дунаєм», передана іншим українцем-канадійцем Ю. Москалем.

Серед друзів та близьких знайомих А. – С. Петлюра, Г. Полтава, Т. Сабанєєва, М. Новак, В. Яцина,

М. Швець, М. Сокіл, О. Черкаський, О. Орленко, Д. Креон, М. Карлаш, Т. Свистун та ін.


***

ДЯКУЮЧИ ОТАМАНОВІ

, з творчого кредо В. Авраменка

Як не дивно, але першим сценічний талант у мене розгледів Симон Петлюра.


МИ Є ДЕМОКРАТИ, з книги спогадів В. Авраменка «На хвилях революційних років»

Маючи відпустку й гроші, я зажадав собі команду видужуючих, приїхавши до Мінська. …Я дуже

любив ставити для солдатів комедії. Але недовго довелося ними утішатися, бо одного разу

прийшли й оголосили мені, що є революція. Я спочатку не міг дізнатися, що таке революція? «Цар

відрікся престолу», – сказали. Я здивувався – як же ж: о 8-ій годині ми ще співали «Боже, царя

бережи»!

Я розпитував більше про революцію, не міг зорієнтуватися, що то є демократи, а що –соціалісти.

Рішив стати соціалістом, наказав зняти прапор царський, а повісити червоний, хоч і не знав сам,

що й чому. Сказав лише всім, …щоб ішли завтра рано до церкви, але щоб уже не співали «Боже,

царя бережи», а молились за «Тимчасовий уряд».

Вийшли з церкви, солдати взяли мене на руки і несуть по вулиці, а там, в «городском саду», вже

«собраніє»: тисячі людей! «Ми єсть демократи, ми – за рабочій народ, земля селянам, а фабрики й

заводи для рабочіх»!

«Ми – соціал-демократична партія! Ура-а-а!».

А я ж сам із селян, я ж офіцер, то я й собі давай промовляти...

На другий день я вже собі урядую, коли ж сповіщають, що делегація прийшла, Яната і

Ковердинський, перший – міністер якийсь. Звиталися і додали: «Ми чули, як ви гарно українською

говорили». Я здивувався, що вони говорили «українською», а не «малоросійською», зрадів. Вони

повідомили, що сьогодні в «білоруській хаті» вечором буде зібрання кількох українців, там буде

редактор Петлюра, українець з Петрограду, буде Лебединець, Ілляшевич, Приходько, Симоненко і

ще якісь дві жінки.

Взяли мене до карети. Обставили «Білоруську хату» охороною, щоб ніхто зайвий не зайшов. Я

приїхав з моїм ад’ютантом Іваненком, який згодився робити порядок при охороні.

На зібранні встав С. Петлюра і промовляв щось із годину, особливо про українську губернію.

…Але по параді зачалася Керенщина, почалися з’їзди. Ми ухвалили зібрати українців у Мінську.

Симон Петлюра тоді був у Земськім Союзі урядником, воєнним чиновником. Він постарався про

залю велику, і ми домовилися, що нас прийде щось 6-7, виберемо президію.

…Петлюра піднявся, вже, як голова, всі затихли, відбувалися збори. Потім полковник Жуковський

встав і закричав: «Гаспадін голова, я маю українськеє серце й душу, я не вмію українською

говорить, але я зараз умру за Україну!» – після того, як ми заспівали «Ще не вмерла Україна»... А

я й собі кажу: «Дайте мені сказати, – і тільки перемінив замість сказати у вірші «до Росії», я

замінив на Україну, а всі – «Ура-а!». Уже ми маємо свою Центральну Раду, свій хор, а в Києві вже

наші перші полки і т. ін., військовий з’їзд. Я вже поробив козацькі жупани, золоті погони, шапки


Загрузка...

Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

загрузка...