Брежинский Андрей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Брежинский Андрей [Справочник-дайджест] 11 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

БРЕЖИНСЬКИЙ Андрій Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет.

З дворянської родини.

Народився в 1779 р. в с. Волинці Чернігівської губернії Російської імперії (нині – Сосницький

район Чернігівської області України).

Помер після 1843 р.

Закінчив артилерійський кадетський корпус №2 (1785-1795).

Служив в Сибірському драгунському полку, був ад‘ютантом при генералові (майбутньому канцле-

рові) А. Горчакові, працював в Комісії по складанню законів (1801-1803), бібліотекарем у відправ-

леного в заслання А. Зубова – одного з організаторів вбивства царя Павла I (1804-1808), читав курс

словесності в Гірському кадетському корпусі (1806-1815), був клерком Експедиції астраханських

соляних промислів Міністерства фінансів (1815-1817).

Друкувався в журналах «Товариш освіти», «Бесіди любителів російського слова», «Дух журна-

лів».

Як літератор дебютував одою «Росіянин біля труни нездоланного героя» (1799).

Б. – автор од «Епістоли» (1801), «Послання покійному Козловському» (1805), «Зображення Суво-

рова» (1817), поеми «Блаженство Півночі, чи Слава царів і торжество народу» (1806), «Торжество

вінценосця. Блаженство підданих і Слава російської імперії» (1826).

За деякими свідченнями, Б. випробовував свої сили і в якості драматурга, проте ці доробки до нас

не дійшли.

Наш земляк готував до друку підручник граматики, але його не закінчив.

Більшість творів Б. не були надруковані.

Доживав віку на утриманні невідомого благодійника в м. Викса (нині – Нижньогородська область

РФ).

Серед друзів та близьких знайомих Б. – О. Казадаєв, І. Пнін, Г. Державін, О. і П. Радіщеви, М.

Козловський, А. Горчаков, О. Шишков, І. Бородавіцин, А. Зубов та ін.


***

ОСОРОМИЛИ СТОЛІТТЯ

, з творчого кредо А. Брежинського

Стиль Ломоносова забули, осоромивши це століття і нас.

СМІЛИВО ЛІЗУТЬ НА ПАРНАС, з вірша А. Брежинського, присвяченого Катерині II Бессмертная Екатерина!

Закрой глаза, зажми свой слух.

Твоей империи три сына,

Имея слабый, низкий дух,

Тщеславный разум дерзновенный

И дар и смысл обыкновенный,

Полезли смело на Парнас...

ПЕРЕМАГАЮ СТАРІСТЬ, з листа А. Брежинського О. Казадаєву

Ви запитуєте, чи... існує ще на цьому світі Брежинський?

И вот на ваш вопрос ответ:

Еще под солнцем он живет,

И не считая дней и лет,

Еще в сем мире существует,

Хотя на старость негодует,

Но и над нею торжествует

Смиренный, кроткий ваш поэт.


БЕЗ ВАС НЕМА ТЕАТРУ, з листа Г. Державіна А. Брежинському від 28 лютого 1816 р.

Без вас театр наш не існує.


ЖАХИ ПРИРОДИ, зі спогадів Д. Хвостова

Займався з успіхом в написанні ліричних віршів, відображаючи здебільшого в творіннях свої

картини, котрі зображають жахи природи, краю тому властиві.


МАЛОПОМІТНИЙ ПОЕТ, з нарису І. Теодоровича «Іван Пнін»

Про те ж, що знайомство це відбулося, ми знаємо зі спогадів сина Радіщева – Павла

Олександровича. Згадуючи останні місяці життя батька, П. О. Радіщев пише: «Особи, які

відвідували його під час останнього перебування в Петербурзі, були... Бородовіцин, Брежинський, Пнін – молоді люди, що слухали його з великою цікавістю і увагою».

Другим із згаданих Павлом Олександровичем «молодих людей» – мабуть, був поручик Андрій

Петрович Брежинський – малопомітний поет, співробітник «Друга освіти» 1805 р. і «Духа

журналів» 1817 р.

Що ж до Бородовіцина, то, поза сумнівом, це Іван Сергійович Бородовіцин, син багатого

смоленського і орловського поміщика, товариш по службі О. М. Радіщева в Комісії по складанню

законів.

Про стосунки Пніна з Брежинським і Бородовіциним ніяких даних не збереглося.


НЕХАЙ ЖИВЕ З МУЗАМИ, з книги А. Петрушевського «Генералісимус князь Суворов»

Отримував Суворов вітання та поздоровлення й від незнайомих осіб. Якийсь поет Брежинський

надіслав написані на честь його, Суворова, свої вірші. Суворов відповідав йому віршами ж: И в холодном краю света

Есть к наукам пылкий жар:

Благодарность для поэта

Вместо лавров будет в дар.

Пусть в отечестве любезном

Он Гомером прослывет,

Будет гражданин полезный,

Вместе с музами живет.


НІКЧЕМНОСТІ ЗАКОН, з вірша І. Пніна «Послання до Брежинського. На смерть Радищева»

Итак, Радищева не стало!

Мой друг, уже во гробе он!

То сердце, что добром дышало,

Постиг ничтожества закон;

Уста, что истину вещали,

Увы! – навеки замолчали

И пламенник ума погас;

Кто к счастью вел путем свободы

......................................................

Навек, навек оставил нас.

Оставил и прешел к покою.

Благословим его мы прах!

Кто столько жертвовал собою

Не для своих, но общих благ,

Кто был отечеству сын верный,

Был гражданин, отец примерный

И смело правду говорил,

Кто ни пред кем не изгибался,

До гроба лестию гнушался,

Я чаю – тот довольно жил.


БУВ ДАЛЕКО, з розвідки М. Лєпьохіна «М. Глинка та О. Казадаєв»

Вийшовши у відставку, Казадаєв повністю втратив інтерес до службового життя петербурзької

бюрократії і майже перестав виходити з дому; цей добровільне заточення продовжувався близько

трьох десятиліть. Велику частину цього часу Казадаєв присвятив літературній праці, головною з

якої була робота над зведеним біографічним словником російських історичних діячів.

У середині XIX століття співбесідник Катерини Великої сприймався як релікт минулих епох. З

юності вузький круг дружнього спілкування Казадаєва обмежувався корпусними друзями, в 1840-і

роки майже всі вони або відійшли у вічність (О. І. Корсаков, Д. В. Ефім’єв, В. І. та С. І.

Вісковатові, М. І. Ахвердов), або були далеко від столиці (О. П. Єрмолов, А. П. Брежинський).

Нових же друзів не додавалося.