Бельмас Ксения [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Бельмас Ксения [Справочник-дайджест] 12 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


БЕЛЬМАС Ксенія Олександрівна


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: південноафриканський.

Співачка (сопрано).

З дворянської родини.

Народилася 23 січня 1890 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Померла 2 лютого 1981 р. в м. Дурбіні (Південно-Африканська Республіка). Прах після кремації

майже два десятиліття, виконуючи волю співачки, яка хотіла бути похованою в Чернігові,

зберігали у своїх квартирах друзі. Зрештою його передали до Києва і поховали на Байковому

цвинтарі (2000). На стелі викарбовано напис: «Співучому голосу України – Ксенії Бельмас. 1890—

1981. Чернігів – Дурбан».

Закінчила Київську консерваторію (1906-1910), стажувалася в московському Великому театрі,

італійській «Ла Скалі».

Співала в Харківському і Одеському оперних театрах (1912-1914), паризьких «Гран-Пале» (1926) і

«Гранд-опера» (1926-1927).

З успіхом гастролювала Австралією, Німеччиною, Польщею, Скандинавією, Південною Африкою.

Виконувала партії в операх «Снігуронька» М. Римського-Корсакова, «Фіделіо» Л. Бетховена,

«Аїда» Д. Верді.

Не сприйнявши більшовицької революцію, емігрувала – спочатку до Польщі (1921), потім –

Південної-Африканської Республіки (1934).

Що стосується особистого життя, то перший чоловік нашої землячки поміщик А. Бобровников

помер внаслідок поранення, а другий – піаніст О. Кічін, залишивши її задля багатої

південноафриканки, зрештою спився; російська революція 1917 р. позбавила Б. статків і до кінця

життя вона більше не розбагатіла.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – Г. Павлова, М. Макнаб, К. фон Лілієнштейн, Е. Купер, О.

Виноградський, Л. Ріменс та ін.


***

МИСТЕЦТВО СПІВУ

, з творчого кредо К. Бельмас

Моє мистецтво співу народилося в українському Чернігові.

ДИТЯЧЕ «КОНЦЕРТУВАНН», зі спогадів К. Бельмас

Коли мені виповнилося лише п’ять років, я вже «концертувала». Ходила від будинку до будинку,

де спочатку мене пригощали чаєм і тістечками, а потім запрошували до іншої кімнати: усі сиділи, а я стояла посередині і співала пісні, яких навчила мене мати.

ЗАЙМАЛАСЯ ДОБРОДІЙНИЦТВОМ, зі спогадів К. фон Лілієнштейна

Незважаючи ні на що, у неї залишилося бажання допомогти своїй Батьківщині в боротьбі не на

життя, а на смерть проти нацизму, і під час війни вона стала активною учасницею добродійних

концертів.


СПІВАЛА ПІД ЧАС ЛІТУРГІЙ, з статті Ф. Погодіна «Є жінки в бурських поселеннях»

У Дурбані, третьому за величиною місті Південної Африки, чисельність російських емігрантів

складала в 50-70-і роки ще менше, ніж в Кейптауні. Богослужіння, які проводяться о. Сімеоном і о.

Олексієм в місцевій грецькій церкві св. Трійці, відвідували всього 10-12 чоловік.

Під час літургії співала Ксенія Олександрівна Бельмас, колишня примадонна паризькою Гранд-

Опера і Берлінської державної опери.


НЕ СТАЛА СВОЄЮ, з нарису І. Філатової «Пані Бельмас»

Мені розповідали, що в ній було щось величаве. І справді, за всієї відмінності рис, на фотографіях, особливо пізніх, поглядом і всією вона нагадує Ганну Ахматову в старості. Що їх ріднило?

Усвідомлення власного генія? Тягар перенесених втрат, позбавлень і страждань?

Чудово володіючи французькою, англійською вона говорила з сильним акцентом і помилками – і

тому, за офіційною версією, її не узяли викладати спів в Натальському університеті, чого вона

дуже добивалася. Але мені говорили, що справа була, звичайно, не лише в знанні мови. Місцеві

професіонали заздрили її минулому успіху і боялися її таланту, а її італійська манера співу

дратувала, тому що самі вони так співати не могли – ні у кого з них просто не хапало на це голосу.

Вони так і не прийняли Пані в своє коло. Вона залишилася чужаком, аутсайдером.

«Не скажете мені, що таке «svolochi»? – запитала одна з колишніх її учениць. – Вона так часто

називала своїх недругів».

...Все це цікаво, але все таки недостатньо. Про життя Пані ніхто до ладу нічого не знав – за всієї

відвертості свого будинку про себе вона розповідала мало, особливо учням.

... Ксенія Бельмас померла від раку. Довго хворіла, і Карл (фон Лілієнштейн – авт.) готував їй, прав, мив і годував. Хвороба украй підірвала бюджети обох – медичної страховки у Пані,

звичайно, не було. Вона роздавала речі, посуд, меблі в обмін на продукти.