АНТОНСЬКИЙ-ПРОКОПОВИЧ Антон Антонович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Педагог, видавець. Редактор першого природознавчого журналу на теренах Російської імперії;
першим почав читати в Московському університеті натуральну історію російською, а не латиною.
З родини священика.
Народився в 1762 р. в м. Прилуках Прилуцького полку Російської імперії (нині – районний
центр Чернігівської області України).
Помер 8 липня 1848 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований у
родинному склепі Донського монастиря.
Навчався в Києво-Могилянській академії (1773-1782), слухав лекції на медичному та
філософському факультетах Московського університету (1782-1784).
Був бакалавром Учительського інституту (1784-1787), секретарем у справах Московського
університету (1787-1789), викладачем (1789-1791), директором (1791-1824), благородного
пансіону при Московському університеті, ректором Московського університету (1819-1826),
чиновником Московського імператорського товариства сільського господарства.
Видавав журнал «Відпочиваючий працелюб», редагував перший російський природознавчий
журнал «Магазин натуральної історії, фізики й хімії», а також «Землеробське товариство», брав
участь у випуску «Вечірньої зорі».
Шість разів поспіль обирався деканом фізико-математичного факультету.
Член Російської академії наук (1813), почесний член імператорської Академії наук (1841).
Член Товариства любителів російської словесності (1820).
Член Вільного економічного товариства (1805), віце-президент Московського
сільськогосподарського товариства (1845-1848).
Голова Зборів університетських вихованців (1784).
Кавалер орденів Св. Анни II ступеня (1808), Св. Володимира III ступеня (1811), Св. Станіслава I ступеня (1846).
Багато років поспіль він – незмінний староста церкви святого Миколая Хлинівського, один з
керівників московського біблійного товариства.
Друкувався в журналах «Вранішня зірка»,
Як літератор дебютував
Перу нашого земляка належать книги «Три загадки» (1782), «Слово про початок і успіхи в науках, особливо в натуральній історії» (1791), «Слово про виховання» (1798), «Про виховання» (1818),
10-томний «Енциклопедичний довідник з натуральної історії, фізики й хімії».
А-П.. – автор доробків «Про переваги і недоліки російської мови», «Думки про відмінності
наголосу», «Про користь освіти, про вплив на неї мови», «Читання для серця й розуму», «Літера А
похідної мови», «Звіт про візитацію училищ Рязанської губернії в 1805 році».
Він також написав та видав два десятки учбових посібників, які довго вважалися найкращими.
Імператор Микола І надіслав до університету інспекцією, яка виявила серед студентів «крамольні»
настрої, за що ректора звільнили з посади (1826).
Серед друзів та близьких знайомих А.-П. – М. Гнідич, В. Капніст, Ф. Політковський, О. Пушкін,
М. Лермонтов, М. Карамзін, С. Глаголєвський, І. Дмитрієв, В. Жуковський, М. Павлов, М.
Десницький, О. Грибоєдов, М. Новиков, Д. Писарєв, В. Одоєвський, Д. Дашков, М. Фонвізін та ін.
***
ВЕЛИКА КОРИСТЬ,
з наукового кредо
А. Антонського-Прокоповича
Від природної історії користь велична, численна і багатогранна.
ДОЛЯ НАРОДІВ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД МОЛОДИХ, з книги А. Антонського-Прокоповича «Про
виховання»
Щасливий той народ, якого Государ з юних літ навчений мудрості і чесноті, якому з юних
років прищеплювали правила істини й людинолюбства і якого всі думки, воля і діяння
спрямовані на те, щоб любити народ свій і благодіяти йому!
Щасливий той уряд, де кожного стану люди уміють цінувати обов’язок звання свого і
дотримуються невсипущо варти своєї; де законовиконавці найвище ставлять благо
суспільства, допомагають йому всіма силами і ретельно відвертають все те, що може
обурити суспільний спокій, порушити порядок і устрій!
Щасливе те сімейство, батько якого вихований в правилах чеснот і страху Божому! Він
стільки ж доставить суспільству корисних членів, стільки страдницькому людству
утішників…
Наскільки рятівні плоди доброго виховання, настільки згубні наслідки нехтування ним. Чи
не звідси, чи не з цього шкідливого джерела виникають всі лиха, котрі терзають людство?
Чи не звідси незліченні хвороби, що вбивають нас передчасно? Чи не звідси розпуста і
лиходійства?
Доля цілих народів найбільше залежить від виховання молодих людей.
…Звичай посилати молодих людей в чужі краї чи не завжди був більше шкідливий, ніж
корисний.
Що сказати про те, як ці пихаті мандрівники, наситившись духом іноземців і захопившись їх
безглуздостями, з презирством дивляться на все вітчизняне; на все те, що важливим і навіть
священним вважали мудрі їх предки? І чи можна думати, чекати, що ці приходні, котрі
цураються ніжних обіймів, з якими приймає їх своя вітчизна, чи можна, підкреслюю, думати
й чекати, щоб вони будуть вірними і старанними її синами, будуть героями, патріотами?
МЕТАФІЗИКА ВІДВОЛІКАЄ, з промови А. Антонського-Прокоповича «Про початок і успіхи
наук, в особливості натуральної історії»
Той, хто заглиблюється у відвернені істини метафізики, без пізнання суті природи, їхньої будівлі і
стрункості, не здатен буде зробити правильні висновки ні про існуючі в світі речі, ні про зв’язок
між ними, ні про їх взаємовідношення...
НЕ ШКОДУВАВ ЗУСИЛЬ, з «Енциклопедичного словника» Брокгауза і Ефрона
Не шкодував ні часу, ні зусиль, аби вивести пансіон на високий ступінь досконалості і залучив до
себе кращі викладацькі сили з когорти професорів Московського університету; праці його на
користь цього закладу не пройшли без сліду, а список університетського пансіону прикрашають
імена багатьох осіб, які прославилися згодом на різних теренах.
ОСОБЛИВЕ МІСЦЕ, з дослідження О. Любжина «А. А. Прокопович-Антонський і його
трактат «Про виховання»
Особливе місце в російській педагогіці займає Антон Антонович Прокопович-Антонський.
Всякий, для кого дорога поезія Жуковського і Лермонтова, хто цінує державну діяльність
одного з найосвіченіших міністрів юстиції Д. Дашкова і реформатора російської армії,
міністра оборони в уряді Олександра II Д. Мілютіна, повинен з вдячністю згадувати про той
блискучий учбовий заклад, який всім їм і ще багатьом іншим відомим людям дав путівку в
життя, – про Вільний Благородний пансіон при Московському університеті, який фактично
створила і зробила одним з кращих учбових закладів ця видатна людина.
Його педагогічна творчість – культурний факт першорядного значення в історії Росії, і
незнайомство з ним або, тим паче, відкидання його – симптом аж надто сильного
неблагополуччя в нашій педагогіці.
ЮНИХ ДВОРЯН ГОДУВАЛИ ПРОСТОЮ ЇЖЕЮ, з статті О. Чорномис «Благородство і
аскетизм»
Один з найвідоміших в Росії пансіонів був заснований при Московському університеті в 1778
році – Вільний благородний пансіон. Це був платний учбовий заклад для дворян, керував
яким видатний педагог Антон Антонович Прокопович-Антонський. «Діти повинні колись
складати суспільство і бути його членами. Вони забезпечують добробут його, якщо з юності
напоєні доброчесністю і любов’ю до вітчизни: руйнують порядок його і тишу, якщо отруєні
розпустою», – писав Прокопович-Антонський у своїх працях.
У пансіоні навчалися, зрозуміло, мовам (російській, французькій, німецькій). Історія,
географія, природна історія, математика, практичне закономистецтво, християнський закон,
малювальне мистецтво, «фехтування» і «танці», музика – всі ці предмети були
обов’язковими.
Вихованці спали у великих спальнях, де одне ліжко від іншого відділялося перегородкою, не
мали права без дозволу виходити за межі пансіону, лягали спати о 10 годині вечора і
вставали о6 ранку.
Їжа їх була досить проста, «без розкоші і надмірності», це окремо обмовлялося в правилах.
Вчилися молоді дворяни вісім годин на день: з восьми ранки до дванадцятої, і з другої до
шостої вечора.
ПЕРШИМ РОЗГЛЕДІВ ТАЛАНТ ЖУКОВСЬКОГО, з «Старої записної книжки» П.
В’яземського
Хтось зауважив, що професор і ректор університету Антонський має можливість повним власним
ім’ям скласти правильний шестистопний вірш: Антон Антонович Антонський-Прокопович.
Про нього ж було сказано:
Трьома помножений Антон,
І на закуску – Прокопович.
…Росія не повинна забувати, що Антонський зумів першим вгадати й оцінити моральні якості і
поетичне дарування свого вихованця в шляхетному пансіонові при Московському університетові.
Цей скромний вихованець не звертав на себе уваги й особливого благовоління начальства, яке
часто залежить від родинних зв’язків та становища в суспільстві.
Співчуття ж до невідомого ще Жуковського з боку Антонського було абсолютно безкорисливим і
вільним. Це співчуття – чиста й невід’ємна заслуга, спогади про яку повинні зберегти літературні
перекази.
Коли Жуковський вийшов з пансіону і залишився без засобів існування та особливої опори,
Антонський прихистив його в двох маленьких кімнатках в університетському будиночку в
Газетному провулку, де жив сам. Жуковський завжди зберігав до нього серцеву вдячність,
прихильність і відданість.
Дмитрієв любив Антонського, але любив і пожартувати над ним, дуже соромливим, навіть
полохливим, і разом з тим надзвичайно кмітливим. Зніяковілість і веселість поперемінно
відображалася на його обличчі, коли Дмитрієв жартував.
– Зізнайтеся, шановний Антоне Антоновичу, – сказав він якось, – що ваш університет абсолютно
безжиттєве тіло: про рух його здогадуєшся лише, коли їдеш по Моховій і бачиш крізь вікна, як
професор і його дружина повертають до сонця великі сулії з наливками.
ГОВОРИЛИ ПРО АНТОНСЬКОГО, з «Щоденника М. П. Погодіна»
17 липня 1821 р.
Ходив пішки до Тютчева (верст 7); говорив з ним і Вас. Іван. Оболенським про Антонського,
університет, пансіон, Давидова (за словами останнього, недобре бути там наглядачем), про
Карамзіна, про характер Івана IV, міркували над прочитаним в «Віснику Європи».
Говорили ще про наших нових віршотворців і т.п.
ЩАСТЯ ДЛЯ ІНШИХ, з вірша М. Мілонова, присвяченого А. Антонському-Прокоповичеві
Не почестей одних и не наград стяжанья
Он в ревностном к добру стремлении искал,
Но счастья сограждан с их юных дней желал,
И век свой посвятил для их образованья!
Последние комментарии
6 часов 13 минут назад
23 часов 34 минут назад
23 часов 57 минут назад
1 день 12 минут назад
1 день 12 минут назад
1 день 13 минут назад