Андриевский (Прокопович) Степан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

АНДРІЄВСЬКИЙ (ПРОКОПОВИЧ) Степан Семенович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Лікар, вчений, державний діяч. Відкривач «сибірської виразки»; винахідник вакцини проти

цієї хвороби; автор терміну «сибірська виразка».

З родини священика.

Народився в 1760 р. в с. Салтиковій Дівиці Ніжинського повіту Російської імперії (нині –

Куликівський район Чернігівської області України).

Помер 19 грудня 1818 р. в м. Астрахані Росії (нині – обласний центр РФ). Похований на

місцевому цвинтарі.

Навчався в Києво-Могилянській академії, закінчив Кронштадську медичну школу при

морському шпиталі (1778-1780).

Був прозектором в Санкт-Петербурзькому медико-хірургічному училищі, постійним членом

Державної медичної колегії, очолював Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію, служив у

Міністерстві фінансів, віце-губернатором Гродненської й Київської губерній, астраханським

цивільним губернатором (1811-1818).

На астраханській посаді залишив добру пам’ять про себе тим, що заборонив гуртове

перекуповування хліба, встановив на нього тверді ціни й заборонив вивозити зерно за кордон

доти, доки місцеві потреби не будуть повністю вдоволені.

А. (П.) вдалося позитивно вирішити питання вільного вилову риби у Волзі і менших ріках, яку

дозволили реалізовувати у спеціально відведених місцях за цінами, затвердженими губернатором.

Контроль здійснювали спеціальні наглядачі з числа шановних міщан та купців.

За дорученням Сенату вивчав невідому хворобу в Челябінському повіті Єкатеринбурзької

провінції Уфимського намісництва. Назвав ту «сибірською виразкою», довівши її зоонозну і

інфекційну природу. В ході пошуків ліків сам себе заразив небезпечною болячкою (1788).

Склав один з перших на берегах Дніпра медико-топографічних описань «Обсервація в

Чернігівській губернії» (1783).

А. (П.) – автор книг «Про сибірську виразку», «Коротке описання сибірської виразки», «Про рак»,

«Про кісткові пухлини», «Про глисти», «Про нагнивання кісток черепа», «Про походження

заразливих хвороб», «Інструкція фізікату».

Залишив і наступні державницькі проекти: «Про встановлення торгової компанії з Персією та

іншими областями по Каспійському морю», «Зауваження щодо справ Хіви, Бухари і Туркменії»,

«Про заснування в Астрахані водохідної школи».

Серед друзів та близьких знайомих А. (П.) – М. Карпінський, М. Тереховський, Ф. Занден, В.

Жуковський, Я. Саполович, Г. Вінський та ін.

***

ІСТИНА, ПОМНОЖЕНА НА СУМНІВ, з наукового кредо С. Андрієвського

Наука – це істина, помножена на сумнів.

БУДУ АНДРІЄВСЬКИМ, А НЕ ПРОКОПОВИЧЕМ, з прохання С. Андрієвського

(Прокоповича) до Сенату

Прізвище Андрієвський я взяв з боку матері моєї за деяких обставин ще в юнацтві, навчаючись

словесним наукам, яку я і нині маю, так що дозвольте мені з нею ж назавжди залишитися.

НЕ ЗАБУДУ НІКОЛИ, зі спогадів Г. Вінського

Скільки я зобов’язаний п. Андрієвському, це я ніяк пояснити не в змозі; він ...вилікував мене

тілесно і душевно; без його розмов, без його невтомного старання вселяти істини, які він знає, я б

ніколи не утримався ні від міцних напоїв, ні від буйних вчинків. Три місяці, з ним проведені, були

мені кориснішими за десятирічне учення.

...Не забуду ніколи... тебе, благодійнику мій, ...який не лише ...позбавив мене тяжких хвороб, але й

розумними твоїми думками, безприкладною добротою твоєї душі прискорив формування моєї

моральності.

НАЩАДКИ ВДЯЧНІ, з статті «Не маючи ні золота, ні срібла» на astrakhan-450.ru

Основними видами промисловості Астраханської губернії у той час були видобуток солі, якою

вона забезпечувала низку сусідніх губерній, вилов риби і її переробка. 1812 року у зв’язку з

війною торгівля рибою різко скоротилася. Це загрожувало, не тільки розоренням

рибопромисловцям, а й зубожінням тисяч рибаків.

Аби запобігти цьому, С. С. Андрієвський добився відпуску солі з державних соляних магазинів

купцям, міщанам і селянам в кредит на 10 місяців без відсотків. В результаті цих заходів вже в

1813 р. Відновилося постачання рибних товарів за межі губернії, а в 1814 р. видобуток і переробка

риби сягнула довоєнного рівня.

На прохання С. С. Андрієвського в губернію була направлена група сенатських землемірів, яка