Андриевский (Прокопович) Степан (fb2)

- Андриевский (Прокопович) Степан [Справочник-дайджест] 23 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




АНДРІЄВСЬКИЙ (ПРОКОПОВИЧ) Степан Семенович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Лікар, вчений, державний діяч. Відкривач «сибірської виразки»; винахідник вакцини проти

цієї хвороби; автор терміну «сибірська виразка».

З родини священика.

Народився в 1760 р. в с. Салтиковій Дівиці Ніжинського повіту Російської імперії (нині

Куликівський район Чернігівської області України).

Помер 19 грудня 1818 р. в м. Астрахані Росії (нині обласний центр РФ). Похований на

місцевому цвинтарі.

Навчався в Києво-Могилянській академії, закінчив Кронштадську медичну школу при

морському шпиталі (1778-1780).

Був прозектором в Санкт-Петербурзькому медико-хірургічному училищі, постійним членом

Державної медичної колегії, очолював Санкт-Петербурзьку медико-хірургічну академію, служив у

Міністерстві фінансів, віце-губернатором Гродненської й Київської губерній, астраханським

цивільним губернатором (1811-1818).

На астраханській посаді залишив добру пам’ять про себе тим, що заборонив гуртове

перекуповування хліба, встановив на нього тверді ціни й заборонив вивозити зерно за кордон

доти, доки місцеві потреби не будуть повністю вдоволені.

А. (П.) вдалося позитивно вирішити питання вільного вилову риби у Волзі і менших ріках, яку

дозволили реалізовувати у спеціально відведених місцях за цінами, затвердженими губернатором.

Контроль здійснювали спеціальні наглядачі з числа шановних міщан та купців.

За дорученням Сенату вивчав невідому хворобу в Челябінському повіті Єкатеринбурзької

провінції Уфимського намісництва. Назвав ту «сибірською виразкою», довівши її зоонозну і

інфекційну природу. В ході пошуків ліків сам себе заразив небезпечною болячкою (1788).

Склав один з перших на берегах Дніпра медико-топографічних описань «Обсервація в

Чернігівській губернії» (1783).

А. (П.) – автор книг «Про сибірську виразку», «Коротке описання сибірської виразки», «Про рак»,

«Про кісткові пухлини», «Про глисти», «Про нагнивання кісток черепа», «Про походження

заразливих хвороб», «Інструкція фізікату».

Залишив і наступні державницькі проекти: «Про встановлення торгової компанії з Персією та

іншими областями по Каспійському морю», «Зауваження щодо справ Хіви, Бухари і Туркменії»,

«Про заснування в Астрахані водохідної школи».

Серед друзів та близьких знайомих А. (П.) – М. Карпінський, М. Тереховський, Ф. Занден, В.

Жуковський, Я. Саполович, Г. Вінський та ін.


***

ІСТИНА, ПОМНОЖЕНА НА СУМНІВ, з наукового кредо С. Андрієвського

Наука – це істина, помножена на сумнів.

БУДУ АНДРІЄВСЬКИМ, А НЕ ПРОКОПОВИЧЕМ, з прохання С. Андрієвського

(Прокоповича) до Сенату

Прізвище Андрієвський я взяв з боку матері моєї за деяких обставин ще в юнацтві, навчаючись

словесним наукам, яку я і нині маю, так що дозвольте мені з нею ж назавжди залишитися.


НЕ ЗАБУДУ НІКОЛИ, зі спогадів Г. Вінського

Скільки я зобов’язаний п. Андрієвському, це я ніяк пояснити не в змозі; він ...вилікував мене

тілесно і душевно; без його розмов, без його невтомного старання вселяти істини, які він знає, я б

ніколи не утримався ні від міцних напоїв, ні від буйних вчинків. Три місяці, з ним проведені, були

мені кориснішими за десятирічне учення.

...Не забуду ніколи... тебе, благодійнику мій, ...який не лише ...позбавив мене тяжких хвороб, але й

розумними твоїми думками, безприкладною добротою твоєї душі прискорив формування моєї

моральності.


НАЩАДКИ ВДЯЧНІ, з статті «Не маючи ні золота, ні срібла» на astrakhan-450.ru

Основними видами промисловості Астраханської губернії у той час були видобуток солі, якою

вона забезпечувала низку сусідніх губерній, вилов риби і її переробка. 1812 року у зв’язку з

війною торгівля рибою різко скоротилася. Це загрожувало, не тільки розоренням

рибопромисловцям, а й зубожінням тисяч рибаків.

Аби запобігти цьому, С. С. Андрієвський добився відпуску солі з державних соляних магазинів

купцям, міщанам і селянам в кредит на 10 місяців без відсотків. В результаті цих заходів вже в

1813 р. Відновилося постачання рибних товарів за межі губернії, а в 1814 р. видобуток і переробка

риби сягнула довоєнного рівня.

На прохання С. С. Андрієвського в губернію була направлена група сенатських землемірів, яка

провела точне відмежування всіх приватновласницьких риболовецьких вод, що дозволило

виділити незайняті місця для вільного лову риби державним селянам й міщанам. Йому вдалося

також домовитися про вільний вилов риби у Волзі та ріках, котрі протікають у межах міста. Її

дозволялося продавати лише уроздріб в певних місцях і за таксою, затвердженою губернатором.

Для контролю за цим призначалися спеціальні доглядачі з купців і міщан.

Саме С. С. Андрієвський, чи не вперше на теренах Російської імперії, заборонив хижацький спосіб

добування тюленя в Каспійському морі.

Він також вжив заходів з розвитку шовківництва в районі р. Ахтуба і розширення посівів кунжуту,

з якого добувалося масло, близьке по складу до оливкового.

Незабаром після приїзду до Астрахані він заборонив оптову перекупку хліба, встановив на нього

тверді ціни і заборонив його вивозити до тих пір, доки потреби губернії не будуть повністю

задоволені.

Лікар за фахом, С. С. Андрієвський приділяв велику увагу питанням медичної допомоги

населенню. Він регулярно відвідував лікарняні й добродійні установи, карантини. Поповнилося

медичне і господарське устаткування лікарень, аптеки забезпечувалися спеціально купленими в

Петербурзі медикаментами. Поліпшили харчування хворих. Годувальниці і діти «сирітського

будинку» почали щодня одержувати додаткове молоко.

С. С. Андрієвський провів ретельний огляд міста і в розпорядженні міській Думі вказав про

недостатній захист валами значної частин Астрахані, яка щорічно заливалися водою, а після її

спаду залишалися великі калюжі, від яких «йшла всяка зараза».

Велику увагу приділяв губернатор добудові Астраханського каналу, який сполучає Волгу з річкою

Кутум. На всіх вулицях були побудовані нові дерев’яні тротуари, відремонтували мости через

річки й канал.

Віддав він і наказ про зменшення в місті бродячих собак, вважаючи їх причиною заразливих

хвороб.


СПРИЯВ ДОБРОДІЙНОСТІ, з монографії Ю. Сидорова «Історія Астраханського краю»

С. С. Андрієвський, сам лікар, визнав необхідним насамперед ознайомитися із станом медичної

допомоги населенню. Він особисто керував засіданнями Наказу громадського піклування і звернув

увагу на нераціональну структуру лікувальних установ у місті.

За ініціативою губернатора оголосили збір пожертвувань серед купецтва і дворян на будівництво

ще однієї лікарні.

До лікарняних установ був прикріплений лікар, який керував всіма корпусами і особисто

доповідав про роботу двічі на тиждень губернаторові.

У всіх лікарнях за вказівкою С. С. Андрієвського солом’яні матраци і подушки були замінені

волосяними; хворі забезпечувалися трьома змінами постільної і натільної білизни, верхнім одягом

і взуттям. Кухарі, «пекарі», «накривачі столів» одержали спеціальний одяг: білі куртки і ковпаки.

Сприяючи розвитку добродійності, заохочуючи і підтримуючи її ініціаторів і організаторів,

місцева влада не усувалася від рішення лікарських завдань санітарного стану в краї.


ВИХОВАВ ЛОЯЛЬНОГО ХАНА, з інтерв’ю Ш. Аманжолової Б. Садвакасову

Становище в ханстві посилювалося і тією обставиною, що уральські козаки претендували на

пасовищні угіддя Камиш-Самарських озер і річок Великого і Малого Узеня. Ісатай закликав

одноплемінників із зброєю в руках вигнати їх, тоді як Жангір відстоював землі шляхом

переговорів з царським урядом.

Справа в тому, що Букеєвська орда перебувала в двоякому підпорядкуванні: нею займалися

Астраханське і Оренбурзьке губернаторства, які змагалися між собою.

Сам Жангір близько десяти років з перервами виховувався у астраханського губернатора

Андрієвського, і у нього склалися дружні відносини з багатьма чиновниками місцевої

адміністрації. Він дуже розраховував на їх допомогу і лояльність, проте оренбурзька адміністрація

зуміла добитися відчуження астраханців, і в ханську ставку із значним військом прибув

прихильник крайніх заходів підполковник Геке.

– Обставини загибелі пов’язують з родичем хана Жангіра, султаном Баймагамбетом.

– Це вірно, бо з юрисдикції Букеєвської орди повстання перейшло в західне Зауралля, султаном-

правителем якого був Баймагамбет-султан. Коли Махамбет в 1845 році приїхав до Оренбурга, аби

влаштувати свого сина в російську школу, власті зробили запит султанові Баймагамбету на

предмет благонадійності поета. Той дав негативну характеристику, визначивши вплив Махамбета

на казахів «шкідливим», а його розмови такими, що «підпалюють». Незабаром було видано наказ

про арешт останнього. І на початку 1846 року в юрті поета, куди під виглядом гостей приходять

люди султана, відбувається зіткнення, яке закінчилося тим, що Махамбет був обезголовлений.

…Махамбет Утемісов і хан Жангір бажали одного – відстояти землі між Уралом і Волгою, проте

йшли до цього різними шляхами. Махамбет та Ісатай йшли війною на козаків. Жангір, як

мовилося вище, звертався до властей.


ЗАЛУЧАЛИ «АЗІАТЦІВ», з статті І. Бурсака «З історії Оренбурзького Неплюївського

військового училища»

Оренбурзьке Неплюївське військове училище відкрито в 2-й день січня 1825 р. на засоби,

пожертвувані сенатором Неплюєвим і Оренбурзьким дворянством.

Мета – надання середньої освіти дворянським дітям, хоча був відкритий доступ і для дітей знатних

киргизів. Співчуття до нової школи серед киргизів підтримувалося, головним чином, ханом

Букієвської орди, який здобув російську освіту під керівництвом Астраханського губернатора

Андрієвського.

Училище готувало офіцерів і цивільних чиновників середньої ланки з «азіатців».


ПРИХИЛЬНИК РОСІЙСЬКОГО САМОДЕРЖАВСТВА, з розвідки О. Лєвшина «Опис киргиз-

козачих орд і степів»

В 1812 році султан Букей став ханом киргиз-козаків, які перейшли з ним із-за Уралу в

Астраханську губернію і внаслідок одержали назву Букеєвської Орди. Букей помер в 1815 році,

залишивши після себе кількох синів, старший з яких Джангір зведений в ханську гідність 1824

року.

Джангір – казахський хан Внутрішньої орди. Мав звання генерал-майора російської армії. Здобув

початкову освіту у домашнього вчителя-мулли, потім за волею батька був відданий для

подальшого навчання і виховання астраханському губернаторові С. Андрієвському, в сім’ї якого

жив з невеликими перервами близько десяти років.

За його правління відбулося зрощення ханської влади з владою прикордонної адміністрації.

Джангір був прихильником російського самодержавства, поміщицької системи господарювання,

дворянської освіти і культури.


ЧАС ЗВЕРНУТИ УВАГУ НА ІСТОРІЮ, з замітки В. Разіної «У Челябінську увічнили ім’я

ученого, який врятував світ від сибірської виразки»

Челябінські вулиці носитимуть імена видатних діячів Росії. Так, один з скверів міста названо ім’ям

С. Андрієвського – лікаря, який вперше дослідив сибірську виразку.

Міська Дума ухвалила рішення привласнити ім’я видатного південноуральського лікаря скверу,

обмеженому вулицями Енгельса – Худякова – Воровського. Як відзначили депутати, необхідно

«частіше пов’язувати назву вулиць з історією Уралу». При цьому народні обранці заявили, що

вони не проти грушевих і обліпихових назв, проте «нам здається, – заявив один з них, – що фрукти

вже закінчуються, і треба звернути увагу на історію».

Відзначимо, що С. Андрієвський, ім’ям якого названо міський сквер, вперше досліджував одне з

небезпечних інфекційних захворювань і дав йому назву – сибірська виразка. За розповідями

істориків, працюючи в Троїцьку, лікар пішов на відчайдушний крок – добровільно прищепив собі

виразку. Під час хвороби вів докладний щоденник самопочуття і одночасно – сам себе лікував.

Експеримент мало не коштував йому життя.

Цей дослід допоміг йому винайти вакцину, а сам учений за проявлену мужність був відзначений

державною нагородою.






«Призрачные миры» - интернет-магазин современной литературы в жанре любовного романа, фэнтези, мистики