Альбертини Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

цій справі

маєте власні розрахунки.

Представник серйозної науки, служитель ідеї, поборник істини, що ви проголошуєте!

Після цього чесній людині не можна сперечатися з вами, тому що ви у відверненій суперечці

переслідуєте тільки ваші вигоди і переконані, що співрозмовник ваш має такі ж позиції. Ви

говорите обурливі речі, і на вас не можна сердитися тільки тому, що ви самі не розумієте значення

власних слів.

Ви недосвідчені, як дитина, проте – як розбещена дитина; ви говорите голосно те, про що

більшість думає про себе; але те, що ви говорите, – все-таки погано.

Ви своєю безпосередністю знищуєте осудність злочину, й публіці залишається лише дивуватися,

як це несвідома дитина може писати і друкувати серйозні статті? Втім, в наше століття дивних

винаходів можливо все. Є молотильна, швейна, друкарська машина. Хто його знає, може п.

Краєвський прославиться винаходом машини, яка доставляє за помірну плату журнальні статті

довільного обсягу і напрямку!

Про п. Альбертіні досить. Його, ймовірно, достатньо зрозуміли мої читачі.

ПРЕДСТАВНИК ПОМІРНОГО ЛІБЕРАЛІЗМУ, з інтернет-ресурсу funplanet.ru

У 1866 році сталася шестирічна перерва в його журнальній роботі, унаслідок арешту і

адміністративного заслання в Архангельську губернію. Пізніше він знову став одним з

найближчих співробітників «Голосу», в якому працював до самого його закриття, поміщаючи

щодня передові статті під заголовком «Інтереси дня» і іноді фейлетони без підпису або за

підписом Н. Старий.

Після закриття «Голосу» короткий час співробітничав в «Новому часі».

М. Альбертіні був представником помірного лібералізму; йому доводилося вести полеміку на два

фронти: на початку 1860-х років на нього різко нападали представники радикального напряму,

Чернишевський і Писарєв, і в той же час він захищав прогресивний рух 1860-х років від нападок,

котрі виходили з протилежного табору.

МАЛО ПРИВЕРТАЛИ ПУБЛІКУ, з статті С. Венгерова «Російська література»

Невизначену позицію займали «Вітчизняні нотатки», де тоді головними діячами були сухуватий

критик С. С. Дудишкін, публіцист М. В. Альбертіні, туманний естет Микола Соловйов, – а також

«Бібліотека для читання» П. Д. Боборикіна.

Обидва ці журнали, котрі мало привертали публіку, яка читала, то виступали як представники

західно-прогресивних традицій сорокових років, то різними витівками проти молодого покоління

[(«маленьких б’ють!» – наскрізний мотив Венгерова)] наближалися до реакційної преси. Не мала

також успіху помірно-прогресивна «Російська мова», заснована в 1861 р. графинею Є. В. Сальяс

(псевдонім – Євгенія Тур).