Конисский Григорий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

нагірній, степовій місцевості, оточеній ровами та валами; тепер дуже розмитими весняними водами.

…Теперішнє населення села складається з жителів (близько 2000 осіб), які перейшли сюди з

різних місцевостей задніпровської України не раніше заснування Нової Сербії, тобто 1750 року.

Суперечливі відомості знаходимо в новітніх описах с. Мишурин Ріг. Так, в статистичних

відомостях Катеринославської губернії за 1864 рік, назва виводиться від запорожця Мишури й

говориться, що «у селищі й досі видно залишки запорозьких укріплень»; а в III т. Записок

Одеського товариства історії та старовини на сторінці сказано: «поблизу селища (Мишуриного

Рогу) знаходиться земляне укріплення, можливо, в петровські часи побудоване росіянами».

Чи так це? На це питання перш за все відповідають літописи. Архієпископ Георгій Кониський у

передмові до Історії Русів згадує «про городи руські найстародавніші або принаймні значно

старіші від королів польських, тобто: про Черкаси, Крилов, Мишурин, і Старий Кодак при річці

Дніпро, Чигирин, Умань, Ладижин і Чагарлик при Бузі; Могилів, Рашків і Дубоссари при Дністрі, Кам’яний Затон і Білозерку біля верхів’їв Лиману».

До початку XVI століття Запорозька Січ знаходилась біля Перевалочної, за всією вірогідністю, в

Мишуриному Розі; а з часів перенесення Січі, з 1500 року на острів Хортицю (Рігельман), він стає

литовським замком тому, що Михайло Литвин у XVI сторіччі згадує вже про Мишурин Ріг

(називаючи його Миссурим), як про замок литовський.

…З половини XVII століття Мишурин стає прикордонною фортецею Запорожжя.

З 1709 року, з часу Полтавської битви, запорожці були вигнані з Росії й Мишурин обезлюднів, і

хоча у 1773 році, при імператриці Анні Іванівні, запорожці й були прийняті знову в підданство

Росії, але запустіння його, за всією вірогідністю продовжувалося до часів Єлизавети Петрівни, коли він увійшов до складу Нової Сербії, був заселений вихідцями з різних країн і зайнятий

пікінерним полком.

Переправа з Переволочної до Мишурина належить безперечно до числа найстародавніших і

найзначніших на Дніпрі. У 1709 році гетьман Мазепа та Карло XII переправились біля

Мишуриного Рогу, й місце висадки шведів і до сих пір називається «Шведською пристанню».

ЗА ЦЕРКВУ СВЯТУ, з «Каталогу російських архієреїв»

Георгій Кониський – людина, щедро і різноманітно обдарована природою. Він був талановитим

учителем, який вносив живий струмінь у викладання всіх академічних предметів. Будучи

ректором академії, показав себе «ретельним і добропорядним правителем». Писав вірші, першим у

Києві виклав богослов’я в систематичному порядку і, за відгуком митрополита Макарія Булгакова,

«безперечно перевершив усіх попередників своїх і спадкоємців».

Блискучий проповідник, він був весь проникнутий свідомістю високого покликання пастиря.

«Повчати народ є найперша і головна справа. Коли стану мовчати, тоді загибеллю скарає мене

Господь» – говорив він. Того ж жадав від підлеглого йому духівництва. Різко гудив недбайливих

священиків – «німих псів, котрі не можуть гавкати і люблять дрімати». У проповідях

преосвященний сміливо викривав ґандж, неправду, розпусту.

Архіпастирська діяльність преосвящ. Георгія почалася в той час, коли Білорусія знаходилася під

польським пануванням. Католики й уніати вживали всі сили для спокушання в унію населення, не

зневажаючи при цьому й найсуворіших примусовими заходами.

Архієпископу Георгію довелося прикласти багато зусиль для збереження своєї пастви у вірності

православ’ю. Для цієї мети він насамперед подбав про моральну і розумову освіту, у першу чергу

духівництва, а через нього – і всього народу.

У 1765 р. архієп. Георгій, рекомендуючись польському королю Станіславові Понятовському, виголосив перед ним промову на захист православ’я. Потім подав польському урядові записку про

становище православних у всіх західно-російських єпархіях і на сеймі в 1767 р. домігся

формального визнання віротерпимості від Польщі.

Для того, аби довести законність своїх вимог, він повинен був вивчити безліч історичних

документів і юридичних актів.

…Розширив будинок семінарії, викликав з Київської академії нових наставників. Багато писав.

У проповідях не страхався «небезпечних» питань про соціальну нерівність і, особливо, про

відносини між поміщиками і кріпаками. Викривав іновірців: католиків, євреїв і магометан, а також

масонів, котрі «хваляться премудрістю Соломоновою». Підозрілою здавалася йому