загрузка...
Перескочить к меню

Конисский Григорий (fb2)

файл не оценён - Конисский Григорий [Справочник-дайджест] 20K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:



КОНИСЬКИЙ Григорій Осипович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-білоруський.

Філософ, історик, драматург, поет, священик. В чернецтві – Георгій (1744). Синодом Білоруської

Православної Церкви зарахований до лику місцевих святих (1993).

З дворянської родини.

Народився 20 (31) грудня 1717 р. в м. Ніжині Ніжинського полку Російської імперії (нині –

районний центр Чернігівської області України).

Помер 13 (24) лютого 1795 р. в м. Могилеві Російської імперії (нині – обласний центр Республіки

Білорусь). Похований в могилівському Спаському соборі.

Закінчив Києво-Могилянську академію (1728-1743).

Працював вчителем (1745-1747), префектом (1747-1751) Київської духовної академії, був

архімандритом Києво-Братського монастиря (1751-1752), ректором Київської духовної академії

(1752-1755), єпископом Могилевським (1755-1795).

Член Св. Синоду (1783).

Друкувався в журналах і вісниках: «Читання в Товаристві історії і старожитностей російських»,

«Історичні вісті про єпархію Могилевську», «Християнське читання», «Вісник Європи».

Дебютував «Словом при постриженні у ченці» (1744).

Перу нашого земляка належать наступні доробки (більшість опублікована після смерті): шкільна

драма «Воскресіння мертвих» (1746), «Про посади пресвітерів парафіяльних» (1776), «Записки про

те, що в Росії до кінця XVII сторіччя не було ніякої унії з Римською Церквою» (1847), «Права і

вільності жителів, котрі сповідують у Польщі і Литві греко-східну віру» (1767), «Промова перед

польським королем Станіславом-Августом на захист греко-російської церкви, …виголошена

Білоруським єп. Георгієм (Кониським) у Варшаві, 1765 р. липня 27» (1804), «Окружна

напучувальна грамота преосв. Георгія Кониського, єп. Білоруського, до православного

духівництва» (1833), «Зібрання творів. Ч. 1. Життєпис. Повчальні слова» (1835), «Зібрання творів.

Ч. 2» (1835), «Історія Русів, або Малої Росії» (1846), «Зібрання творів. Повчальні слова. Грамоти.

Думки. Листи. Вірші» (1861),

«Про воскресіння мертвих (трагедія), інтермедії» (1878), «Слова і промови» (1892).

К. видав «Катехізис Феофана Прокоповича» (1761), його курс лекцій з поетики (1786), переклав

низку псалмів.

Він також – автор віршів, римованих написів до образів і портретів, епітафій.

У прочитаному курсі лекцій з поетики був розділ, присвячений українському віршуванню.

За активної участі К. в Могилеві заклали кафедральний собор Йосипа Обручника (1780).

Наш земляк сприяв оновленню кафедрального Спаського собору, відкриттю семінарії і школи для

«найгостріших дітей», друкарні.

Боровся за незалежність Білорусії, за що уніати двічі замірялися на його життя (1759 в Орші), (1760 у Могильові).

Серед друзів та близьких знайомих К. – Т. Щербацький, С. Тодорський, С. Кулябка, В.

Садковський, В. Рубан, П. Сопковський та ін.


***

НЕ МОВЧАТИ,

з життєвого кредо

Г. Кониського

Якщо буду мовчати, тоді загибеллю мені загрожує Бог.

КОЛИСКА НІЖИН, ВЧИТЕЛЬ КИЇВ, епітафія на свою могилу, написана Г. Кониським

Колыбель Нежин, Киев мой учитель,

Я в тридцать восемь лет сделался святитель.

Семнадцать лет боролся я с волками.

А двадцать два, как Пастырь, отдохнул с овцами.

За претерпенные труды и непогоду,

Архиепископом и Членом стал Синоду,

Георгий именем, я из Конисских дому,

Коню подобен бывал почтовому.

Сего тут падла закрыл грешны кости.

Год седмисотый пятый девяностый.


КОНИСЬКИЙ НЕ ДАЄ ЗАБУТИ РІДНУ ІСТОРІЮ, з дослідження О. Поля «Мишурин ріг»

Катеринославська губернія багата різноманітними пам’ятками старовини. Крім численних, різноманітних, на жаль, так мало досліджених ще могильних насипів або курганів, обрядових

могил, печер тощо, в ній до цих пір збереглося багато стародавніх «городищ». До найвизначніших

з них, що не поступаються за давністю Білозерці, належить слов’янське городище, відоме й тепер

у народі під назвою «города», поблизу села Мишурин Ріг Верхньодніпровського повіту

Катеринославської губернії.

Походження назви «Мишурин» невідоме й губиться в мороці глибокої давнини; слово «ріг»

походить від високого гранітного рогу або мису, що вдається в річку Дніпро, на якому, цілком

можливо, знаходилось в давнину укріплення. Городище розташоване на самому мисі, оточеному

водою Дніпра та на прилеглій до нього нагірній, степовій місцевості, оточеній ровами та валами; тепер дуже розмитими весняними водами.

…Теперішнє населення села складається з жителів (близько 2000 осіб), які перейшли сюди з

різних місцевостей задніпровської України не раніше заснування Нової Сербії, тобто 1750 року.

Суперечливі відомості знаходимо в новітніх описах с. Мишурин Ріг. Так, в статистичних

відомостях Катеринославської губернії за 1864 рік, назва виводиться від запорожця Мишури й

говориться, що «у селищі й досі видно залишки запорозьких укріплень»; а в III т. Записок

Одеського товариства історії та старовини на сторінці сказано: «поблизу селища (Мишуриного

Рогу) знаходиться земляне укріплення, можливо, в петровські часи побудоване росіянами».

Чи так це? На це питання перш за все відповідають літописи. Архієпископ Георгій Кониський у

передмові до Історії Русів згадує «про городи руські найстародавніші або принаймні значно

старіші від королів польських, тобто: про Черкаси, Крилов, Мишурин, і Старий Кодак при річці

Дніпро, Чигирин, Умань, Ладижин і Чагарлик при Бузі; Могилів, Рашків і Дубоссари при Дністрі, Кам’яний Затон і Білозерку біля верхів’їв Лиману».

До початку XVI століття Запорозька Січ знаходилась біля Перевалочної, за всією вірогідністю, в

Мишуриному Розі; а з часів перенесення Січі, з 1500 року на острів Хортицю (Рігельман), він стає

литовським замком тому, що Михайло Литвин у XVI сторіччі згадує вже про Мишурин Ріг

(називаючи його Миссурим), як про замок литовський.

…З половини XVII століття Мишурин стає прикордонною фортецею Запорожжя.

З 1709 року, з часу Полтавської битви, запорожці були вигнані з Росії й Мишурин обезлюднів, і

хоча у 1773 році, при імператриці Анні Іванівні, запорожці й були прийняті знову в підданство

Росії, але запустіння його, за всією вірогідністю продовжувалося до часів Єлизавети Петрівни, коли він увійшов до складу Нової Сербії, був заселений вихідцями з різних країн і зайнятий

пікінерним полком.

Переправа з Переволочної до Мишурина належить безперечно до числа найстародавніших і

найзначніших на Дніпрі. У 1709 році гетьман Мазепа та Карло XII переправились біля

Мишуриного Рогу, й місце висадки шведів і до сих пір називається «Шведською пристанню».


ЗА ЦЕРКВУ СВЯТУ, з «Каталогу російських архієреїв»

Георгій Кониський – людина, щедро і різноманітно обдарована природою. Він був талановитим

учителем, який вносив живий струмінь у викладання всіх академічних предметів. Будучи

ректором академії, показав себе «ретельним і добропорядним правителем». Писав вірші, першим у

Києві виклав богослов’я в систематичному порядку і, за відгуком митрополита Макарія Булгакова,

«безперечно перевершив усіх попередників своїх і спадкоємців».

Блискучий проповідник, він був весь проникнутий свідомістю високого покликання пастиря.

«Повчати народ є найперша і головна справа. Коли стану мовчати, тоді загибеллю скарає мене

Господь» – говорив він. Того ж жадав від підлеглого йому духівництва. Різко гудив недбайливих

священиків – «німих псів, котрі не можуть гавкати і люблять дрімати». У проповідях

преосвященний сміливо викривав ґандж, неправду, розпусту.

Архіпастирська діяльність преосвящ. Георгія почалася в той час, коли Білорусія знаходилася під

польським пануванням. Католики й уніати вживали всі сили для спокушання в унію населення, не

зневажаючи при цьому й найсуворіших примусовими заходами.

Архієпископу Георгію довелося прикласти багато зусиль для збереження своєї пастви у вірності

православ’ю. Для цієї мети він насамперед подбав про моральну і розумову освіту, у першу чергу

духівництва, а через нього – і всього народу.

У 1765 р. архієп. Георгій, рекомендуючись польському королю Станіславові Понятовському, виголосив перед ним промову на захист православ’я. Потім подав польському урядові записку про

становище православних у всіх західно-російських єпархіях і на сеймі в 1767 р. домігся

формального визнання віротерпимості від Польщі.

Для того, аби довести законність своїх вимог, він повинен був вивчити безліч історичних

документів і юридичних актів.

…Розширив будинок семінарії, викликав з Київської академії нових наставників. Багато писав.

У проповідях не страхався «небезпечних» питань про соціальну нерівність і, особливо, про

відносини між поміщиками і кріпаками. Викривав іновірців: католиків, євреїв і магометан, а також

масонів, котрі «хваляться премудрістю Соломоновою». Підозрілою здавалася йому таємничість

масонства – цієї «освіти у пітьмі».

Проповіді його захоплювали слухачів своєю щирістю. Все життя «сурмив» він, як вірний, пильний

страж на захист православ’я і не було перебільшенням, коли про нього говорили: він «за Церкву

святу до крові трудиться».

Архієпископ помер, завершивши неганебне сорокаліття святительства, повного зразкових

подвигів віри і терпіння. Життя і праця його, ставши надбанням історії, назавжди залишаться

живим завітом любові до правди, мужності і вірності обов’язку.


ВИДАТНА ОСОБИСТІСТЬ, з розвідки С. Лебедєва і Г. Стельмашука «Білоруський феномен»

Коли на російський престол зійшла Катерина II, вона, незважаючи на те, що була за походженням

німкенею, негайно взялася за захист росіян, які жили за межами імперії. Під тиском російського

посла у Варшаві 1768 року всі «дисиденти» Речі Посполитої, себто православні і протестанти

одержали рівність прав з католиками. Ця справедлива вимога була схвалена польським сеймом.

…В Білорусії відразу з’явилися видатні діячі, які стали духовними лідерами народу. Безсумнівно, найвидатнішим білорусом XVIII століття можна вважати Георгія Кониського.

Зі сходженням на престол Катерини II він подав їй скаргу, в котрій вказав на важке становище в

Польщі православних.

Синод хотів доручити йому керування Псковською єпархією, проте імператриця справедливо

знайшла, що він «потрібен у Польщі».

У 1765 році Кониський відправився до Варшави і подав королю Станіславові меморіал,

переведений потім на багато європейських мов, як зразок захисту віротерпимості.

Після першого розділу Польщі Кониський клопотав про возз’єднання уніатів із православ’ям.

…Завзята боротьба за права православних не призвели до серйозного успіху – польське

шляхетство було не здатне поставити урівень із собою схизматика.




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...