Карниолин-Пинский Матвей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Карниолин-Пинский Матвей [Справочник-дайджест] 20 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КАРНІОЛІН-ПІНСЬКИЙ Матвій Михайлович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, критик. Псевдонім – «Арістотелід – лицар гекзаметру».

З дворянської родини.

Народився 23 листопада (4 грудня) 1796 р. в Сосницькому повіті Чернігівського намісництва

Російської імперії (нині – Сосницький район Чернігівської області України).

Помер 21 грудня 1866 р. (2 січня 1867) в м. Петербурзі (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Закінчив Смоленську гімназію (1811), петербурзький Головний педагогічний інститут (1811-1816).

Працював викладачем Симбірської гімназії (1816-1823), московського Лефортовського

кадетського корпусу (з 1823), чиновником канцелярії московського генерал-губернатора (1825-

1831), начальником відділу Міністерства юстиції (1831-1835), обер-прокурором Сенату (1835-

1845), директор департаменту Міністерства юстиції (з 1845).

Друкувався в газеті «Московські відомості», журналах «Московський телеграф», «Праці

Товариства любителів російської словесності», «Син Вітчизни», «Російська старовина», «Новини

літератури».

Як літератор дебютував в журналі «Син Вітчизни» статтею «Бахчисарайський фонтан» (1824).

Потім настала черга віршів «На спокій» (1824), «Мисливець» (1825), критичних статей «Про

відкриття Великого Петровського театру», «Зауваження до аналізу прологу «Торжества муз»,

«Розмова з приятелем, або Дещо замість відповіді» (усі – 1825), «Про якості, які необхідні для

драматичного актора» (1826).

Наш земляк – автор п’єси «Егоїзм і філантропія» (1826).

Серед друзів та близьких знайомих К.-П. – М. Гоголь, І. Тургенєв, О. Пушкін, С. Аксаков, М.

Погодін, Д. Голіцин, Ф. Кокошкін, Є. Семенова, І. Дмитрієв, К. Данзас, П. Нащокін, В.

Арцимович, М. Бакунін, Д. Дашков, О. Шаховський та ін.


***

НЕ ЛИШЕ ДЛЯ СЕБЕ

, з життєвого кредо М. Карніоліна-Пінського

Труд не лише для себе.


ПРОСТОСЕРДНІСТЬ – ВИПАДКОВА, з статті М. Карніоліна-Пінського «Розмова з приятелем»

Аналізуючи «Онєгіна», захотів він (Польовий Г. – авт.) похвалити Пушкіна за допомогою

авторитету і для цього висловився так: «Головна ознака витонченого є простота», – сказав один

німецький філософ.

Цей німецький філософ є Ансильон. Він головною ознакою витонченості вважав простоту, тобто

нескладність (simplisite) ідеї в цілому творінні, і вельми відрізняє її від простосердості,

добродушності, або простодушності (naivete), котра полягає в тому, що особа, зв’язана

пристойністю, іноді висловлюється словами, рухами тіла або діями сильніше, ніж того бажає.

Простота є основна ознака витонченості, простосердість – випадкова. Г. Польовий змішав ці

різнорідні поняття і, прийнявши одне за інше, хотів примусити бідного Ансильона говорити, чого

він здоровий і подумати не захоче.

Як можна жарт розглядати як щось цілісне, щоб визначити красу його за стихійною ознакою

витонченого? Яка складність може бути в жарті? Яку добродушність знайшов вид [авець]

«М[осковского] т[елеграфу]» в кепкування над модними послідовниками Сміта? Кепкування це

смішне, дотепне, обдумане, приготована попередніми віршами, і тому не простодушна. Людина,

яка посилається на автора, якого не зрозуміла, яка не має ґрунтовного поняття про прекрасне і не

відрізняє цілого від частини, хай гнівається на мене скільки завгодно…

ГЕНІАЛЬНИЙ НАСЛІДУВАЧ, з рецензії М. Карніліна-Пінського на «Бахчисарайський фонтан»

О. Пушкіна

Байрон служив зразком для нашого поета; але Пушкін наслідував, як звичайно наслідують великі

художники: його поезія самодостатня.

ТРИМАВСЯ ОДНООСІБНО, з довідки «Карніолін-Пінський Матвій Михайлович» на rulex.ru

Обійнявши посаду губернського кримінальних справ стряпчого, Карніолін стояв серед товаришів

по службі осібно, обертався переважно в товаристві літераторів, писав в журналах і для театру,

проте статей своїх не підписував.

На початку 1830-х років він звернув на себе увагу міністра юстиції Дашкова і був переведений до

Санкт-Петербурга.

Суворий і прямолінійний юрист, він недовірливо відносився до багатьох сторін судової реформи

1864 р., коли вона ще не вийшла з процесу творення; особливо не подобалися йому присяжні

засідателі.

З введенням реформи в дію, Карніоліна призначили головуючим кримінального касаційного

департаменту, а також загальних зборів касаційних департаментів. Покликання на цей