Зозуля Иван (fb2)

- Зозуля Иван [Справочник-дайджест] 9 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:



ЗОЗУЛЯ Іван Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, драматург, режисер, актор. Псевдонім – І. Зазулін, крипотонім – ??!!. Фундатор першого

приватного оперного театру на теренах Російської імперії.

З селянської родини.

Народився 24 червня (6 липня) 1859 р. в Чернігівській губернії Російської імперії (нині –

Чернігівська область України).

Помер 4 липня 1893 р. в м. Монтрьо (Швейцарія). Похований на місцевому цвинтарі.

Навчався в другій Петербурзькій гімназії (1872-1876), яку не закінчив.

Працював актором Виборзького, Кронштадського, Псковського, Ревельського театрів, режисером,

директором Оранієнбаумського, Петергофського театрів.

Друкувався в газетах «Театральний маленький світ», «Петербурзький аркуш», «Музичний світ»,

«Петербурзька газета», журналі «Колоски».

Як літератор дебютував оповіданням «Дебютант» (1876).

Потім настала черга водевілів і комедій «Фатальний обов’язок» (1876), «Ревізор в новому

поколінні» (1878), «Сама себе раба б’є, коли чисто не жне» (1880), «Фальшива тривога» (1882),

«Бісеня» (1884), «Петербурзьке життя» (1886), «Спритна удовиця» (1888), «Сімейна революція»

(1892).

Два видання витримав збірник «Біля жінок» (1890; 1891).

На сценах очолюваних нашим земляком театрів російська публіка вперше почула «Друга Фріца»,

«Паяців», «Кроатку».

Як режисер поставив п’єси «Князь Срібляний», «Смерть Івана Грізного» О. Толстого, «Воєводу»

О. Островського, «Каширську старовину» Д. Аверкієва, опери «Блазень» Р. Леонкавалло,

«Селянська честь» П. Масканьї.

Серед друзів та близьких знайомих З. – М. Келер, Ф. Шаляпін, А. Гермоніус, С. Окрейц, В.

Андрєєв, Ф. Шредер та ін.


***

ОБЛАЙТЕ… МОВЧАННЯМ,

з дарчого напису І. Зозулі С. Окрейцу на книзі «Ревізор в новому

поколінні» 29 грудня 1878 р.

Шанованому дідові Пафнутію від автора з повагою. Удостойте добрим словом, якщо заслуговує,

якщо ж не заслуговує, то облайте... мовчанням.

І. П. Зазулін. м. Псков.

ФУРОР, з нарису В. Парахуди «Театр на убережжі»

За свідченням відставного генерала М. Г. Анкудінова, в 1889 році оркестр М. Келера складався з

40 музикантів, директором театру в той час був І. П. Зазулін, автор жартівливої п’єси «Дачні

витівки в Оранієнбаумі», режисером – Сосновський. У 1890 році оркестром диригував

капельмейстер Франц Шредер, який склав марш «Мій привіт Оранієнбауму».

26 серпня того ж року головною принадою спектаклю був відомий в Санкт-Петербурзі гурток

любителів гри на балалайках під управлінням В. В. Андрєєва, вісім чоловік. Вони чудово

виконали декілька російських пісень.

Особливий фурор викликала «Мазурка», незрівнянно зіграна В. В. Андрєєвим під акомпанемент

піаніно. У саду в антракті грав хор військової музики 5-го флотського екіпажу.


НЕ ЦУРАВСЯ ЗАЗУЛІНА, з біографічної довідки «Шаляпін Федор Іванович»

У 1893 р. Ф. Шаляпін перебрався до Москви, а в 1894 р. – до Петербургу, де співав в «Аркаді» і

Панаєвському театрі, в трупі Зазуліна. У 1895 р. він вийшов сцену Маріїнського театру і співав з

успіхом партії Мефістофеля («Фауст») і Руслана.


ТЯМУЩИЙ АКТОР, з статті О. Половцова «Зозуля (Зазулін) Іван Петрович»

З юнацьких років, маючи велику пристрасть до театру, Зазулін на 19-му році вже став актором і

почав мандрувати Росією, граючи невеликі ролі на провінційних сценах. Періодично

повертаючись до Петербургу, він грав на клубних сценах і хоча не користувався репутацією

видатного артиста, проте був актором тямущим і пристрасно відданним театрові.

Бажання керувати драматичною сценою завжди було його мрією, і публіка побачила його

послідовно спочатку розпорядником спектаклів на клубних сценах, а потім і в таких порівняно

добре відомих театрах як Оранієнбаумський.

Коли ж Зазулін набув вже доброї репутації ділового адміністратора і режисера, він сам узявся за

антрепризу. Йому хотілося що б то не стало заснувати в Петербурзі приватний драматичний і

оперний театри, і працював він в цьому напрямі багато і наполегливо.

Драматична трупа вже грала у нього декілька сезонів, а в 1892 році в Панаєвському театрі

з’явилася російська опера. Ця спроба Зазуліна стала тим більше у нагоді, що Маріїнський театр

вже впродовж декількох сезонів не міг задовольнити всіх охочих насолодитися оперою.

Зазулін не шкодував зусиль, аби поставити справу на твердий грунт. Він урізноманітив і

репертуар, і склад оперної трупи; на приватній оперній сцені стали з’являтися новинки, що

обійшли всі оперні сцени Європи, але ще не давалися на Маріїнській сцені.