Зертис-Каменский Андрей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Зертис-Каменский Андрей [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

ЗЕРТІС-КАМІНСЬКИЙ Андрій Степанович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Служитель культу, перекладач. В чернецтві – Амвросій (1739).

З родини священика.

Народився 17 (28) жовтня 1708 р. в м. Ніжині Київської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Чернігівської області України).

Убитий розлюченим натовпом 16 (27) вересня 1771 р. в м. Москві Російської імперії (нині –

столиця РФ). Похований на території Донського монастиря.

Закінчив Києво-Могилянську академію, вчився в Львівській духовній академії.

Був учителем (1739-1742), префектом (1742-1748) Олександро-Невської духовної семінарії,

архімандритом підмосковного Ново-Єрусалимського монастиря (1748-1753), єпископом

переяславським та дмитрівським (1753-1764), архієпископом крутицьким (1764-1768) та

московським (1768-1771).

Саме нашому земляку Катерина II доручила реставрацію московських Архангельського,

Благовіщенського та Успенського соборів.

З.-К. – автор праць «Скарби російських старожитностей», «Служби святому Димитрію

Ростовському», перекладач «Псалтирі» та «Ветхого завіту» з древньоєврейської мови.

Під час епідемії чуми 1771 р. у Москві З.-К. виявив неабияку мудрість, заборонивши віруючим

цілувати образи, небезпідставно боячись розповсюдження страшної хвороби. І наклав за це

головою: розлючений натовп, накинувшись на архієпископа, лінчував його.

Серед друзів та близьких знайомих З.-К. – М. Бантиш-Камінський, Катерина II, В. Баженов, П.

Єропкін та ін.


***

ПОЗА ЛЮДСЬКОЮ ВОЛЕЮ

, з релігійного кредо

А. Зертіс-Камінського

Ніколи не було пророцтва з волі людської.

ВСЕПІДДАНИЙ РАБ, з листа А. Зертіс-Камінського Катерині II

Всемилостива государиня!

Виконуючи високе Вашої імператорської величності веління про відновлення відомих трьох

великих соборів, за щастя вважаю доповісти Вашій імператорській величності, що... розпис

Благовіщенського собору, окрім папертей, вже зовсім закінчений; залишилося лише вчинити

звичайне освячення, і раки з Святими мощами на колишні місця з належною церковною

благочинністю перенести.

А оскільки це святкування... є достопам’ятне, а для всенародного зібрання всякому глядачеві

приємне і люб’язне, то пристойніше до приїзду очікуваного до нас гостя, прусського короля....

подати на Ваш розсуд...

Вашої імператорської величності

всепідданний раб і богомолець

покірливий Амвросій, архієпископ Московський.

СТРОГИЙ ДО ЖОРСТОКОСТІ, з розвідки О. Снєгірьова «Зертіс-Камінський Андрій

Степанович»

Амвросій – людина вчена, проте строга до жорстокості за своїм холеричним темпераментом,

оскільки був напівмолдаванин, напівмалорос. У нього батоги і різки служили звичайними

засобами для виправлення підлеглих. Від них не позбавлялися навіть священнослужителі: сікли їх

до крові.

Це поселило в духівництві ненависть до нього, яка об’єдналася з народною підозрою в єресі.


КАТЕРИНУ II ЦЕЙ ВІДГУК ДУЖЕ ЗАЧЕПИВ, з роману В. Шишкова «Омелян Пугачов»

Архієпископ Амбросій сидів у робочому кабінеті Баженова. Зі стелі звисала люстра

єлизаветинських часів у кришталевих бляхах з восковими рожевого кольору свічами. Вздовж стін

– різьблені, за малюнками господаря, дубові шафи, шифоньєрки, бюро. На стінах, оббитих

блакитнуватим штофом, два портрети пензля Антропова, кілька мініатюр Ротарі і датського

живописця Ерихсена. Дорогі килими – дарунок графа Салтикова.

Письмовий стіл завалений «Московськими відомостями», брошурами, книгами російською і

іноземними мовами. Тут і «Еміль» з першою частиною «Сповіді» Руссо, заборонені Катериною, і

стародавній роман Гріммельсгаузена «Сімпліціссімус», і томи Вільного економічного товариства.

Рулони креслень, ескізи, готовальні, закордонні фарби в тюбиках...

Амбросій схиливши голову, насупившись, перебирав зніяковіло бурштинові ЧЕТКИ. Потім підняв

погляд на Баженова, проникливо подивився в його сумні, трохи неуважні очі і запитав, зітхнувши:

– У той час ви, думаю, за кордоном були?

– Так, владико, в Італії. І незабаром після вбивства Івана Антоновича повернувся до Росії.

– Чи можу я вас запитати довірчо, по секрету, чи не доводилося вам, перебуваючи за кордоном,

читати відгуки в іноземних виданнях про цю