загрузка...

Завадовский Петр (fb2)

- Завадовский Петр [Справочник-дайджест] 25 Кб (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




ЗАВАДОВСЬКИЙ Петро Васильович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч. Перший міністр народної освіти Російської імперії.

З козацької родини.

Народився 10 січня 1739 р. на Чернігівщині Російської імперії (батьки мали маєтки в

Стародубському й Мглинському повітах).

Помер 10 (22) січня 1812 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині м. Санкт-Петербург РФ).

Похований на Лазаревському цвинтарі.

Закінчив єзуїтське училище в Орші, Києво-Могилянську академію (1760).

Працював в адміністрації останнього гетьмана України графа К. Г. Розумовського (1760-1764),

урядовцем Малоросійської колегії (з 1764), в канцелярії генерал-губернатора Малоросії, кабінет-

секретарем Катерини ІІ (1775-1782), головою Комісії народних шкіл (1782-1801), головою Комісії

по складанню законів Російської імперії (1801-1802), міністром народної освіти Росії (1802-1810),

головою Державної ради, членом Сенату (1810-1812).

Керуючий Санкт-Петербурзьким дворянським й міським позиковим банками, голова Комісії

законів, будівництвом Ісаакієвського собору (1777).

Брав активну участь в російсько-турецькій війні (1768-1774): був правителем таємної канцелярії.

Відзначився в боях при Ларзі й Кагулі. Разом з С. Воронцовим наш земляк склав текст Кючук-

Кайнарджійської мирної угоди (1774).

Кавалер ордена Святого Георгія IV ступеня (1775).

З. – ініціатор запровадження університетської автономії, ліберальних університетського і

цензурного статутів, заснування нових університетів, а також першого в Росії навчального закладу

для підготовки вчителів – Головного педагогічного інституту, багатьох середніх і ряду вищих

навчальних закладів.

Під безпосереднім керівництвом нашого земляка були розроблені «Правила для учнів народних

училищ» і «Посібник для вчителів першого і другого розряду народних училищ Російської

імперії».

З. склав маніфест про заснування губерній (1775).

Нашому землякові Росія зобов’язана створенням системи освіти, яка породила феномен

інтелігенції.

Серед друзів та близьких знайомих З. – О. Безбородько, К. Розумовський, С. Воронцов, Катерина

ІІ, П. Румянцев, Олександр I, В. Баженов, Г. Потьомкін та ін.


***

СПОКУСЛИВІСТЬ РОСІЙСЬКИХ ЗАКОНІВ,

з політичного кредо П. Завадовського

Закони наші грубі, від природного міркування далекі, ...містять спокуси, а не правоту.

НАЙКРАЩІ СПЕЦІАЛІСТИ, з листа-подяки П. Завадовського викладачам Києво-

Могилянської академії

З-поміж тих, що присилались на учительські посади в різні часи з різних духовних семінарій,

людьми найкращими, а водночас високоморальними виявлялись завжди ті, що навчались у

Київській академії.


НЕ МІГ ПРОСИТИ, з листа П. Завадовського С. Воронцову в 1774 р.

Про село я не міг просити, поки абсолютно не розвідаю його якості; та якщо доля сприяє мені

точно, то не втече від мене це благополуччя. Я ще в житті для себе ніколи не складав проектів, а

прожив уже половину століття...


ВІТАЮ З ПОДВИГОМ, з листа П. Завадовського М. Міклашевському

Я дуже радий, люб’язний Михайле Павловичу, твоєму богатирському подвигу, з яким і з

нагородою за який тебе люб’язно вітаю. Воюй завжди щасливо.

Цього тобі бажає від усього серця П. Завадовський, ваш покірний брат і слуга, незмінно вас

шануючий.


ЛЮДИНА ДОСТОЙНА, з листа М. Репніна Г. Потьомкіну

Бачив твого листа до Петра В. Завадовського... Благодіяння твої для нього не лише мені приємні...

Нічого я тут не скажу про його якості. Ви, звичайно, про них однакової зі мною думки...


ФАВОРИТ КАТЕРИНИ II, з нарису Г. Мельничука «На службі у трьох російських імператорів»

Відразу ж після вінчання влітку 1775 року імператриця Катерина II і Григорій Потьомкін приїхали

до Москви, що готувалася до урочистої зустрічі переможця турків графа і фельдмаршала Петра

Румянцева. Але той відмовився від тріумфального в’їзду до міста і приїхав у кареті до імператриці

у супроводі офіцера. Катерині припав до душі вродливий і ставний полковник. П. О. Румянцев,

помітивши її зацікавлений погляд, схвально відгукнувся про свого підлеглого, відзначивши при

цьому його освіченість, чесність і хоробрість.

Катерина II тут же подарувала своєму новому обранцю золотий перстень з діамантом, на якому

було вигравіюване її ім’я. Услід за дорогим подарунком було призначення особистим кабінет-

секретарем. Так виходець із України Петро Васильович Завадовський на довгі роки став

фаворитом імператриці.

Прізвище Завадовських бере свій початок від давнього дворянського роду. Дід, Василь Якович,

був бунчуковим товаришем. Батько, Василь Васильович, служив у чині бунчукового товариша

спочатку в Генеральній військовій канцелярії, а потім у Генеральній Малоросійській рахунковій

комісії і, нарешті, у полковій Стародубській рахунковій комісії. Він товаришував з останнім

гетьманом України Кирилом Григоровичем Розумовським. Мати майбутнього міністра освіти

імперії була дочкою підкоморія Стародубського повіту Михайла Ширая – відомого збирача

українського фольклору.

…Зближення Катерини Великої і Петра Завадовського ставало настільки помітним, що у новому

фавориті всі бачили суперника Г. О. Потьомкіна. Але в атмосфері інтриг наш земляк почував себе

ніяково. «Познал я двор и людей с худой стороны, – пише він С. Р. Воронцову, – но не изменюсь

нравом ни для чего, ибо ничем не прельщаюсь».

Після повернення Г. О. Потьомкіна до столиці П. В. Завадовського віддалили від двору,

виплативши 80 тисяч рублів одноразово, 5 тисяч рублів пенсії і виділивши 3800 селян. З важким

серцем він поїхав до свого маєтку Ляличі.

Проте уже в червні 1777 року імператриця попросила його повернутися до Петербурга. Через

місяць П. В. Завадовський приїхав до столиці; там занять для нього не знайшлося і він знову

повернувся до свого маєтку.

І знову «кульбіт долі» – П. В. Завадовський отримує від Катерини II одне за одним запрошення

прибути до Петербурга. Однак цього разу він не поспішає; і все ж 1780 року вирушає до Північної

Пальміри. Катерина покладає на нього різні обов’язки, пов’язані з присутністю на засіданнях у

Сенаті і Раді при Височайшому дворі. Вона доручає П. В. Завадовському нагляд за спорудженням

палацу в Царицині і випробовує на педагогічному терені, ввівши його до складу виховного

Товариства шляхетних дівчат (Смольного монастиря, у майбутньому – інституту в Санкт-

Петербурзі). Незабаром імператриця дарує йому чин таємного радника і її улюбленець стає

сенатором.

Вінценосна особа дуже цікавилася «педагогією» як засобом створення «нової породи людей». І,

крім того, економіка вимагала грамотних і освічених «людей третього чину». Тому в кінці 70-х –

на початку 80-х років Катерина приступила практично до створення загальноосвітніх шкіл. У

губернських містах засновувалися чотирикласні народні училища, а в повітових – двокласні малі

народні училища. Формально ці школи були всестановими й утримувалися за рахунок держави.

У 1785 році Катерина II призначила П. В. Завадовського керівником Медико-хірургічною школою.

Для організації підготовки медиків європейського рівня у Росії він детально вивчав систему

медичної освіти за кордоном. Він дійшов висновку – необхідне перетворення медичної школи на

академію. Наголошуючи на гострій потребі у лікарях, П. В. Завадовський пропонує збільшити

кількість учнів.

До кола інших обов’язків П. В. Завадовського в цей період також входив і обов’язок забезпечення

армії та флоту лікарями і підлікарями.


СВІТЛА ПЛЯМОЧКА, з дослідження Я. Барскова «Листи імператриці Катерини II до гр. П. В.

Завадовського»

Він став «іграшкою» імператриці, яка ...дня прожити не могла без кохання; тобто без гри в

кохання. Завадовський ...щиро і глибоко покохав Катерину...

Новий фаворит був такий скромний, що нікому не вселяв побоювань...

...Завадовський ...не забував свого кохання, своєї пристрасті до Катерини; спогад минулого щастя

заважав йому одружитися з прекрасною, дівчиною в 1787 році, яка пристрасно в нього закохалася,

тобто 10 років опісля його «випадку». Завадовський – типовий «сентименталіст», і стиль його

листів нагадує чутливі романи і повісті XVIII століття.

...Безшумно почався його «випадок» в розпал запеклої боротьби таких суперників, як Орлов і

Потьомкін; ймовірно, як в тихій пристані, відпочивала Катерина в задушевних розмовах із

Завадовським після бурхливих сутичок то з кн. Григорієм Григоровичем, то з кн. Григорієм

Олександровичем; так само безшумно і кінчився «випадок» Завадовського; він горював, поплакав

про втрату щастя, що швидко промчало; вона – весело, на дачі Потьомкіна, кинулася на шию

Типовому пройдисвітові, сербові Зоричу, котрий загрожував горло перервати суперникові, а

закінчив збутом фальшивої монети...

Завадовський – світла плямочка, яка промайнула на брудному фоні катерининського

фаворитизму. Він не зважився навіть на те, щоб нажитися, просунути своїх рідних чи друзів,

виклопотати їм чини і подачки.


РОЛЬ В ІСТОРІЇ УКРАЇНИ НЕОДНОЗНАЧНА, з розвідки «Гетьманщина» на lib.irismedia.org

Надзвичайно важливою подією в історії не тільки України, але й цілої Російської імперії після

скасування гетьманства було скликання Катериною II Комісії для укладення нових законів. Під

впливом «просвітньої філософії» XVIII ст. вона проголошувала в маніфестах, що ставить метою

свого правління встановити в імперії лад, який забезпечував би добробут, свободу та щастя всіх

підданих.

Отож, одним із перших кроків для встановлення нового ладу і було скликання Комісії 1767 року.

Наперед Катерина видала «Наказ», який надіслала для ознайомлення представникам просвітньої

філософії. «Наказ» викликав захоплення і Катерину Н прославляли, як високоосвічену, ліберальну,

гуманну монархиню, як друга свободи. До Комісії населення мало відрядити своїх депутатів, що

мали виявляти недоліки, хиби сучасного ладу та побажання майбутніх реформ. Депутатів обирала

уся вільна людність, крім, звичайно, кріпаків, отже шляхта, духовенство, міщани та козаки. Це мав

бути свого роду парламент із законодатними функціями.

Населення України поставилося до справи з зацікавленням, сподіваючись довести урядові про свої

бажання. Відбувалися станові збори, на яких обирали депутатів та обговорювали давані їм

«накази». Виборчі права не були однакові для всіх: шляхетство, духовенство, міщани, козаки

обирали депутатів безпосередньо, а військові обивателі переводили триступеневі вибори.

В Гетьманщині вибори позначилися кількома несподіваними інцидентами. Так, на зборах

ніжинського та батуринського шляхетства ухвалено просити… про дозвіл обрати гетьмана.

Румянцев ужив різних заходів, щоб вплинути на автономістів, проте не мав успіху.

Тоді він відрядив бунчукового товариша (в майбутньому – канцлера Російської імперії і князя)

Олександра Безбородька та секретаря Малоросійської Колегії (в майбутньому – міністра освіти,

військового канцеляриста Петра Завадовського), які привезли інший наказ, нібито укладений цим

шляхетством. Шляхетство одноголосно ухвалило стояти при старому наказі, і обрало депутатом Г.

Долинського.

Це викликало гнів Румянцева. Він скасував обрання Долинського, а на виборців наклав грошову

кару в сумі 550 карбованців. Всіх виборців було позбавлено урядових посад, наказано надалі не

призначати їх на жодні посади. Крім того, всіх обраних депутатів віддано під суд, який провадився

найбрутальнішим способом. Вирок був жорстокий: двох осіб засудили до смертної кари, решту –

на довічне ув’язнення. Катерина П помилувала всіх засуджених, бо така кара зовсім не пасували

до її ліберального «Наказу».

Ця справа набула широкого розголосу в Україні, а протест Долинського та його товаришів проти

поводження з ними російської адміністрації розходився у відписах по всій Україні. Зберігся він у

багатьох рукописних збірниках XVIII століття.

…Для України найгіршим було те, що Запоріжжя опинилося в оточені російських володінь і

втратило своє мілітарне значення.

Знищення ж його стало для України взагалі катастрофою, яка поклала нову межу в її соціальній та

економічній історії й спричинила глибоку травму в психології народу.

Після Кучук-Кайнарджірського миру поглиблювався процес нищення України. Року 1781

Гетьманщину поділено на три губернії, або намісництва – Київське, Чернігівське та Новгород-

Сіверське, що разом становили Малоросійське генерал-губернаторство, на чолі якого стояв

Румянцев. В кожній губернії введено загальноросійські адміністраційні та судові установи.

Українська Держава була інкорпорована Росією.

1783 року остаточно скасовано козацький військовий устрій: 10 полків замінено 10-ма

регулярними карабінерними полками з 6-річним реченцем служби. Того ж року заборонено

селянам переходити з того місця, до якого вони були приписані під час останньої ревізії. Цим

санкціоновано на Україні кріпацтво.


ХТО БАГАТШИЙ, бувальщина

Якось О. С. Пушкін запросив кілька знайомих до популярного ресторану «Домініка», пригощаючи

гостей на славу. Аж ось входить до закладу граф П. Завадовський і, звертаючись до поета,

говорить:

– Видно, Олександру Сергійовичу, ви маєте туго набитий гаманець!

– Авжеж, я багатший за вас, – не поліз за словом до кишеня Пушкін. – Вам часом доводиться,

витратившись, чекати грошей з сіл, а у мене дохід постійний – з тридцяти шести літер російської

абетки.


Document Outline

YANDEX_35





Загрузка...