Жевахов Владимир [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

Кротова

Не було брехнею те, що єпископ (Жевахов В. – авт.) назвав убивство Кірова «заслуженою карою»

за розстріли, які проводилися за наказом Кірова.

НЕПОРОЗУМІННЯ АБО НАКЛЕП, з листа членів парафіяльної ради віруючих Курського

Казанського собору начальникові обласного Державного політичного управління в 1926 р.

Громада позбавлена можливості бачити благоліпні служіння єпископа (Жевахова В. – авт.) і

слухати його добрий заклик до світу, любові і згоди.

Владика позбавлений свободи через непорозуміння чи наклеп... Просимо звільнити його, як члена

нашої громади під наше поручництво.

РІДНЯ ДАНИЛА АПОСТОЛА, з статті А. Павлушенка «Життєпис святителя Іоасафа, єпископа

Могилівського (князя Жевахова)»

Жевахови – давній рід, який виділився від старовинного грузинського княжого роду

Джавахашвілі. У 1738 р. князь Шио (Семен) вийшов із Грузії з власним військом у свиті

грузинського царя Вахтанга, прийняв підданство Росії і вступив на російську службу. На території

України в Полтавській губернії в м. Беліки отримав маєток. Він і започаткував російську гілку

роду, який став іменуватись Жевахови.

Його син Спиридон Семенович після виходу у відставку в чині майора служив у земському суді

Чернігівського намісництва, потім – предводителем дворянства Прилуцького повіту. Був

одружений на онуці Данила Апостола.

...Князь Давид Дмитрович, колезький радник, мешкав у своєму маєтку Линовиця Пирятинського

повіту на Полтавщині і служив по виборах дворянства. 24 грудня 1874 р. у нього народились два

сини Володимир і Микола, котрі залишили помітний слід в історії ХХ ст.

ВІРУЮЧИЙ МЕЦЕНАТ, з статті А. Павлушенка «Життєпис святителя Іоасафа, єпископа

Могилівського (князя Жевахова)»

Благодійність та допомога монастирям привела князя Володимира Жевахова в 1911 році на свято

Казанської ікони Божої Матері до Свято-Троїцького Храму Іонинського чоловічого монастиря в

Києві. Там він знайомиться з ігуменом Валентином, котрий першим розповідає йому про

нововідкритий печерний Звіринецький монастир.

Почуте в цей день назавжди змінює життя Володимира Жевахова. Щиро, усією душею, він

полюбив звіринецькі печери і докладає величезних зусиль, аби допомогти відродити на місці

печер чернече життя. Але, як водиться, всяка добра справа не обходиться без проблем та ексцесів.

Користуючись своїм впливом та зв’язками, князь Жевахов розпочав переговори про оренду землі

яка була у власності кріпосного інженерного управління. «Було укладено договір на оренду

потрібної земельної ділянки тривалістю на шість років. Отримавши благословення на цю добру

справу у митрополита Київського Флавіана, він розпочав розкопки.

Через невеликий проміжок часу киянам і всьому християнському світові було відкрито давно

забуті Звіринецькі печери та відновлено монастир на честь Архистратига Михайла. При печерах

був утворений Звіринецький скит, настоятелем якого був поставлений ігумен Валентин.

1912 році Володимир Жевахов організовує фонд за допомогою якого він збирає кошти на

будівництво Надпечерного храму. 1 грудня 1913 року відбулось освячення церкви в ім’я Різдва

Богородиці, а 29 серпня 1914 року був освячений «вівтар» в честь улюбленого князем Святителя

Іоасафа Білгородського. Старостою церкви стає Володимир Жевахов.

За заслуги перед церквою та державою київській генерал-губернатор двічі висував кандидатуру

князя Володимира Жевахова на здобуття нагороди камер-юнкера. Але на жаль здобути титул так і

не відбулось з невідомих причин.

ВРЯТУВАВ ВИДАТНОГО ПИСЬМЕННИКА, з нарису О. Стрижева «Князь Микола Давидович

Жевахов»

До Линовиці Сергій Олександрович Нілус приїхав за наполяганням Володимира Давидовича

Жевахова...

У пору Лютневої катастрофи Нілус з дружиною перебував у місті Валдай, де вони прожили без

малого п’ять років, насолоджувалися молитовним спокоєм поблизу Іверського монастиря. Але

пролунав грім, злетіла ураганом зачумлена чернь, і лютневі події не залишали надій на життя.

Князь Володимир Жевахов умовив подружжя Нілусів залишити Валдай, поселивши Сергія

Олександровича і його дружину Олену Олександрівну в Линовиці, своєму родовому маєтку.

Нілуси перебралися на Чернігівщину, де ще певний час залишалися деякі законні початки...

А лиходійства ці на Валдаї спричиняли за собою все більш жахливі наслідки. Відразу після

приходу червоних банд в