Горленко Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Горленко Василий [Справочник-дайджест] 19 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


ГОРЛЕНКО Василь Петрович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Етнограф, мистецтвознавець, літературний критик.

З дворянської родини.

Народився 1 (13) січня 1853 в с. Ярошівці Прилуцького повіту Полтавської губернії Російської

імперії (нині – с. Українське Талалаївського району Чернігівської області України).

Помер 12 (25) квітня 1907 р. в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-Петербург РФ).

Похований у рідному селі біля батьків.

Закінчив Полтавську гімназію, навчався в Ніжинському ліцеї, Сорбонні.

Друкувався в газеті «Figaro», журналах «Київська старовина», «Новий час», «Голос», «Російський

архів», «Всесвітня ілюстрація», «Російський огляд», «Історичний вісник».

Як літератор дебютував в журналі «Київська старовина» розповіддю про кобзаря з Полтавщини І.

Крюковського.

Г. – автор низки цікавих документальних публікацій про українських письменників і художників:

Т. Шевченка, І. Котляревського, І. Франка, П. Мирного, Г. Квітку-Основ‘яненка, Д. Левицького,

Я.. Щоголіва, В. Боровиковського, Д. Левицького та багатьох ін.

Його перу належать статті «Альбоми й малюнки Шевченка в зібранні В.В.Тарновського» (1886),

«ілюстрації Шевченка» (1888), «Альбом офортів Шевченка» (1891), «Шевченко-живописець і

гравер» (1893).

Збирав пісні кобзарів та лірників, всіляко популяризував їхню творчість, про що йдеться у всебіч-

ній статті «Кобзарі та лірники» (1884).

Пізніше вийшли друком книги «Південноруські нариси та портрети» (1898), «Українські буваль-

щини» (1899), «Відблиски. Нотатки з словесності та мистецтва» (1905), альбом «Гоголь на Батькі-

вщині» (1902). Уже після смерті автора побачили світ «Листи Василя Горленка до Панаса Мирно-

го. 1883-1905» (1928).

Був присутній на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві (1903).

На превеликий жаль, об‘ємний архів Г., а також величезна колекція предметів української старо-

вини загинула під час пожежі в садибі господаря, до чого він, дякувати богові, не дожив (1919).

Особисте життя нашого земляка занадто солодким не було. В 90-х роках його матеріальне

становище настільки погіршилося, що він змушений був їхати до Петербурга заробляти на кусень

хліба. Але не вибабрався, бо набагато пізніше звертався за фінансовою допомогою до П. Мирного.

Незважаючи на це, 400 томів стародруків Г. передав Публічній (нині – парламентерській)

бібліотеці в Києві. Ще частина творчої спадщини зберігається в Інституті літератури ім.

Т.Г.Шевченка НАН України та Національній бібліотеці України ім. В. І. Вернадського.

Серед друзів та близьких знайомих Г. – П. Мирний, М. Заньковецька, І. Карпенко-Карий, В.

Василенко, М. Старицький, П. Мартинович, Г. Барвінок, О. Стороженко, М. Кропивницький та ін.


***

ІСТОРІЯ ВІДМИЄ БРУД ПРОКЛЯТЬ,

з політичного кредо В. Горленка

Коли історія відмиє від цієї постаті весь бруд анафем і проклять, то справедливий суд скаже, що як

особистість, як політик, Мазепа найвизначніший гетьман після Хмельницького, і що він був

останнім гетьманом.

КОЛИ ПРИРОДУ НЕ КАЛІЧАТЬ, з опису В. Горленком садиби Тарновського-молодшого

Рідкісний за своєю площею, її парк прекрасний особливо природністю, благородною і строгою

своєю простотою. Це – те, що природа тих місць може дати кращого, коли її не калічать і не

чинять над нею насильства.

Діброви величезних дубів, чудові старі липи і клени... Свіжі зелені галявини, то осяяні сонцем, то

помережані тінями хмар, далекі доріжки, що в’ються парком і від гаю ліщини спускаються в

долину, до криниці. Спокійні стави і просвіти, в яких мигтить білий дім-палац з його павільйоном-

куполом і колонами фронтонів. Такі садиби, предмет великої розкоші, створюються

десятиріччями, навіть століттями, їх небагато, і в малоросійських лівобережних губерніях не було

панського житла, прекраснішого від Качанівки.


ПЕРЛИ МНОГОЦІННІ, з статті «На зламі епох» на інтернет-сайті Fsofiynist.donntu.edu.ua

В. Горленко вперше в українській літературі виклав засадні принципи есеїстичного жанру і подав

його досконалі зразки.

...Він прагнув не просто науково висвітлити народну творчість, описати те чи інше явище нашої

старовини, а насамперед подати його образно, щоб читач міг вникнути, перейнятися духом самого

твору. Митець спостерігав глибокі соціальні та психологічні процеси своєї доби, що, на його

думку, швидко змінюють давній уклад і звичаї, відчував стрімкий плин часу, який спопеляє багато

справжніх цінностей, не завжди пропонуючи їм кращі замінники. Він розумів, що живе на зламі

епох, а тому слід поспішати записати все, що так швидко почало вивітрюватися з народної пам’яті,

особливо думи – найдавніші, надзвичайно цікаві пам’ятки нашого народного мистецтва. Василь

Петрович блукав глушиною, шукаючи старців-кобзарів, які ще володіли безцінним спадком

предків.

...Йому доводилось переборювати не тільки настороженість і недовіру, а й зустрічатися з суворою

прозою життя. В результаті вчений почав вивчати кобзарство як психологічне явище. Він збирав

по крупиці все, що стосувалося цього ремесла, детально цікавився звичаями самих кобзарів.

Можна лише дивуватися тій самовідданості, з якою він – великий естет, вишуканий інтелігент –

поринав у світ жебрацького життя. Силою неймовірних зусиль вченого здобуті оті «перли

многоцінні».


ШЛЯХ НЕ ЗАВЖДИ РІВНИЙ, з книги В. Шевчука «Дорога в тисячу років»

Він був одним із ентузіастів видання «Київської старовини», людиною, яка мусила працювати в

українській культурі у дуже важкий для неї час після ганебного указу 1876 р., коли рідне слово

офіційно було заборонене і для того, щоб не мовчати, треба було переходити на російську мову,

принаймні в тих жанрах, в яких працював Василь Петрович. Одне слово Василь Горленко був

одним із тих сподвижників, які врятували нашу культуру від неуцького застою.

Шлях його в нашій культурі був не завжди рівний і прямий, але його книги не втратили своєї

привабливості й дотепер.


ПИСАВ ЗДЕБІЛЬШОГО ЗА «ДЯКУЮ», з розвідки А. Риженка «Горленко Василь Петрович»

У 80-і 90-і роки Василь Петрович жив у маєтку в селі Ярошівці на Прилуччині, своїй

предківщині. Він віддається своїй улюбленій літературі, стає постійним співпрацівником

«Київської старовини», працювати в якій на той час було нелегко. Журнал всечасно боровся за

своє існування, терплячи від цензурних утисків, і від поганого матеріального становища. Лише

нешироке коло українських діячів з ентузіазмом підтримувало журнал. Серед таких ентузіастів на

одному з перших місць був і Василь Горленко. Маючи невеликі статки, він відмовлявся від

гонорарів у той час, коли йому доводилось заробляти на прожиття літературною роботою. Цей

«дідич» ледве стягує кінці з кінцями, однак на «свій журнал» працює якнайбільше. Він писав для

українського журналу здебільшого «за спасибі», хоча його даремні праці були досить великої

наукової й літературної вартості й написані так, що приваблювали широкі кола читачів. Лише у

80-х роках Горленко вміщує на сторінках «Київської старовини» 56 статей, (всього їх було

надруковано тут 76).

...Коли історик О. Лазаревський почав свої публікації про український старовинний портрет,

Горленко одним з найперших відгукнувся і подав відомості про знані йому живописні зображення

Мазепи, Самойловича та ін. Як тільки на сценах театрів з’явилася опера Чайковського «Мазепа»,

Горленко виступив із рецензією на неї і саме під історичним кутом зору охарактеризував цей

кон’юктурно-компілятивний твір. Рецензія була негативна за змістом і гнівно-саркастична за

стилем. Адже історичні факти в лібрето трактувалися в дуже перекрученому вигляді.

СТАЄ СУМНО НА ДУШІ, з нарису П. Ротача «Cпогад на порозi осенi»

Свiтлини, надiсланi з Талалаївки, повертають пам’ять у першу половину червня, в чудовi днi,

проведенi в рiдних мiсцях. Серед подiй цих днiв висвiтлюється 10 червня в Талалаївцi, присвячене

пам’ятi Василя Горленка, нашого видатного земляка, письменника і мистецтвознавця.

…Приємно було спiлкуватися з дослiдником творчої спадщини В. П. Горленка – Iваном Забiякою,

талалаївськими краєзнавцями, з киянами, уродженцями Талалаївки, що прибули на свято 150-

рiччя вiд дня народження Горленка. Приємно було побачити, як мiсцева влада, представники

районної адмiнiстрацiї, керiвники культурних установ щиро опiкувалися гостями i взяли дiяльну

участь у проведеннi заходiв, пов’язаних з ювiлеєм видатного земляка. Крiм конференцiї, до цих

заходiв належала i поїздка на батькiвщину Василя Горленка, в с.Українське, первiсну назву якого

– Ярошiвка – було вирiшено повернути невiдкладно (це питання порушувалося й ранiше).

Приємно було з атмосфери зросiйщеного мiста пiрнути у свою рiдну мовну «стихiю». … Приємно

було чути рiдну мову й з вуст талалаївських киян Ольги Носовської та лiкаря-ендокринолога

Демченка. Це була не тiльки рiдна мова, але мова лiтературно грамотна, не засуржикована.

Мене це тiшило. Менi думалося тодi: що буде з нашою мовою, якщо хвиля зросiйщення

накотиться ще й на такi провiнцiйнi мiстечка, як Талалаївка? Як же треба всiм нам, особливо

вчителям, працiвникам культури, виконавцям народних пiсень, журналiстам, безкомпромiсно

захищати святе рiдне слово, яке нинi потерпає не лише вiд тиску зовнi, а й вiд нашого безголов’я.

Ярошiвку я вiдкрив для себе понад п’ятдесят рокiв тому. А в 1961 роцi вiдвiдав це село вже як

дослiдник Горленка. Тодi ще були живi люди, якi пам’ятали його в сiльському оточеннi. Вiдтодi

Ярошiвка (нова назва села – Українське – не сприймається моєю свiдомiстю) стала духовно

близькою: тут палав вогонь таланту Горленка, звiдси летiли листи до Полтави, в скромну садибу

класика рiдної лiтератури Панаса Мирного, а сюди, в ярошiвську «палестину», – листи вiд

Грiнченка, Заньковецької, Кричевського, Дмитрiєва... Та й самi вони навiдувалися до

ярошiвського самiтника.

I коли тепер думаєш, що нема й слiду вiд садиби старовинного роду Горленкiв, що iм’я Василя

Петровича протягом десятилiть було забуте, зневажене, а його чудовi книжки не перевидавались,

стає сумно на душi.