ВЕРБИЦЬКИЙ-АНТИОХОВ Микола Андрійович
ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії
Національний статус, що склався у світі: російський.
Прозаїк, поет.
З дворянської родини.
Народився 3 (15) лютого 1843 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний центр
однойменної області України).
Помер 27 листопада (10 грудня) 1909 р. в м. Чернігові Російської імперії (нині – адміністративний
центр однойменної області України).
Закінчив Чернігівську гімназію (1851-1859), навчався в Київському (1859) та Петербурзькому
(1860-1861) університетах. З останнього за участь в студентських акціях протесту примусово вис-
ланий під нагляд поліції в Київ. Що не завадило йому екстерном скласти кандидатський іспит на
історико-філологічному факультеті Київського університету (1863).
Працював учителем в Полтавській (1864-1866), Чернігівській (1866-1875), Рязанській (1875-1886), Орловській (1886-1900) гімназіях.
Друкувався в газетах «Київський телеграф», «Тиждень», «Орловські відомості», журналах
«Тиждень», «Росія», «Книги «Тижня», «Природа і мисливство», «Собаче і рушничне мисливство», альманахах «Вік», «З потоку життя», «Українська муза».
Як літератор дебютував віршами українською мовою в газеті «Чернігівський аркуш» та журналі
«Підвалини» (1862).
Потім настала черга «Просвітителя» (1878) та «Повісті про те, як в місті засновували мисливське
товариство», збірників «Нариси з мисливського життя» (1898), «Мисливські оповідання» (1900), поеми «Діана й Актеон».
Уже після життя автора світ побачили «Нариси шкільного життя. Інспектор» (1910).
Існує версія, що слова пісні «Ще не вмерла Україна», що сьогодні є гімном нашої держави, П. Чу-
бинський писав разом з В.-А.
Поезія В.-А. сповнена шевченківського протесту проти національного (преса метрополії називала
це «випадами націоналістичного характеру») й соціального гніту.
Серед друзів та близьких знайомих В.-А. – М. Лисенко, Г. Успенський, П. Чубинський, Т.
Рильський, П. Куліш, О. Стоянов, І. Рашевський, Л. Глібов, П. Гайдебуров, В. Антонович, М. Ко-
цюбинський, В. Забіла, М. Заньковецька, Л. Андрєєв та ін.
***
ХАТА УБОГАЯ
, з життєвого кредо М. Вербицького-Антиохова
Сумно... Темно! Тільки ж гляне колись з неба сонце в нашу хату убогую, в розбите віконце.
КРАЩЕ ВОЛОХАТІ ОГІРКИ, НІЖ ДІВЧАТА, з оповідання М. Вербицького-Антиохова «Біля
багаття»
Черешнін вирішив, нарешті, «жити за вільністю дворянською, як птахи небесні». На його щастя, він був володарем деякої поземельної власності, яку здавав мужикам в оренду і яка давала йому
повну можливість не тільки задовольняти потреби першої необхідності, а й навіть дозволяти собі
деяку розкіш. А розкіш ця полягала в тому, що він, тиняючись з місця на місце, переїздив з міста
в місто, з губернії в губернію, для вигляду прилаштовуючись на якесь підприємство на зразок
агента з торгівлі волохатими огірками, в способі ж життя зберігав звички, можна сказати, спартанські.
– Як тобі не соромно, Черешнін, – дорікали його приятелі, – з такими здібностями і так
відчайдушно дармоїдствувати!
– Зовсім не соромно.
– Невже ти не міг до цих пір собі рід діяльності вибрати?
– Справді, не міг.
– Тлумач! Лінощі прокляті здолали.
– І зовсім не лінощі.
– А що ж?
– А те, що моє покликання йде врозріз з моїм становищем.
– Яке таке твоє покликання?
– Моє покликання?! А думаю я, що моє покликання в балагані на голові ходити та зубами гирі
піднімати.
– Ну що за свинство! Мало тебе били в отроцтві?
– Ну, цього не говори: у батька небіжчика рука мало не важчою за мою була, і арапник на цвяхові
висів про всяк випадок.
– І здоровий ти брехати, Черешнін!
– Чого брехати?! Влітало, брат, так... дай бог кожному! Особливо, коли розуму почав набиратися і
став до дівчат залицятися... Раз так влетіло, що я й тепер ні на яку жінку дивитися без здригання не
можу...
СТЕПАНЕ, ГАСИ ЛАМПИ, з «Повісті про те, як в місті N засновували мисливське товариство»
М. Вербицького-Антиохова
Поміж гостями запанувала щонайповніша безтямність, вся, проте, пройнята однією ідеєю: насолити... нещасливому господареві. Уїдливі зауваження чулися на його адресу з усіх боків.
– Ну, пригостив!
– Точно! Століття не забудеш!
– Плюньте, панове, підемо додому!
– Ой, та Петро Іванович! От так Петро Іванович!
– Жила, відомо!
– Він,
Последние комментарии
59 минут 54 секунд назад
1 час 2 минут назад
2 дней 7 часов назад
2 дней 11 часов назад
2 дней 13 часов назад
2 дней 14 часов назад