загрузка...
Перескочить к меню

Величко Василий (fb2)

файл не оценён - Величко Василий [Справочник-дайджест] 25K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Использовать online-читалку "Книгочей 0.2" (Не работает в Internet Explorer)


Настройки текста:




ВЕЛИЧКО Василь Львович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, публіцист.

З дворянської родини. Рід походив від відомого українського літописця Самійла Величка.

Народився 2 (14) липня 1860 р. в м. Прилуках Пирятинського повіту Полтавської губернії

Російської імперії (нині – районний центр Чернігівської області України).

Помер 31 грудня 1903 р. (13 січня 1904 р.) в м. Петербурзі Російської імперії (нині – м. Санкт-

Петербург РФ). Похований на х. Верніговщина Полтавської губернії.

Один з засновників чорносотенних «Російських зборів».

Закінчив Київський пансіонат Даніеля, Імператорське училище правознавства (1873-1883).

Служив чиновником Міністерства державного майна та Міністерства юстиції, був редактором, ви-

давцем тифліської газети «Кавказ» (1896-1899), редактором журналу «Російський вісник» (1902-1903).

Друкувався в газетах «Новий час», «Кавказ», журналах «Нива», «Російська думка», «Спостерігач»,

«Північний вісник», «Щомісячні літературні додатки до «Ниви», «Вісник Європи», «Труд», «Кни-

га «Тижня».

Як літератор дебютував в журналі «Живописний огляд» добірками віршів «Заклик», «Близькість

весни», «Хутір на Україні» (1880).

Потім настала черга збірників «Східні мотиви» (1890), «Вірші для дітей» (1894 ), «З кавказьких

мотивів» (1895).

В. – автор водевілів і сценок, драматичних етюдів «Перша муха» (1894), удостоєна

Грибоєдовської премії, «Дві милостині» (1896), «Нафтовий фонтан» (1901), оповідання «Княжна

Ніна» (1896), повісті «Порядні люди» (1897) дослідження «Кавказ: руська справа й міжнародні

питання» та інших серйозних публіцистичних творів, виданих у декількох томах.

Перекладав О. Хайяма, А. Церетелі.

Перу нашого земляка належать злободенні публіцистичні доробки, про що свідчать вже їх

заголовки: «Самоуправління і самодіяльність», «Інородці й околиці», «Питання про робітників»,

«Вихід», «Фатальне питання», «Сіонізм».

Серед друзів та близьких знайомих В. – князь Г. Голицин, М. Лєсков, А. Майков, В. Комаров, Я.

Полонський, І. Рєпін, К. Случевський, М. Стасюлевич, В. Соловйов.


***

НЕ ХОЧУ БУТИ ЛІХТАРЕМ

, з життєвого кредо В. Величка

Не хочу бути яскравим електричним ліхтарем на дверях розтлінного кафешантану. Я волію бути

ледь помітною восковою свічечкою перед вівтарем моєї святині!


ЗАКОХАНЕ МОРЕ, романс В. Величка «Приплив»

Сладко покоилось море зеркальное...

За день шумливый уставшая, сонная,

Еле вздымалась волна.

Вышла из туч, озаряя печальною,

Тихой улыбкой пучину бездонную,

Ночи царица луна.

Море, в луну золотую влюбленное,

Хлынуло страстно волнами кипучими

К берегу, к мощной скале...

Тщетно кидались валы разъяренные:

Скрылась луна за свинцовыми тучами,

Море осталось во мгле...


ВИННЕ ВІРМЕНСЬКЕ ДУХІВНИЦТВО, з статті В. Величка «Правда про закриття вірменських

церковнопарафіяльних шкіл»

Не уряд закрив вірменські школи, а закрило їх саме вірменське духівництво... Це не урядовий

утиск, а демонстрація кавказького вірменства... проти законних вимог ...влади. Якщо при цьому

потерпає справа народної освіти в краю, ...то влада тут ні при чому, і уряд не можна

звинувачувати, за виявленого ним довготерпіння, навіть в тому, що він перевищив заходи впливу, необхідного для підтримання гідності влади.


НАЙГУМАННІШИЙ СУД, з спростування голови Кавказького військово-окружного суду п.

Македонського

В «Російському віснику» за жовтень цього, 1903 р., ...В. Величко пригадав в своїй «Російських

промовах» хубларівську справу. Ця справа розглядалася тимчасовим військовим судом в м. Шуші

в грудні 1897 р. Купець Хубларов, вірменин, звинувачувався в тому, що, лютуючи проти своїх

конкурентів, ...намовив татар убити їх...

«Вірменствуюча преса, – пише п. Величко, – доходила до крайнього цинізму в захисті Хубларова, а проти цього останнього, за місцевими цензурними умовами, було писати украй скрутно».

Те, що бажав і не міг писати п. Величко в газеті «Кавказ», він через шість років надрукував в

«Російському віснику».

...Тимчасовий військовий суд в м. Шуша визнав доведеним факт нападу на завод Пірумова 23

липня 1895 р., вбивство п’яти чоловік, поранення двох і пограбування грошей і речей у живих і

мертвих, але з 14 підсудних визнав винним лише одного Абас Кербалай Багір-огли в тому, що, хоча він не брав прямої участі в розбої і вбивствах, але знаючи про ...напад, ...направив

поліцейські власті на хибний слід... Виправдавши тринадцять підсудних, тимчасовий військовий

суд подав керівникові цивільною частиною на Кавказі особливу ухвалу про виявлені на судовому

слідстві обставини...


ВИКОНУЮЧИ ВОЛЮ ПОКІЙНОГО, з передмови видавництва до книги В. Величка «Кавказ»

Перші сторінки цієї книги були надруковані за життя Василя Львовича Величка, смерть

перешкодила йому довести до кінця справу, на яку він дивився, як на одне з найважливіших

принципових своїх завдань, і думка про те, що багаторічна, глибоко вистраждана праця

залишиться нескінченою, хвилювала його до останньої хвилини.

Виконуючи виражену ним передсмертну волю, ми довели друкування книги до кінця, за участю

особи, що довго працювала спільно з Василем Львовичем з кавказьких питань і ґрунтовно

знайомої з поглядами і планами покійного.

Основою служить низка статей, видрукуваних «Російським вісником»; перші чотири розділи

ретельно розроблені самим автором, а інші поповнені нами у міру сил і забезпечені примітками ...

із залишених В. Л. Величком матеріалів.

ЦЕ ДОРОГО ОБІЙШЛОСЯ РОСІЙСЬКИМ ІНТЕРЕСАМ, з книги В. Величка «Кавказ»

Одна вже поява посадової особи була сигналом для підкупу, причому майже легального, тому що

посади за східним звичаєм не оплачувалися за відсутністю фінансової системи, і базувалися на

хабарах і подарунках всякій владі.

Відсутність принциповості складає основну рису місцевої психології, атмосферу і свого роду

закон місцевого життя. Людина, яка потрапляє в цю атмосферу, повинна вживати безмежних

зусиль, аби не підпасти під розбещений вплив.

Коли кілька мільйонів населення протягом багатьох століть звикли з незмінною практичністю

дивитися на речі, то представники інших поглядів зустрічають невдячний ґрунт для їх втілення...

…Єрмолов винайшов і став запроваджувати в життя найпрактичніший з способів російської

колонізації: він засновував осілість для одружених кавказьких солдатів у військових поселеннях

при штаб-квартирах; 1826 року було утворено дев’ять, так званих, сімейних рот; справа не

обійшлася без земельних суперечок з корінним населенням; обиралися місця, зручні у сенсі

військовому, кліматичному і сільськогосподарському.

Адміністрація тоді усвідомлювала, що не можна, пересадивши людей на чужину, залишити їх там

напризволяще; допомога надавалася не на папері лише, а й на ділі. Плоди цих заходів видно

дотепер, і якщо про дещо доводиться шкодувати, так це про менш широке й активне їх

запровадження після Єрмолова. Як не заздрив Паскевич славі Єрмолова, як не намагався

продемонструвати свою перевагу над ним, – довелося, проте, йти його шляхом у даному питанні.

…Помилка була зроблена ще раніше самим Єрмоловим, який просив про утворення в Грузії

колонії з «працьовитих німців, котрі б добрий приклад і очевидну для господарства користь

вселили в місцевих жителів». Подальші події не виправдали цих сподівань, тому що німецькі

колонії, створивши власне благополуччя за рахунок скарбниці і тубільних сусідів, останнім нічого

доброго не прищепили, а місцями – лише перетворили їх на своїх холопів.

Повного розквіту досягають російські поселення, засновані далекоглядним Єрмоловим, за

намісника князя Воронцова, творчий інстинкт якого в даній справі проявився більш успішно, ніж у

багатьох інших.

Він усвідомлював державну необхідність залучити в Закавказзя російських торговців і

капіталістів, але після першої невдалої спроби такого роду в Тифлісі думка цю облишив і став

підтримувати вірменських купців і промисловців, відкриваючи їм широкий простір до збагачення і

збуджуючи в них заповзятливість. Він давав їм підряди, місця під магазини і караван-сараї, іноді

майже силоміць залучав до вигідної самодіяльності.

…Епоха реформ шістдесятих років мала майже фатальні наслідки для російської справи в краї і

для життєвого укладу всього місцевого населення. А так зване «цивільне керування», яке

вводилися ще раніше, нанесло російській справі чимало шкоди саме тому, що на сцену вийшли

люди без школи і виникли установи без традицій. Старі підвалини руйнувалися, а для нових не

знайшлося придатного матеріалу. Замість звичаїв і поглядів, які органічно виростали на

своєрідному місцевому ґрунті, нормувати життя почали за допомогою відсторонених законів і

кабінетних утопій.

Звільнення селян, за незрілим зім’ятим планом, перевернуло шкереберть усталений соціальний

порядок, який панував тут з незапам’ятних часів. …Селян поміщики визискують гірше, ніж якби

вони були їхніми рабами.

Одночасно відкрився найширший простір для розвитку й успіху елементу, який і сам по собі ніде

не має сприятливого впливу на життя, а на Кавказі особливо… Мова йде про тих вірменів, котрі з

шістдесятих років безперешкодно висмоктували всі соки з місцевого населення. Говорю …не про

весь вірменський народ, а про клас куркулів, лихварів, темних ділків, – характерний для цього

племені елемент. І дворянин, і селянин виявилися мухами в павутині цих хижаків.

Чим різкіша соціально-економічна реформа, тим надійніше повинні служити їй стійкі, проте

гнучкі державні і суспільні установи: адміністрація, суди, навчальні заклади, преса і т.д. Однак, усе це було реформовано одночасно, і всі змінилося на гірше з погляду інтересів російської справи

на Кавказі. Правовий формалізм для народів, історично привчених до швидкого вирішення справ

по суті; змагальний судовий процес для людей, в яких є в крові століттями вироблена

спортивність; передача найголовніших життєвих питань з рук військового класу, який мав в очах

тубільного населення престиж недавніх перемог, – у руки духовно-дрібної кавказької бюрократії, серед якої і досі непомірно великий відсоток покидьків; класична система, з відмовою від

виховних завдань, для дітей племен войовничих, рухливих, історично несхильних до великих доз

сухого книжкового знання, котре, до того ж, вочевидь страждає непристосованістю до життя; врешті-решт, данайські дарунки російської суспільної думки і преси періоду самозаперечення і

втрати національного почуття – все це було, безсумнівно, отруйною духовною їжею з точки зору

російських інтересів.

Значним був вплив у цьому напрямку особового складу того минулого російського елемента, котрий місцеві жителі вважали російськими діячами. Між іншим, на Кавказ потрапляли

недобровільно люди, політично неблагонадійні, хто там не соромився висловлювати свою

ненависть до російського суспільного устрою. Місцеве населення жадібно слухало небилиці і різкі

судження, розповсюджувані такими людьми…

Зокрема, на Кавказ в різні часи було вислано чи прийнято на службу багато поляків, які не

примирилися з російською державністю і не зупинялися перед відверто єзуїтськими засобами, аби

шкодити російській справі. Плоди цієї руйнівної роботи і досі можна простежити в деяких місцях.

Залишаючись за мундиром і мовою російськими чиновниками, вони експлуатували,

пригноблювали і дражнили народну масу, ганьблячи в її очах російське ім’я, а поряд з цим

зближалися з неспокійними прошарками різноплемінної тубільної інтелігенції, породжуючи і

загострюючи в ній негативне ставлення до російської державності.

За багатьма ознаками, є серйозні підстави стверджувати, що деякі місцеві заколоти починалися не

без польських зусиль, і що вірменська інсурекційна програма… є насправді удосконалений…

різновид подібної програми польського жонду.

Негативне значення мав також наплив німців у ряди кавказького чиновництва, тому що навіть

кращі і лояльніші з них не могли володіти тією напругою російського національного почуття і

самосвідомості, яка необхідна на окраїні, що підлягає культурному об’єднанню.

…Все, що створено на Кавказі протягом шістдесятих років, – нові урядові заклади, класові зміни, племінні співвідношення, політичні тенденції, зміни економічні й побутові, – все це обійшлося

дуже дорого інтересам російської справи...


УСЕ ЗМІНИЛОСЯ, з книги А. Степанова «Чорна сотня»

Василь Львович був душею літературного гуртка, який існував наприкінці 80-х – на початку 90-х

років у Петербурзі і збирався в його родички Марії Муретової. В нього входили найкрупніші діячі

російської культури: друг Величко відомий російський філософ Володимир Соловйов,

письменники Микола Лєсков і Данило Мордовцев, художники Ілля Рєпін і Микола Каразін, професори університету Олександр Веселовський і Олександр Ладиженський.

…У нього було все, чого тільки може бажати літератор: популярність, хоча і не гучний, але

стійкий успіх у публіки, любов численних шанувальників і друзів.

І ось 1896 року Василь Величко пориває з колишнім богемним життям і їде в Тифліс редагувати

газету «Кавказ». Після цього все змінилося. Поет нажив чимало впливових ворогів, його стали

рідше друкувати, проти нього розгорнули кампанію неправди і наклепів...




Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...