Величко Василий [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

- Величко Василий [Справочник-дайджест] 25 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

class="book">кабінетних утопій.

Звільнення селян, за незрілим зім’ятим планом, перевернуло шкереберть усталений соціальний

порядок, який панував тут з незапам’ятних часів. …Селян поміщики визискують гірше, ніж якби

вони були їхніми рабами.

Одночасно відкрився найширший простір для розвитку й успіху елементу, який і сам по собі ніде

не має сприятливого впливу на життя, а на Кавказі особливо… Мова йде про тих вірменів, котрі з

шістдесятих років безперешкодно висмоктували всі соки з місцевого населення. Говорю …не про

весь вірменський народ, а про клас куркулів, лихварів, темних ділків, – характерний для цього

племені елемент. І дворянин, і селянин виявилися мухами в павутині цих хижаків.

Чим різкіша соціально-економічна реформа, тим надійніше повинні служити їй стійкі, проте

гнучкі державні і суспільні установи: адміністрація, суди, навчальні заклади, преса і т.д. Однак, усе це було реформовано одночасно, і всі змінилося на гірше з погляду інтересів російської справи

на Кавказі. Правовий формалізм для народів, історично привчених до швидкого вирішення справ

по суті; змагальний судовий процес для людей, в яких є в крові століттями вироблена

спортивність; передача найголовніших життєвих питань з рук військового класу, який мав в очах

тубільного населення престиж недавніх перемог, – у руки духовно-дрібної кавказької бюрократії, серед якої і досі непомірно великий відсоток покидьків; класична система, з відмовою від

виховних завдань, для дітей племен войовничих, рухливих, історично несхильних до великих доз

сухого книжкового знання, котре, до того ж, вочевидь страждає непристосованістю до життя; врешті-решт, данайські дарунки російської суспільної думки і преси періоду самозаперечення і

втрати національного почуття – все це було, безсумнівно, отруйною духовною їжею з точки зору

російських інтересів.

Значним був вплив у цьому напрямку особового складу того минулого російського елемента, котрий місцеві жителі вважали російськими діячами. Між іншим, на Кавказ потрапляли

недобровільно люди, політично неблагонадійні, хто там не соромився висловлювати свою

ненависть до російського суспільного устрою. Місцеве населення жадібно слухало небилиці і різкі

судження, розповсюджувані такими людьми…

Зокрема, на Кавказ в різні часи було вислано чи прийнято на службу багато поляків, які не

примирилися з російською державністю і не зупинялися перед відверто єзуїтськими засобами, аби

шкодити російській справі. Плоди цієї руйнівної роботи і досі можна простежити в деяких місцях.

Залишаючись за мундиром і мовою російськими чиновниками, вони експлуатували,

пригноблювали і дражнили народну масу, ганьблячи в її очах російське ім’я, а поряд з цим

зближалися з неспокійними прошарками різноплемінної тубільної інтелігенції, породжуючи і

загострюючи в ній негативне ставлення до російської державності.

За багатьма ознаками, є серйозні підстави стверджувати, що деякі місцеві заколоти починалися не

без польських зусиль, і що вірменська інсурекційна програма… є насправді удосконалений…

різновид подібної програми польського жонду.

Негативне значення мав також наплив німців у ряди кавказького чиновництва, тому що навіть

кращі і лояльніші з них не могли володіти тією напругою російського національного почуття і

самосвідомості, яка необхідна на окраїні, що підлягає культурному об’єднанню.

…Все, що створено на Кавказі протягом шістдесятих років, – нові урядові заклади, класові зміни, племінні співвідношення, політичні тенденції, зміни економічні й побутові, – все це обійшлося

дуже дорого інтересам російської справи...


УСЕ ЗМІНИЛОСЯ, з книги А. Степанова «Чорна сотня»

Василь Львович був душею літературного гуртка, який існував наприкінці 80-х – на початку 90-х

років у Петербурзі і збирався в його родички Марії Муретової. В нього входили найкрупніші діячі

російської культури: друг Величко відомий російський філософ Володимир Соловйов,

письменники Микола Лєсков і Данило Мордовцев, художники Ілля Рєпін і Микола Каразін, професори університету Олександр Веселовський і Олександр Ладиженський.

…У нього було все, чого тільки може бажати літератор: популярність, хоча і не гучний, але

стійкий успіх у публіки, любов численних шанувальників і друзів.

І ось 1896 року Василь Величко пориває з колишнім богемним життям і їде в Тифліс редагувати

газету «Кавказ». Після цього все змінилося. Поет нажив чимало впливових ворогів, його стали