Наковальнин Сергей [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

імперій Заходу, де європейська

метрополія була у всіх випадках чітко відокремлена від колоніальних володінь значними водними

просторами, в Росії метрополія і колонії зливалися в єдиний суміжний земельний масив, і

географічна література XVII сторіччя не давала певних вказівок на ту межу, яка, імовірно, могла б

розділити їх.

Твердження, що Російська імперія ділиться на європейську метрополію і азіатську колонію,

залишалися безглуздими до тих пір, поки зберігалася така явна невідомість з питання про те, де ж

саме кінчається одна і починається інша.

Татищев, відкидаючи кордони різними водними шляхами, наполягав, що «вельми пристойніше і

натуральніше» прийняти Уральський гірський хребет за найважливіший відрізок європейсько-

азіатського кордону, котрий тягнеться від арктичного узбережжя прямо на південь.

...Деякі географи поміщали азіатсько-європейський кордон далі на схід, проводячи його по річці

Об або навіть Єнісеєм. Інші – серед них був не менш впливовий Михайло Ломоносов –

продовжували знаходити аргументи на користь традиційного прибережного кордону. Ця

плутанина призводила навіть до того, що деякі автори допускали існування різних демаркаційних

ліній в різних пасажах однієї і тієї ж роботи.

Тільки після середини сторіччя у відповідності з «Політичною географію» С. Наковальніна і І.

Греча Урал був остаточно визнаний точним кордоном.

КРИТИКУВАВ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ, з статті В. Степанова «Наковальнін Сергій Федорович»

Н. переклав з німецької мови рукописний учбовий курс «Політичної географії», який викладав у

корпусі І. М. Греч, а потім самостійно продовжив його. У «Передмові» вказувалося, що, не

зважаючи на припинення викладацької діяльності, Н. продовжує роботу над своїм географічним

оглядом і «має намір зробити його про всі не лише європейські, а й інші відомі держави і

володіння в світі».

...Різку оцінку дав епосі Середньовіччя, …яка залишила Росії «гідних, але посередніх

письменників».

...У своєму виданні (зібрання творів Ф. Прокоповича – авт.) Н. широко замінював застарілі слова і

словосполучення, підновляв транскрипції іноземних слів, іноді замінював їх російськими

еквівалентами, змінював синтаксис. Він надрукував тексти відповідно до правопису, який

«вживається в новітніх церковних книгах», цитати привів за «нововиправленою» єлизаветинською

Біблією, виправив помилки ранніх видань творів Прокоповича.

Особливу увагу приділяв пошуку «кращих списків» рукописних текстів.

ПЛОДИ ФЕОФАНОВОГО РОЗУМУ, з монографії С. Омілянчука «Виникнення текстології

нової російської літератури»

Звідси і завдання текстології того періоду: встановлення кращого, зразкового тексту і тлумачення, пояснення, коментування його. Ні про яку історію тексту, зведення його варіантів, редакцій і

різночитань, історії публікації чи видання, історії створення твору не велося й мови, та й не могло

її бути, оскільки друкували тексти зразкові. І завдання текстології тих років полягало у

встановленні його. Розглянуті вище видання творів М. В. Ломоносова і В. К. Тредіаковського

були, як про те вже говорилося, прижиттєвими, готувалися самими авторами і тому жодних

проблем текстологій при їх випуску не виникало.

У новій російській літературі проблеми ці вперше заявили про себе при виданні творів Феофана

Прокоповича 1760-1774 років. Здійснив його викладач словесності Сухопутного корпусу корпусі

С. Ф. Наковальнін і воно стало першим російським зібранням творів, підготовленим і випущеним

після смерті автора.

Готуючи звичайне для того часу видання просвітницького хаарктеру і тому не прагнучи до

вичерпної повноти, а відбираючи твори за естетичним і тематичним принципам, редактор, «понад

те сподівається, що багато хто із цікавості захочуть знати, чи немає ще якось плодів Феофанового

розуму... Зміст всіх його російською мовою надрукованих і письмових творів, які різняться

матерією і роками видання, де можливо було, ...зазначені».

Це видання важливе ще й тому, що в передмові до нього вперше в російській видавничій практиці

чітко сформульовані завдання і цілі його випуску, вказані принципи підготовки текстів творів, що

увійшли до нього. Важливо і те, що завдання збору і публікації творів автора органічно

поєднувалося вже й з проблемою випуску науково підготовлених текстів його творів в

майбутньому: «набагато справніше... виходити будуть».