Мотонос Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Мотонос Николай [Справочник-дайджест] 21 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

МОТОНІС Микола Миколайович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Перекладач.

З міщанської родини.

Народився у XVIII ст. в м. Ніжині Ніжинського полку (нині – районний центр Чернігівської

області України). Точна дата – невідома.

Помер 20 лютого (3 березня) 1787 р. в с. Липовому Розі Київської губернії Російської імперії (нині

– Миронівський район Київської області України).

Навчався в Києво-Могилянській академії, бреславській гімназії св. Єлизавети, Лейпцігському

університетові.

Був вихователем дітей графів Гудовичів (1747), ад’юнктом російської академії наук, викладачем

петербурзької академічної гімназії (1759-1760), редактором академічної канцелярії (1760),

секретарем Герольдмейстерської контори Сенату (1764-1767), депутатом від Гадяцького,

Миргородського та Полтавського полків (з 1767), обер-секретарем третього департаменту Сенату

(з 1774).

Дійсний (1736 ) і почесний (1767) член Російської академії наук.

Член Вільного економічного товариства (1771).

Друкувався в журналах «Працелюбна бджола», «Щомісячні твори», «Щомісячні твори і вісті про

вчені справи».

Як літератор дебютував перекладом (разом з Г. Козицьким) книги І. Мінятія «Камінь спокуси, або

Історичні пошуки початку й причин поділу Східної та Західної церков» (1752).

Потім настала черга «Розмірковування про дві головні доброчесності, які пишучому історію

потрібно мати», перекладів наступних творів: «Розмова про мистецтво напоумляюче» Е.

Ротердамського, «Максима Тирського… четверте міркування», уривок зі збірника «Аστεία»

Гієрокла, «Про користь та переваги вільних наук, про що сказав Марк Антоній Мурет, пресвітер,

законовчитель і громадянин римський у Венеції 1555 року» (усі – 1759), «Міркування про скло,

яке по-різному світло заломлює» І. Цейгера (1763), довідника «Короткі географічні, політичні,

історичні дані про Малу Росію» (1773).

Як майже і кожен українець, що мав власну думку, зазнав певних переслідувань з боку російської

влади. Наприклад, він письмово відмовився від посади редактора академічної канцелярії, не

бажаючи, як сам підкреслив, «Міллерового наказового способу» (1760).

М. позбавили чинів й навіть права вступати на державну службу за відверто надумані «потурання

Ніжинському грецькому братству» (1775). Після того, як обвинувачення знали з «поверненням

попереднього чину» М. виїхав в Україну.

Серед друзів та близьких знайомих М. – Г. Сковорода, М. Ломоносов, Г. Козицький, Г. Гейнзіус,

Ф. Волков, В. Лащевський, Г. Міллер, О. Сумароков, В. Орлов та ін.


***

МИ – ДВОРЯНИ, з життєвого кредо М. Мотоноса

Усяке покоління дворян мало і має свій початок лише з тією відмінністю, що одне одержало його

раніше, а друге – пізніше.

ДО ПОСТАТІ ПЕТРА ВЕЛИКОГО, ІМПЕРАТОРА ВСІЯ РОСІЇ, з оди М. Мотоніса в

перекладі О. Сумарокова

Свободны хитрости в страны твоей державы

Сей муж, Россия, ввел, исправил ими нравы,

Старинны грубости искоренял

И широту твою еще распространял;

Гражданам дал полезны правы,

Дал воинам порядочны уставы,

По суше, по водам врагов твоих гонял,

К союзникам твоим любви не отменял.

Благодеянья, Петр, твои в числе премногом.

Когда бы в древний век,

Каков был ты, такой явился человек,

Отцем ли б тя народ, Великим ли б нарек?

Ты назван был бы богом.


ПІДТРИМУВАВ ЗЕМЛЯКІВ, з статті О. Журби «Духовно-культурна ситуація на лівобережній

Україні другої половини XVIII – першої половини XIX століття і розвиток місцевих історичних

студій»

Про необхідність вивчення «церковної і світської, генеральної і партикулярної історії» настійливо

нагадував М. Д. Ханенко в «увещевании» сину Василю, відправляючи його на навчання за кордон.

Добре знайомий з інтелектуальними запитами суспільства Лівобережної України Ф. Й.

Туманський, який прагнув для їх задоволення заснувати у Глухові книгарню, в листі до академіка

І. І. Лєпєхіна серед переліку видань, що «расход хороший будут здесь иметь», називав також

книги «исторические, сочиняемые и переводимые; географические; классические, переведенные

греческие и римские стихотворцы и ораторы; книги политические и записки славных мужей;

летописи; повести о делах царей, государей и великих мужей». Перелік подібних