Маслович Василий (fb2)

- Маслович Василий [Справочник-дайджест] 23 Кб  (читать) (читать постранично) (скачать fb2) (скачать исправленную) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:





МАСЛОВИЧ Василь Григорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, журналіст, видавець, перекладач.

З дворянської родини. Син, М. Маслович, – драматург, поет-гуморист.

Народився в 1793 р. на території Чернігівського полку.

Помер 15 (27) червня 1841 р. м. Харкові Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області України).

Закінчив Харківську гімназію (1810), словесне відділення Харківського університету (1813).

Працював видавцем журналу «Харківський Демокрит» (1816), позаштатним чиновником

особливих доручень Департаменту державного майна (1824), вчителем Слобідсько-Української

гімназії (1829-1831).

Кавалер ордена Св. Ганни III ступеня (1826).

Друкувався в газеті «Харківський щотижневик», журналах «Український вісник «, «Харківський

календар-альбом», «Добромисний», «Харківський Демокрит».

Як літератор дебютував окремим виданням пастушачої опери «Дельф і Дельфіра, або Заквітчане

кохання» (1811).

Потім настала черга наступних поетичних доробків: «Пісня на французів» (1812), «Байка на

прибуття у світ Асмодея» (1813), «Драматичний кантат Харківському благодійному товариству»

(1814), «Утаїда», «Вірші на отримання Докторського достоїнства», «Заснування Харкова», «Пісня

сімейству», «Від’їзд студента на учительство в Олешки», «Жартівлива пісня», «Співак у таборі

епікурейців» (усі – 1816), «Прогулянка Невським проспектом» (1818), «Багатий і бідний» (1823).

Наш земляк – автор книг «Байки у віршах» (1814), «Пам’ять про харківського віршописця А. М.

Нахімова», «Зауваження і відчуття, або Подорож, яких мало, чи яких дуже багато, з Харкова до

Санкт-Петербурга» (обидві – 1818), «Байки» (1825).

Його перу також належить стаття «Декілька слів про один з двох дослідів в словесності» (1817).

Вже після смерті вийшла «Казка про Хорька, його доньку Гапку і наймита Якова» (1890).

Перекладав з німецької І. Кастеллі.

Серед друзів та близьких знайомих М. – Г. Квітка-Основ’яненко, І. Срезневський, А. Нахімов, О.

Сомов, Р. Гонорський, О. Паліцин, Д. Хвостов та ін.


***

ОСОРУЖНІ ВАДИ,

з життєвого кредо В. Масловича

Вади осоружні людській природі.

СПОКУСИВ МОЛОДИХ, з оцінки В. Масловичем творчості О. Пушкіна

Пан Пушкін (спочатку творець «Руслана і Людмили», потім «Кавказького полоненого» і

«Бахчисарайського фонтану») спокушаючим талантом своїм сильний зробив переворот в

російській поезії і, проклавши абсолютно новий, гладкий шлях через тернини мови..., утягнув за

собою усіх молодих поборників російського віршування.

ЗАОХОЧУЮ АВТОРІВ НАШОГО КРАЮ, з передмови В. Масловича до першого номеру

«Харківського Демокрита»

За обов`язок особливий вважаю нагадати про те, що цей журнал буде наповнюватися лише

творами нашого краю. Видавець дозволяє собі поміщати й надруковані п`єси, проте лише ті, автори яких належать нашому краю. По-перше, для того, щоб познайомити віддалених читачів

цього журналу (видавець тішить себе сподіваннями, що такі знайдуться) з творами нашими; а по-

друге, аби цілком дотриматися назви «Харківського Демокрита».

КРИЛОВ ПОЖВАВЛЮЄ КОМПАНІЮ, зі спогадів В. Масловича

Хто б ви думали йде тепер мені назустріч? Це І. А. Крилов, разом з якимись двома військовими, які сміються, і не дивно, бо Крилов великий веселун, в розмові приємний і компанію пожвавлює.

Судячи з його байок, ви, мабуть, уявляєте його людиною спритною, легкою і навіть жвавою. Якщо

так, то ви помиляєтеся. Він зросту дещо вище середнього, широкоплечий і товстий. Йому років за

сорок п’ять.

Обличчям чорнявий, дещо статечний, втім, у фізіономії має більше веселого і такого, що

розташовує на власну користь, взагалі щось містить в собі оригінальне і без дальніх церемоній.

Одягнений просто, не зовсім чисто, фрак на ньому здебільшого сірого кольору.


НЕ НА ДОКІР СКАЖУ, зі спогадів В. Масловича

Я запалив люльку, вийшов на вулицю (Бєлгорода – авт.) і сів на лавці, зібрався було лаяти всіх

поштових власників, але, на щастя їх, йшов хор молодиць, який складається з чотирьох жінок, охайно одягнених і досить розгарячілих від сивухи. Троє співали на свій лад, тобто ламали

малоруську пісню:

Та була в мене жінка,

Та була в мене любка!

Та послала вона мене,

Та і в ліс по дрова.

Та дала мені сокиру,

Та дала мені тупую,

Щоб я утомився,

В лісі забарився…

– а четверта танцювала, узявши в боки. Із задоволенням займався я цим видовищем до тих пір, поки втратив їх із виду. Не у докір скажу цим молодицям, що мені траплялося бачити веселих

малоруських баб, проте ніколи не бачив їх танцюючих вулицями міста та ще й співаючих...


ВІДКИНЕМО НІСЕНІТНИЦІ, з дослідження О. Парамонова «З втрачених осіб: харківський

байкар В. Г. Маслович»

Василь Григорович Маслович – письменник, літературознавець, журналіст, видавець, один з

найбагатших поміщиків Харківського повіту. Якщо Ви




MyBook - читай и слушай по одной подписке