Максимович Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Максимович Иван [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]


МАКСИМОВИЧ Іван


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Поет, перекладач, священик. В чернецтві – Іоанн (1676). Св. Синодом Російської Православної

Церкви зарахований до лику святих (1916). Фундатор першої на теренах Російської імперії

духовної семінарії в м. Чернігові (1700).

З дворянської родини. Батько, Васильківський М., – підданий Києво-Печерської лаври.

Народився в грудні 1651 р. в м. Ніжині Ніжинського полку (нині – районний центр Чернігівської

області України).

Помер 10 (21) червня (липня?) 1715 р. в м. Тобольську Російської імперії (нині – Тюменська

область РФ). Похований в Тобольському соборі.

Закінчив Київську духовну академію (1668).

Був учителем Київської духовної академії (1668-1676), ієродияконом, ієромонахом, проповідником та економом Печерської лаври, намісником Брянського Свенського монастиря

(1677-1696), архімандритом Чернігівського Єлецького монастиря (1696-1711), митрополитом

Тобольським і всього Сибіру (1711-1715). Цікавий факт: до останнього місця призначення владика

зі своїм скарбом прибув на двох плотах. З собою привіз 17 українців: трьох ієромонахів, двох

ієродияконів, світського писаря, півчих.

М. – автор доробків «Роз’яснення на псалом 50», «Абетка святих» (обидва – 1705), «Богородице

Діво» (1707), «Не туне писася, від багатьох собирася» (1709), «Синаксар» (1710), перекладач книг

«Феатрон, або Ганьба моралістична» (1708), «Царський шлях хреста», «Роздуми про молитву

«Отче наш» (обидва – 1709) Б. Хефтена, «Іліотропіон» І. Дрекселія (1714), «Богомислія» І.

Гергарда (1710).

Між іншим, «Абетка святих» – чи не найоб’ємніший на той момент поетичний твір усіх часів та

народів: у ньому нараховувалося 23166 рядків.

Наш земляк також відредагував збірник проповідей І. Златоуста «Дзеркало від Божественного

Писання» (1705).

Автобіографічна віршована повість «Подорожній» (1712-1715) так і не побачила світу.

Перекладав з латини.

З владою стосунки у нашого земляка складалися неоднозначно. З одного боку, він присвячував

Петру I свої твори, брав участь в проголошенні анафеми гетьману Мазепі. З другого, мав

сміливість суперечити царському фавориту О. Меншикову.

Та й у його перекладі «Богомислія» І. Гергарда пізніше вбачили «велику лютеранству суперечку», книгу заборонили.

Серед друзів та близьких знайомих М. – Л. Баранович, Ф. Углицький, Федір Олексійович, Петро I, А. Кантемир, І. Гізель, О. Меншиков та ін.


***

НЕ ДЛЯ СТРАЖДАНЬ,

з життєвого кредо І. Максимовича

Не для скорботи, не для страждань створена людина.


СПРАВЖНІ БЛАГА, з проповіді І. Максимовича «Царський шлях Хреста Господнього, який

вводить до життя вічного»

Значна частина людей шукає блаженства там, де його немає, тобто на землі, в швидкоплинній

славі і в суєтній і скороминучій насолоді світу цього, замість справжніх благ ганяючись за тінню, забуваючи при цьому, що за злочинною насолодою постають страждання і муки, а за християнське

терпіння скорботи уготовляються людині і в цьому житті дарування духовні, і в майбутньому вічні

невимовні блага і нескінченна радість та насолода.

УСІМ НА ПОДИВ, вірш І. Максимовича «Щастя»

Схотілося щось князю чудне учинити,

Тож вирішив коштовну у море впустити

Улюблену обручку, та вранці приносить

Рибалка рибу з моря і голос возносить:

«Купи оцю рибину, що дав мені Бог,

То й буде з неї користь для нас, для обох».

О чудо! Що згубилось, у рибі знайшлося –

Усім таке на подив тоді відбулося.

Химерно грає щастя, тут можна з’явити,

Але я іншим хочу цю мову кінчити.

На Дарія князь гордо посунув військами,

Гадав, що своє щастя нестиме мішками.

З Оронтом зіштовхнувся і з того моменту

Утратив свою силу, розбитий дощенту.

А князя після битви одразу зловили

Й зашморг йому на шию по тому наділи.

Лишивсь навік у горах птахам до обіду,

Наруга не лишила від щастя і сліду!

НЕ ТУЖИ, БРАТЕ, видіння І. Максимовича

Архієпископ Іван тяжко захворів і в молитвах закликав допомогти святого Феодосія, перебуваючи

у впевненості, що той догодив Богу своїм праведним життям. Святий Феодосій з’явився

побратиму і сказав:

– Не переживай, брате. Господь почув твої молитви, і ти видужаєш. Вставай з постелі і готуйся

служити Божественну літургію. Це тобі знамення.

Прийшовши в себе після побаченого, святитель послав сказати наміснику, що буде наступного дня

служити. Знаючи його хворобливий стан, слова ці розцінили як марення.

Яким ж було здивування всіх, коли наступного дня архієпископ, уже здоровий, відслужив

літургію.

Після цього чуда Іван наказав відкрити печеру, де зберігалися нетлінні останки святого Феодосія, повісив там великий його портрет, до якого сам же склав напис («похвалу») у віршах. З цього

моменту від мощів святителя Феодосія багато людей зцілилося, а ім’я святого, глибоко

шанованого чернігівською паствою за праведне життя, близькість його до престолу Божого, назавжди переплелося з ім’ям святителя Івана, блаженнійшого його друга.

НАЙПЛОДОВІТІШИЙ ПОЕТ ПОЧАТКУ XVIII СТОЛІТТЯ, з розвідки С. Ніколаєва

«Максимович Іван»

Активна літературна діяльність Максимовича припадає на чернігівський період його життя і тісно

пов’язана із заснованою ним Чернігівською духовною семінарією, де були видані всі його твори, за винятком «Тлумачення на псалом 50». Очевидно, частина видань, традиційно пов’язуваних з

його ім’ям, насправді ним лише редагувалася, як, наприклад, збірка проповідей Івана Златоуста

«Дзеркало від Божественного Писання». М. однаково вільно писав віршами і прозою, віддаючи, проте, перевагу поетичній творчості. Його вчителем слід вважати Лазаря Барановича, від якого він

успадкував характерну для українського і московського бароко XVII ст. настанову на самоцінність

вірша; основна фігура в поезії Максимовича – ампліфікація («розширення», «множення слів»). Це

призвело врешті-решт до декларативної відмови від оригінальної творчості: «Не нове аз пишу, з

святих збираю …слово багатьма римами разширяю»; «Не туне писася, від багатьох собирася».

«Абетка» – віршована збірка життя святих, де центральне місце займає «Життя Олексія, людини

Божої»; «Богородице Діво» – тлумачення канону й опис чудес Богородиці; «Осм блаженств

євангельських» – низка богословських тлумачень.

Єдиний поетичний твір М., присвячений сучасності, – «Синаксар».

У виборі творів для перекладу позначився вплив західноєвропейської богословської традиції:

«Феатрон, або Ганьба повчальна» – розповіді з Священного Писання про «посади начальників», запозичені з творів Амвросія Марліана; «Царський шлях хреста» – переклад книги Бенедикта

Хефтена «Regia via crucis»; «Іліотропіон» – переклад твору Ієремії Дрекселія «Неliotropium».

У перекладі «Богомислія» Івана Гергарда пізніше угледіли «велику лютеранську осоружність», і 5

жовтня 1720 книгу заборонили; примітно, що «Богомисліє» було присвячене Стефану

Яворському, палкому супротивникові лютеранства. Переклади цих дидактико-повчальних творів

європейських богословів, зроблені М. церковнослов’янською мовою з окремими вкрапленнями

полонізмів, латинізмів і варваризмів петровського часу, точні і відповідають стилістиці оригіналу.

Максимович, поза сумнівом, був найплодовитішим поетом почала XVIII ст. Його поетичні твори

нараховують декілька десятків тисяч віршованих рядків. Дидактико-повчальний метод М. майже

не відчув впливу епохи перетворень.

Серед сучасників М., очевидно, славився графоманом. А. Д. Кантемір писав в примітках до сатири

IV, що в «Абетці» «нічого путнього не знайдеш». Проте твори М. перевидавалися в XVIII-XIX ст.

М. помилково приписувався латинсько-російський словник, складений його племінником І. П.

Максимовичем.

…Святитель Іван (Максимович), який займав Тобольську кафедру всього чотири роки, встиг

зробити дуже багато для прославляння Імені Божого. Не випадково святкування Собору

Сибірських святих припадає на день його блаженної пам’яті.

Управління єпархією відкрило перед владикою Іваном нові можливості. Учений-богослов і

плодовитий письменник був покровителем освіти в своїй єпархії, гаряче піклувався про створену

його попередником Тобольську слов’яно-латинську школу і, виписуючи з Києва і Чернігова для

школи знаючих наставників, часто вживав на це свої доходи.


МАЛО КОМУ ПОТРІБНІ ТВОРИ, з листа Д. Туптала С. Яворському

Книга віршів друкованих «Богородице Діво» (Максимовича І. – авт.) прислана мені: Бог дав тим

віршописцям друкарню, і бажання, і гроші, і вільне життя: мало кому потрібні твори на світ

з’являються.


ДАЛІ ЗА МЕНЕ, з статті Є. Жовніра «Святитель Іоанн (Максимович), митрополит Тобольський і

всього Сибіру»

Одним з найшанованіших сибірських святих є святитель Іван (Максимович), який займав

Тобольську кафедру всього чотири роки, з 1711 по 1715, проте встиг зробити дуже багато для

прославляння Імені Божого. Не випадково святкування Собору Сибірських святих припадає на

день його блаженної пам’яті.

...Існує переказ, що це призначення відбулося не без участі відомого князя Меншикова, зачепленого незалежною поведінкою святителя при освяченні церкви в одному з княжих маєтків в

Чернігівській єпархії. Меншиков збирався сам призначити день освячення, про що й повідомив

владику через посланого з цією метою управляючого. Архієпископ на це зазначив, що

призначити– справа його, а не князя, і сам встановив час освячення церкви. Крім того, він

відмовився від пригощання, запропонованого після церковних урочистостей. Все це образило

князя.

Пізніше, коли владиці стало відомо про нове призначення, йому була відкрита доля його

«доброзичливця». «Так, далеко мені їхати, – сказав він, – проте князь буде ще далі мене».

І дійсно, Меншиков закінчив життя в дальньому засланні в Березові.


ДОПОМАГАВ ЗНЕДОЛЕНИМ, з офіційного сайту Руської Православної Церкви

Мав особливе духовне обдарування і старанність до навчання. …Не зважаючи на користь своєї

діяльності в академії, жадав вищих здобутків. Часто відвідуючи Печерську Лавру, зачарувався

високими чернечими подвигами, і сам побажав залишити світ і вступити на шлях чернецтва.

…Володіючого видатним проповідницьким талантом ієромонах Івана обрали на почесну посаду

лаврського проповідника, а потім братія, що полюбила його, захотіла бачити його на

відповідальній посаді економа Києво-Печерської Лаври.

Незабаром ієромонаха Івана призначили керувати Свенським монастирем поблизу міста Брянськ, куди тимчасово, у зв’язку з нападом турок, була переведена братія Печерської Лаври.

Після цього майже протягом двадцяти років він обіймав настоятельскі посади в різних

монастирях, усюди набуваючи любові і пошани керованих ним ченців.

…З благоговійним трепетом і упокорюванням вступив преосвящ. Іван на архієрейську кафедру.

Строго погоджуючи своє життя з ученням і заповідями Христа Спасителя, він і паству свою

закликав до покірності і слухняності волі Божій, являв собою гідний приклад наслідування. Він

завжди збирав біля себе всіх сиріт і знедолених і роздавав своє надбання усім, хто того

потребував.

Будучи сам чудовим для свого часу богословом і письменником, архієп. Іван піклувався про

розповсюдження духовної освіти у всій своїй єпархії. Під його керівництвом в Чернігові був

заснований колегіум, за зразком якого згодом стали відкриватися по всіх єпархіях духовні

семінарії.