Кристалевский Стефан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

- Кристалевский Стефан [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КРИСТАЛЕВСЬКИЙ Стефан Назарович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Софроній (1730). Помісним Собором Російської Православної Церкви

зарахований до лику святих (1918).

З міщанської родини. Батько, Федоров Н., – служивий селянського походження.

Народився 25 грудня 1703 р. на території Чернігівського полку Російської імперії (нині –

Чернігівська область України).

Помер 30 березня 1771 р. в м. Іркутську Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області РФ). Похований в лівому вівтарі Іркутського собору.

Закінчив Переяславську духовну семінарію і Київську духовну академію.

Був послушником (1730-1732), настоятелем (1732-1745) Красногорського Преображенського

монастиря Переяславської єпархії, скарбником (1745-1746), намісником Олександро-Невського

монастиря Московської єпархії (1746-1753), єпископом Іркутським і Нерчинським (1753-1771).

Багато зусиль К. поклав на впорядкування обителі і на поліпшення викладання в семінарії, вжив

строгих заходів для обов’язкового навчання дітей духівництва грамоті; відкрив при

архієрейському будинку в Іркутську монголо-російську школу; дбав про моральність духівництва; релігійно-етичну зовнішність мирян; піклувався про будівництво нових і збереження старих

храмів; про належне укомплектовування монастирської бібліотеки, освятив зимову церкву на

честь Богоявління Господнього Верхньоудинського собору – це був перший в Бурятії кам’яний

храм, будівництво якого тривало понад 40 років.

Освічувавши язичників, наш земляк піклувався і про облаштування їхнього побуту, розвиток у

них осілості, культурних початків землеробства.

Святитель влаштував за власний рахунок і подарував новохрещеним бурятам садибу з млином,

косовицями, ріллею і повним господарством на річці Китой. Пізніше тут виникло село

Архієрейське, де свято шанували ім’я К.

Дні пам’яті – 12 квітня, 23 червня.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Янковський, І. Неронович, Єлизавета Петрівна, С.

Главацький, Сінесій, І. Лебедєв, П. Малиновський, А. Берлов, В. Вотінов та ін.


***

НАСОЛОДЖУЙТЕСЬ ПРАВЕДНИМ ЖИТТЯМ

, з релігійного кредо С. Кристалевського

Вивчайте Писання, дотримуйте законів Божих і насолоджуйтесь праведним життям.


ЗДУЖАЄ ЄПИСКОПСЬКИЙ ТЯГАР, з указу Єлизавети Петрівни від 23 лютого 1753 р.

Софроній – особа, яка не лише достойна єпископського сану, а й цілком може виправдати

побажання і сподівання государині і Синоду, – здужати тягар єпископського служіння на далекій

околиці і задовольнити потреби пастви в суворій країні, серед дикої природи і свавілля людського.


В ХРИСТИЯНИ – ЗА ГРОШІ, з розвідки О. Крайньої «Іркутська єпархія»

Після смерті Інокентія Неруновича в 1747 р. впродовж майже шести років єпархія Іркутська

залишалася без єпископа. Вибраний Синодом в 1748 році Іоасаф Хотунцевський відмовився від

сану, пославшись на слабке здоров’я. Синод вирішив задовольнити його прохання і ухвалив

підібрати на посаду єпископа Іркутська одного з архімандритів.

Пошуки нового кандидата безрезультатно продовжувалися понад рік.

За весь цей час храми прийшли в запустіння, впала дисципліна серед служителів церкви, була

закрита духовна школа у Вознесенськом монастирі. 1748 року Тобольський митрополит Антоній

Нарожницький добився закриття єпархії Іркутська і підпорядкування її Тобольскій на період до

призначення нового єпископа.

У процес пошуку нового кандидата втрутилася імператриця Єлизавета Петрівна. 23 лютого 1753 р.

своїм указом вона наказала Синоду призначити єпископом Іркутська свого особистого духівника,

ієромонаха Софронія Кристалевського.

Новий єпископ енергійно узявся за відродження єпархії. Йому довелося вирішувати кадрові і

етичні проблеми. За його розпорядженням склали відомість про наявність церков і стан церковних

причетів на 1754-55 рр.

Софроній відновив роботу духовної школи при Вознесенськом монастирі а також звернувся до

Синоду з проханням відправити до єпархії Іркутська грамотних і гідних священиків

(безрезультатно).

Він для припинення розбещеності серед населення заборонив вінчання малолітніх, шлюби між

близькими родичами.

Софроній активно займався місіонерською діяльністю, добився від Синоду і Сенату грошової

винагороди для тих, хто хрестився в