Кристалевский Стефан [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Кристалевский Стефан [Справочник-дайджест] 22 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КРИСТАЛЕВСЬКИЙ Стефан Назарович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Священик. В чернецтві – Софроній (1730). Помісним Собором Російської Православної Церкви

зарахований до лику святих (1918).

З міщанської родини. Батько, Федоров Н., – служивий селянського походження.

Народився 25 грудня 1703 р. на території Чернігівського полку Російської імперії (нині –

Чернігівська область України).

Помер 30 березня 1771 р. в м. Іркутську Російської імперії (нині – адміністративний центр

однойменної області РФ). Похований в лівому вівтарі Іркутського собору.

Закінчив Переяславську духовну семінарію і Київську духовну академію.

Був послушником (1730-1732), настоятелем (1732-1745) Красногорського Преображенського

монастиря Переяславської єпархії, скарбником (1745-1746), намісником Олександро-Невського

монастиря Московської єпархії (1746-1753), єпископом Іркутським і Нерчинським (1753-1771).

Багато зусиль К. поклав на впорядкування обителі і на поліпшення викладання в семінарії, вжив

строгих заходів для обов’язкового навчання дітей духівництва грамоті; відкрив при

архієрейському будинку в Іркутську монголо-російську школу; дбав про моральність духівництва; релігійно-етичну зовнішність мирян; піклувався про будівництво нових і збереження старих

храмів; про належне укомплектовування монастирської бібліотеки, освятив зимову церкву на

честь Богоявління Господнього Верхньоудинського собору – це був перший в Бурятії кам’яний

храм, будівництво якого тривало понад 40 років.

Освічувавши язичників, наш земляк піклувався і про облаштування їхнього побуту, розвиток у

них осілості, культурних початків землеробства.

Святитель влаштував за власний рахунок і подарував новохрещеним бурятам садибу з млином,

косовицями, ріллею і повним господарством на річці Китой. Пізніше тут виникло село

Архієрейське, де свято шанували ім’я К.

Дні пам’яті – 12 квітня, 23 червня.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Янковський, І. Неронович, Єлизавета Петрівна, С.

Главацький, Сінесій, І. Лебедєв, П. Малиновський, А. Берлов, В. Вотінов та ін.


***

НАСОЛОДЖУЙТЕСЬ ПРАВЕДНИМ ЖИТТЯМ

, з релігійного кредо С. Кристалевського

Вивчайте Писання, дотримуйте законів Божих і насолоджуйтесь праведним життям.


ЗДУЖАЄ ЄПИСКОПСЬКИЙ ТЯГАР, з указу Єлизавети Петрівни від 23 лютого 1753 р.

Софроній – особа, яка не лише достойна єпископського сану, а й цілком може виправдати

побажання і сподівання государині і Синоду, – здужати тягар єпископського служіння на далекій

околиці і задовольнити потреби пастви в суворій країні, серед дикої природи і свавілля людського.


В ХРИСТИЯНИ – ЗА ГРОШІ, з розвідки О. Крайньої «Іркутська єпархія»

Після смерті Інокентія Неруновича в 1747 р. впродовж майже шести років єпархія Іркутська

залишалася без єпископа. Вибраний Синодом в 1748 році Іоасаф Хотунцевський відмовився від

сану, пославшись на слабке здоров’я. Синод вирішив задовольнити його прохання і ухвалив

підібрати на посаду єпископа Іркутська одного з архімандритів.

Пошуки нового кандидата безрезультатно продовжувалися понад рік.

За весь цей час храми прийшли в запустіння, впала дисципліна серед служителів церкви, була

закрита духовна школа у Вознесенськом монастирі. 1748 року Тобольський митрополит Антоній

Нарожницький добився закриття єпархії Іркутська і підпорядкування її Тобольскій на період до

призначення нового єпископа.

У процес пошуку нового кандидата втрутилася імператриця Єлизавета Петрівна. 23 лютого 1753 р.

своїм указом вона наказала Синоду призначити єпископом Іркутська свого особистого духівника,

ієромонаха Софронія Кристалевського.

Новий єпископ енергійно узявся за відродження єпархії. Йому довелося вирішувати кадрові і

етичні проблеми. За його розпорядженням склали відомість про наявність церков і стан церковних

причетів на 1754-55 рр.

Софроній відновив роботу духовної школи при Вознесенськом монастирі а також звернувся до

Синоду з проханням відправити до єпархії Іркутська грамотних і гідних священиків

(безрезультатно).

Він для припинення розбещеності серед населення заборонив вінчання малолітніх, шлюби між

близькими родичами.

Софроній активно займався місіонерською діяльністю, добився від Синоду і Сенату грошової

винагороди для тих, хто хрестився в 1747-1753 рр. На ці потреби Сенат виділив 3959 рублів 30

копійок (по 1 рублю 70 копійок на людину).


ВИНИКЛА СУПЕРЕЧКА, з статті А. Литвинцева «Розіпнутий монастир»

21 серпня 1754 року єпископ Іркутська Софроній (Кристалевський) звів в сан протопресвітера

нерчинського священика Іллю Лебедєва і несподівано призначив його «замовником».

Намісник Успенського монастиря ієромонах Тихон був украй незадоволений цим призначенням.

Виникла навіть суперечка про «первостоятельство в Нерчинському соборі».

В результаті резолюцією преосвященного Софронія наказано було «монастирському намісникові

всі богослужіння, через духовний регламент, здійснювати в монастирі, а в місто їздити немає

чого».


ЇЖУ ВЖИВАВ НАЙПРОСТІШУ, з статті Г. Половцова «Кристалевський Стефан Назарович»

18 квітня 1753 року у Великому Успенському соборі Московського Кремля Софроній був

рукопокладений в єпископа Іркутського і Нерчинського. Архієпископ Московський і Севський

Платон, який брав участь в хіротонії, виклав йому батьківські повчання на майбутній подвиг,

оскільки був добре знайомий з особливостями сибірського духовного побуту, попереджав про

свавілля місцевих властей і радив підібрати надійних помічників.

Святитель Софроній не відразу відправився до єпархії, а, скориставшись порадою владики

Платона, почав підбирати освічених і духовно досвідчених співробітників. Він відвідав свою

першу Красногорську обитель, був і біля святинь Києва, де просив благословення у києво-

печерських догідників на своє служіння.

20 березня 1754 року святитель Софроній прибув до Іркутська. Спочатку він заїхав до

Вознесенського монастиря – місця проживання своїх попередників, молився на могилі святителя

Інокентія.

Для знайомства з паствою Софроній здійснив тривалі і важкі подорожі єпархією, відвідавши при

цьому Нерчинськ, Киренськ, Якутськ. Відвідини самовідданого ієрарха усюди вносили світло

євангельської істини і християнської любові.

Немало праці поклав святитель на облаштування і розширення Сибірської місії. З цією метою він

влаштовував місіонерські стани, сам особисто здійснював численні поїздки, повчав місіонерів,

піклувався як про духовні, так і про матеріальні потреби хрещених інородців.

Своє перебування на кафедрі Іркутська святитель ознаменував також ревним піклуванням про

благоліпне богослужіння, спорудження храмів, постачанням їх начинням, дзвонами, спорудження

архієрейського будинку, розбудову духовної семінарії, причому особисто розділяв працю

викладачів.

Він невпинно піклувався про етичне і матеріальне благополуччя духівництва. Відомі випадки

заступництва єпископа з приводу свавілля місцевих воєвод, котрі гнобили жителів краю.

Піклувався владика і про підвищення рівня життя ченців і черниць, призначаючи настоятелями

монастирів людей благочестивих, мудрих, діяльних, з великим життєвим і духовним досвідом.

У вересні 1754 р. святитель видав указ, в якому висловлював заклопотаність навчанням і

вихованням дітей. Духівництву ставилося в обов’язок навчання своїх дітей Часослову, Псалтирі, співу і абетці, причому учення «повинне здійснюватися зі всякою старанністю і крайньою

дбайливістю, аби діти могли обов’язок пономарювання і дяка виконувати завдяки достоїнствам

своїм».

Святитель Софроній прагнув повсюдно встановити статутне богослужіння. Особливими указами

він відновив правильні кадіння і благовіст.

Але серед багатьох турбот він не забував про своє внутрішнє духовне життя. Збереглося свідоцтво

келійника святителя Софронія, який повідомляє, що святитель «їжу вживав найпростішу і у малій

кількості, служив вельми часто, велику частину ночі проводив в молитві, спав на підлозі».

До кінця своїх днів святитель Софроній зберігав любов до Красногорської Золотоношської

обителі, яка викохала його в дні юності. Він постійно сприяв підтримці в ній всього благоліпного, посилав для цього необхідні засоби.

Відчуваючи погіршення здоров’я, Софроній подав прохання до Синоду про звільнення. Однак з

відповіддю з Петербургу зволікали, тому що важко було підібрати гідного наступника.

Останні дні життя святитель провів в молитовному подвигу.


НАУКОВЕЦЬ І ПРОСВІТНИК, з монографії В. Пешкової «Книжкова колекція єпископа

Іркутська Софронія Кристалевського у фонді наукової бібліотеки державного університету

Іркутська»

Одна з яскравих сторінок в культурній спадщині нашого міста належить духівництву Іркутська.

Вдячна пам’ять звертається до імен освічених єпископів, які залишили значний слід в накопиченні

безцінних книжкових скарбів.

Наукова бібліотека ІДУ приступила до виявлення книжкових зібрань Софронія Кристалевського.

Що залишив для нас єпископ?

У книжкових зібраннях знайдені книги релігійно-богословського, історико-канонічного змісту, а

також наукові видання. Це свідчить про те, що книги світського змісту необхідні були святителеві

не як доповнення до релігійної літератури, а для занять науковою і просвітницькою діяльністю, окрім адміністративної, місіонерської.

Серед книжок Софронія – «Місяцеслови» (церковні календарі з вказівкою свят і днів пам’яті

святи). Вони мають численні записи, позначки...

Конволют «Слово» (збірка, складена його власником з декількох самостійно виданих творів,

переплетених в один том) ...включає «Слова», проголошені різними чинами священнослужителів і

присвячені персоналіям, пам’ятним датам.

Серед книг світського змісту Наукова бібліотека має в своєму розпорядженні ще одне рідкісне і

дуже цінне видання «Урочистості Академії наук» (1753). Тут надруковане «Слово про явища

повітря, які стаються від електричної сили», прочитане М. Ломоносовим на урочистому засіданні

Російської Академії наук. Освічений єпископ придбав книгу незабаром після її виходу, аби

ознайомитися з досягненнями вітчизняної науки.

Продовженням названого видання може служити наявна в книжковому зібранні Софронія

«Промова про нові винаходи в місячній теорії» (1753), прочитана в Академії наук професором

астрономії М. Поповим. Як наочний матеріал в книзі наведені креслення, таблиці.

Представлена частина колекції святителя Софронія знайомить з чудовими пам’ятками писемності

і друку, що мають загальнонаціональне значення (рукописи, стародруки, книги кирилівського

друку XVIII століття). Їх вивчення дозволяє ширше і глибше судити про інтереси і різнобічну

діяльність архієрея на сибірській землі.


ВРЯТУЙ НАШІ ДУШІ, тропар святителю Софронію, глас 1

Скорый в бедах и скорбех заступииче, отче иерарше страны Сибирския, святителю Софроние, на

небеси предстояй с первоиерархом Иркутския Церкви и всеми святыми, выну имаши

благоволение Господа славы: призри иа люди, притекающыя к честным останкам святых мощей

твоих, с верою и любовию слезно просящыя твоея помощи и заступления, моли, Егоже

проповедал еси людем Сибири, избавити я от находящих зол и наветов вражиих, просветити

людие оляденевшая древле неверием сердца, даровати утверждение веры Христовы и спасти души

наша.