Фальковский Федор [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

ФАЛЬКОВСЬКИЙ Федір Миколайович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Прозаїк, драматург.

З міщанської родини.

Народився в 1874 р.

Помер в 1942 р.

Навчався в Харківському ветеринарному інституті.

Як літератор дебютував нарисом (1894).

Ф. – автор книг «Веселі звуки», «Останній день», «Брехня», «Щастя наше».

Як драматург дебютував п’єсою «Сон життя» (1903), яка була поставлена в Санкт-Петербурзі.

Потім настала черга п’єс «У вогні», «Глухомань», «Пробудження», «Буденність» та ін.

Найбільший успіх випав на долю п’єси «Будівничі життя», яка обійшла майже всі провінційні

театри Російської імперії.

Серед друзів та близьких знайомих Ф. – Л. Андрєєв, Г. Потапенко, К. Чуковський, І. Гриневська,

С. Грузенберг, Д. Бєдний, І. Ясинський, В. Бехтєрєв, С. Сергєєв-Ценський, Л. Борисов, В. Бонч-

Бруєвич та ін.

***

ЦІКАВО ПРО ЗВИЧАЙНЕ, з творчого кредо Ф. Фальковського

Цікаво про звичайне.

ПИСЬМЕННИК ЗАЛИШИВСЯ ЖЕБРАКОМ, зі спогадів Ф. Фальковського

Клаптик землі на фінській скелі став світом Леоніда Андрєєва, його батьківщиною, його

вогнищем: сюди він зібрав свою численну сім’ю, свої улюблені речі, свою бібліотеку, і з цієї

добровільної в’язниці він дуже неохоче, лише з крайньої потреби, вибирався на декілька днів у

справах своїх п’єс до Петербургу або Москви...

Де б він не знаходився, він рвався назад до свого будинку, ...затишно обставленого, з сотнями

улюблених дрібниць, з яких кожна невидимою ниткою тягнулася до його мозку і серця...

...За час його (Андрєєва Л. – авт.) перебування у Фінляндії – мені це чудово відомо! – рука його не

торкнулася жодної копійки з того политого братською кров’ю золота, яке сипалося в кишені всіх

тих, хто примазувався до білого руху. Після його смерті у всьому домі знайшлося вісім фінських

марок.

ЧАСТО ГОСТЮВАВ У ЧУКОВСЬКОГО, зі спогадів І. Бродського

Восени 1928 року я відпочивав у санаторії Сестрорєцького курорту в одному пансіонаті з Корнієм

Івановичем. Згадую пообідні прогулянки вздовж моря, а в дощові дні – розмови в критій

дерев’яній галереї, яка оперізувала парк курзалу і виходила до моря.

У прогулянках брали участь Корній Іванович, драматург Федір Миколайович Фальковський, друг

Леоніда Андрєєва, професор-психолог Семен Осипович Грузенберг, літературознавець Володимир

Євгенович Євгеньєв-Максимов.

З останнім у Корнія Івановича улюбленою темою розмови був Некрасов, над вивченням якого

вони обоє працювали. Мені здавалося, що Євгеньєв-Максимов до знахідок Чуковського ставився

ревниво, тому що при кожній зустрічі запитував: «Ну що, скільки нових рядків написав для вас

Микола Олексійович?».

…Ще раз мені довелося зустріти Корнія Івановича в будинку Семена Осиповича Грузенберга, де в

1920-і роки проходили літературні «п’ятниці». В той день його гостями були академік В. М.

Бехтєрєв, письменники Г. М. Потапенко, І. І. Ясинський, драматург Ф. М. Фальковський, поетеса

Ізабелла Гриневська, художниця А. П. Остроумова-Лебедєва.

… Головною темою вечора була незапрограмована розповідь Фальковського, який нещодавно

повернувся з Фінляндії – про останні дні життя Л. Андрєєва (останній помер на дачі у

Фальковського Ф. – авт.).

ПОМИРАВ ДВІЧІ, зі спогадів О. Богданова «Між стіною і безоднею»

Трагедія останнього року життя Леоніда Андрєєва була трагедією його повної ізоляції від Росії і

його нестерпної любові до неї. 19 травня 1918 року він записав в своєму щоденнику: «Учора

увечері налинула на мене туга, та сама жорстока і страшна туга, з якою я борюся, як з самою

смертю. Привід – газета, причина – загибель Росії і революції, а з нею і загибель всього життя».

Знову він кинувся в політику, опинився в чужому, ворожому йому середовищі банкірів і

поміщиків і з ними був вимушений ділити свій біль, свою втрату. «Це була перша смерть Леоніда

Андрєєва», – пише в своїх спогадах Ф. М. Фальковський.

Заклик до громадян союзних держав врятувати Росію («S.O.S.», лютий 1919 р.), потім пошуки

контактів з «Північно-західним урядом» Юденича – всі ці кроки відчаю наближали кінець; все

частіше траплялися серцеві напади.

12 вересня 1919 року в селі Нейвола, куди сім’я письменника перебралася із-за близькості фронту,

Андрєєв помер від крововиливу в мозок. Ось свідоцтво Ф. М. Фальковського: «Я рився в книгах,

коли раптом побачив перед собою Леоніда Миколайовича в пальто, з біноклем в руках. Він

тремтів.

– Що з вами?

– Був на башті. Туманно. Шукав Кронштадт і не знайшов. Не знайшов...

Наступного дня він помер. На руках своєї сім’ї, без графів і банкірів, в глибокій убогості».

ВЕЛИКИЙ НІМИЙ, з книги С. Сергєєва-Ценського «Спогади»

У той час, коли інші письменники навіть Купрін і Арцибашев, підозріло ставилися до пропозицій

працювати для кіно, Андрєєв, я пам’ятаю, сам зібрав і письменників і художників для обговорення

цього питання. Він зібрав їх не у себе, а в Петербурзі на квартирі... Фальковського, який відомий

був тим, що спочатку написав п’єсу «Вогонь», яку, здається, ніде не міг поставити, а потім

винайшов вогнегасник, який приніс йому багатство.

Я був теж запрошений ним тоді, проте не досидів, пішов: по-перше, мене абсолютно не цікавило

тодішнє кіно, а по-друге, моя чуприна привертала увагу художників, і це мені набридло.

...У зібраній в квартирі Фальковського в кінці 1911 року (або на початку 1912 р.) великої компанії

письменників, художників і кінорежисерів він виступав з доповіддю під назвою «Великий німий».

(Звичайно, ця доповідь була надрукована), але мені не сподобалися тоді відверті розмови про

вигідність для письменників участі в кінороботі, і я (як говорив вже про це вище) пішов до

доповіді.