Украинцев Емельян [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 3

Кизикерменю, Ісламкерменю та інших турецьких фортець у пониззі Дніпра, яка мала б

гарантувати врахування інтересів Війська під час переговорів із турками, було швидко забуто.

В останньому листі К. Гордієнка до О. Українцева, датованому 28 червня, наголошувалося, що

попри отримання царської грамоти, Військо впевнено в абсолютній не легітимності та шкідливості

розмежування кордону. Після цього кошовий обірвав будь-які стосунки не тільки з О.

Українцевим, а й з іншими представниками російської влади.

Очевидно, що в цей час керівництво Війська знаходилося в шоковому стані – чергового разу було

брутально зневажені його права та свободи. Якщо зведення на території Запорожжя фортець у

Богородичному та Кам’яному Затоні мало бодай формальні законні підстави (з огляду на

сюзеренітет Росії над Запорожжям), то віддача найкращих промислових земель споконвічним

ворогам взагалі не вміщувалася в уяві.

…Діалог О. Українцева з К. Гордієнком зайшов у глухий кут. Адже він, фактично, вівся «різними

мовами» – між носіями двох діаметрально протилежних культурних традицій. Думний дяк О.

Українцев представляє Російську державу, з її традиційними світоглядними та етичними нормами: повна покора волі царя та, взагалі, начальства; переважання інтересу державного над інтересами

народними та приватними; повага до писаного, а не усного слова. Кошовий отаман К. Гордієнко, навпаки, є уособленням демократичної культури прикордонної спільноти. Культури традиційної, консервативної, архаїчної.

МАЙСТЕР ДИПЛОМАТИЧНОГО БЛЕФУ, з роману О. Толстого «Петро I»

Соломон з посмішкою відкрив коряві ясна:

– Омеляне Гнатовичу, я вам – щирий друг... Вдалося мені провернути справу, – великий візир хоч

завтра підпише мир. Бакшиш треба дати декому...

– Що ж, бакшиш – справа десята... Ти ж ось що скажи великому візирові: чекаємо ми тут лише

попутного вітру. Буде мир – добре, не буде – нам ще краще... А миру бути такому... Дніпровські

міста ми розоримо, як умовилися... Але замість них навколо Азова будуть російські землі на

десять днів верхового шляху. Це твердо...

Соломон, злякавшись, як би зовсім бакшиш не пішов від нього, – росіяни, по всьому, знали

більше, ніж треба, – схопив посла за рукави. Почали сперечатися. Пішли в каюту. Памбург, знаючи, як багато очей дивиться в підзорні труби на «Фортецю», послав матросів на щогли –

нібито готувати вітрила до походу. Омелян на хвилину з’явився з каюти.

– Іване Івановичу, одягнися, у місто поїдемо.

І незабаром сам вийшов при перуці й шпазі. Соломон підхопив його за лікті, коли спускалися

трапом.

На другий день мир був підписаний.

ПОКАЗУВАВ ЯЗИКА, з роману О. Дорофєєва «Шлях наш далекий»

Відчуваю, задумав Мехмет-ага чорну справу. Треба посла попередити.

– Занапастять нас турки! – почав я без передмов.

– Что за дурниці?! – не вірить Українцев. – Звідки такі дані?

– Барабан мій віщий – все знає наперед.

З цікавістю подивився на мене посол, потім на турецькі приземисті човни.

– Швидше всього, Іванку, обидва ви – і барабан, і барабанщик – йолопи царя небесного.

Думаю я також, що ти, Іванко, відставної кози барабанщик! Не буду всього говорити,що

про тебе думаю. Проте береже Бог береже!

І наказав Омелян Ігнатович капітанові Памбургу поставити всі вітрила.

Леле, якою швидкохідною стала наша «Фортеця»! З попутним вітром пурхала над

хвилями, мов ластівка.

Мехмет-ага гатив з гармат – сигналив, щоб ми почекали конвой. Але куди там!

«Фортеця», не зменшуючи ходу, мчала вперед.

– Тортуга! Тортуга! – волав з корми Омелян Українцев.

І, чесно зізнаюся, – не чекав такого від посла – показував туркам язик.

Незабаром ваговиті турецькі кораблі скривджено зникли з поля зору.