Украинцев Емельян [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

УКРАЇНЦЕВ Омелян Гнатович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Державний діяч, дипломат.

З дворянської родини.

Народився в 1640 (1641?) р.

Помер 12 (23) вересня 1708 р. в м. Егері (Угорщина). Похований на місцевому цвинтарі.

Виконував обов’язки піддячого (1672-1675), дяка (1675-1681) Посольського приказу, думного дяка

(1681-1696) – де-факто члену уряду, домового дяка (1696), що передбачало безпосередньо

обов’язки царського секретаря.

Брав участь в посольстві до польського короля Яна Казимира у Львів (1662), був посланником в

Швеції, Данії та Голландії (1672-1673). Очолював Посольський приказ (1689-1699), виконував

обов‘язки посла в Туреччині (1699-1700), керував Провіантським приказом (1702-1706), разом з

князем В. Довгоруким був послом у Польщі (1707-1708), де комісарив на Люблінському сеймі.

Саме У. їздив на переговори з гетьманом України І. Самойловичем щодо спільних дій проти тур-

ків (1679).

Наш земляк брав безпосередню участь у підготовці акту про відміну намісництва (1682), укладен-

ні Андрусівського перемир‘я (1667), а потім і «Вічного миру» (1686) з Польщею. Саме завдяки йо-

го дипломатичному вмінню вдалося заключити вигідну для Російської імперії «Константинополь-

ську мирну угоду» на тридцять років (1700) з Туреччиною, за що У. ушанували званням думного

радника. Між іншим, аби партнери були зговірливішими, У. відправився в Туреччину на борту 46-

гарматного корабля «Фортеці» у супроводі цілої ескадри, флагманом якої «Апостолом Петром»

командував сам цар.

Коли постала проблема замирити австрійського імператора Йосипа IV з угорським князем Ф. Ра-

коці, в Буду направили У., де він і помер.

Наш земляк мав вотчини як мінімум в Московській та Рязанській губерніях. У самій Білокам’яній

збереглися кам’яні палати У. в Хохловському провулку. В маєтках Озяци і Ішейки за його кошт

було зведено три храми (1668; 1678; 1695).

В 1704 р. за користолюбство його засудили до побиття палицями й змусили виготовити 1400 голо-

вних уборів для Семеновського та Преображенського полків.

У м. Егер (Угорщина) на честь нашого земляка встановлено меморіальну дошку (2002).

Серед друзів та близьких знайомих У. – царі Олексій Михайлович, Федор Олексійович і Петро

Олексійович, В. Долгорукий, Досіфей, Ю. Урусов, В. Голіцин, С. Толочанов та ін.

***

ЧЕРЕПАХА – НЕ ЗАЄЦЬ

, з життєвого кредо О. Українцева

Черепаха зайцю не попутниця.

ПОЛЯКИ ОЧІКУЮТЬ ХАБАРІВ, з листа О. Українцева Г. Головкіну

Підканцлер мені говорив приватно, що нині у війську коронному після гетьманів найсильніша

людина в слові і справі люблінський воєвода Тарло, який сам просив у великого государя

милостивого піклування, а саме, по-перше, щоб дали йому грошей, по-друге, щоб призначено було

йому місце в Росії на всякий потрібний випадок, коли шведи візьмуть верх; по-третє, щоб йому в

цьому місці дали будинок, двір і прожиток... Іон, підканцлер, ...пропонує, аби тому воєводі

послана була платня, бодай 2000 рублів...

ПЕРЕМОВИНИ ТРИВАЛИ КІЛЬКА МІСЯЦІВ, з книги М. Костомарова «Російська історія в

життєписах її найголовніших діячів»

Залишений союзниками, Петро спорядив у дорогу Омеляна Гнатовича Українцева, давши йому

наказ домагатися від Туреччини миру на таких умовах, щоб за Росією неодмінно залишився Азов

та інші завойовані міста і щоб Росія не платила щорічної данини кримському ханові. …Петро

побоювався, що турки не пропустять російський корабель через Керченську протоку і зважився

супроводжувати його сам з сильної ескадрою.

Дійсно, турецький адмірал, який стояв у Керчі, і керченський паша не хотіли пропускати

російський корабель, і запропонували посланцям зійти на берег і далі добиратися суходолом.

Проте, коли посол навідріз відмовився, дозволили російському кораблеві дістатися

Константинополя морем, але під конвоєм турецьких кораблів.

…Росіяни були у Константинополі 28 серпня 1699 року, де стали на якір безпосередньо навпроти

султанського сералю. Переговори тяглися кілька місяців. Турки домагалися повернення

новозавойованих міст і знищення тих, котрі Петро встиг побудувати на Азовському морі

(Таганрог, Павловськ і Міус), і настоювали на виплаті хану данини.

Нарешті, після довгих суперечок дійшли наступної угоди: всі містечка на Дніпрові зрити і простір

від Запорізької Січі