Славинецкий Епифаний [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Славинецкий Епифаний [Справочник-дайджест] 23 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

Москві греко-латинську школу, став її ректором, написав

для неї педагогічний посібник...

Між іншим, це Славинецький завів звичай слухати проповіді при царському дворі та в церквах –

«речі вітальні і панегіричні, більше світського характеру, ніж церковного».

Різнобічна просвітницька і наукова діяльність київських вчених викликала у молоді Московської

держави великий інтерес і бажання вчитися саме в Києво-Могилянській академії. Уже з 40-х років

за свідченням Є. Славинецького, численні «московитяни студіюють в Київському монастирі

передусім філософію, богослов’я, різні грецькі й латинські писемності».


ЗБІЛЬШИЛИ ВИНАГОРОДУ, з статті А. Беленя «Освітянські мандри»

До цих (вихідців з України – авт.) вчителів у Росії ставилися ревниво, а то й з недовір’ям.

Російський дослідник К. Харлампович у праці «Малороссийское влияние на великорусскую

церковную жизнь» пише таке: «Об отрицательной стороне малороссийского влияния речи идут

уже с начала XVII в. На соборе 1620 года признано было обязательным при переходах их в

Москву... подвергать... исправлению в вере и перекрещиванию. Даже когда правительство

отказалось от своего взгляда на их неправославие и само пригласило ученых западнорусов к

участию в культурном строительстве, общество держалось отрицательного отношения к выходцам

из юго-западной России, к их латинской науке, в которой еретичество есть».

На церковному соборі в 1666-1667 рр. зародились навіть дві ворожі партії – «грекофільська»

(старомосковська) і прозахідна партія «латинян». За збігом обставин першу очолив приїжджий

українець Єпіфаній Славинецький, а другу – білорус за походженням Симеон Полоцький, обидва

вихідці з Київської школи.

Обидва вони стояли за розвиток освіти в Росії, але бачили її дещо різні напрямки.

...Щодо Єпіфанія Славинецького, якого московський уряд спеціально запросив «для

риторического учения» і для «переводу Библии с греческого на славянскую речь», то він так

заповзято приступив до справи, що йому, починаючи з 1652 р., видавали підвищену норму

винагороди – «корма»: кожного дня по 8 алтин, по дві деньги, «пития со дворца», по дві чарки

вина боярського, по дві кружки меду давнього, по дві кружки пива доброго».


ПРИЩЕПЛЮВАВ ЛЮБОВ ДО БЛИЖНЬОГО, з реферату «Педагогічна думка епохи

Відродження про виховання доброчесностей та заклики до милосердя» на studentam.net.ua

Першим серед українських діячів, хто створив світський твір про суть милосердя і звернувся до

проблеми професійного жебрацтва, був Єпіфаній Славинецький – відомий як досвідчений педагог-

практик, теоретик виховання.

Є. Славинецький розглядає «людей церкви» (злидарів) не лише як заступників перед Всевишнім,

але й як ледарів, що спекулюють на добрих почуттях християн. Для того, аби професійне

жебрацтво не поширювалось, автор твору «Слово о милости и кии просящих достойни суть

милости, кии же ни» запропонував молодим і здоровим надавати роботу, а для немічних і убогих

організовувати безкоштовні їдальні. Засоби на їх організацію мало виділяти духовенство. Не

повинно залишатись осторонь і суспільство, яке може надавати організовану допомогу через

«братства милосердя». До них вступають добровільно і за своїми можливостями надають

посильну допомогу. Одні – фінансують, інші – вислуховують нужденних, щоб вияснити потреби,

треті – допомагають порадою.

Велика увага відводилась превентивним заходам проти убогості. З цією метою повинні

створюватись каси для тимчасово нужденних, де під заставу без відсотків можна було отримати

гроші, причому вдови і бідняки звільнялись від застави. Таким чином, на межі XVII-XVIII ст.

з’являються перші проекти заміни мирської опіки на цивілізовані форми суспільної допомоги.

Важливі ідеї висловлював Є. Славинецький і з проблем прищеплення любові до ближнього. Він

добре усвідомлював необхідність тісного зв’язку між розумовим, моральним і фізичним

вихованням, надавав великого значення вихованню в дітей поваги і гуманного ставлення до всіх

людей, дотриманню правил поведінки як в родині, так і громадських місцях. У творі

«Громадянство звичаїв дитячих» рекомендував навчати дітей не мати самолюбства, не

підноситись вище за інших, завжди «пам’ятати про доброчесність, ближньому служити і

догоджати».

НЕ ДБАВ ПРО ЯКІСНУ ПЕРЕБУДОВУ КУЛЬТУРИ, з оцінки діяльності Є. Славинецького Д.

Лихачовим

Єпіфаній