Матезонский Константин [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

собі? Хто зна! Залишились

здогадки і легенда.

Хто він? Учасник повстання декабристів, член Південного товариства? Дворянин? За спогадами

тих, хто близько його знав, мав аристократичне виховання, шляхетну поставу і вишукані манери.

Повторюся, але нагадаю, що з’явився він в маленькому місті січневим днем 1833 року. З’явився

без документів і ніхто не міг засвідчити його особу. Назвався Костянтином Матезонським. Ім’я,

можливо, було і справжнім. А прізвище? Вірніше, псевдонім. Що вклав він в це «Матезонський»?

Може, воно похідне від «Mate, Mateus» (Матвій) і «zon», «son» (син)?

Тоді, може, все просто: Матвєєв, або Матвійович. А може «Матезонський» від італійського

«mottetto», що перекладається, як жанр вокальної багатоголосої музики. (Він знав нотну грамоту,

добре володів диригентською справою і гарно співав.)

Ніхто цього не знає і навряд чи коли дізнається. Загадковий, гордий, добре освічений і таємничий

– таким запам’ятали його ті, хто згодом став близьким до нього. І ще талановитий і наполегливий.

Прибув до Ужгороду з Перемишля. Зупинився в Іоанна Чурговича – капітулярного вікарія, і надав

йому проект організації багатоголосного хору. Працював увесь Великий Піст і праця його

закінчилась нечуваним успіхом.

У день Світлого Воскресіння Христового залунали перші акорди ужгородського багатоголосного

хору «Гармонія» і краса хорального співу зачарувала присутніх. Усе місто говорило про цей

милозвучний спів. Спочатку репертуар складали церковні пісні, але були серед них і композиції

Бортнянського. Перший склад хору був з гімназистів і богословів. Завдяки його першим успіхам,

рішенням Консисторії від 30 квітня 1833 року був призначений вчителем «Кантус хораліс», тобто

вчителем хорового співу. З фундаційної каси отримував платню 200 флоринів на рік; безкоштовне

харчування і житло надала богословська семінарія.

Він знайшов себе тут, отримав визнання і шану відразу ж після першого виступу створеного ним

хору.

Але для остаточного затвердження його диригентом потрібні були документи. Чи мав він їх

взагалі? В Перемишль єпископу Іоанну Снігурському пішов запит на Матезонського, в якому

питалося і про моральні засади особи.

Але відповідь не надійшла. Матезонський зібрався в дорогу сам, але дістався лише кордону, не

маючи документів, не міг переткнути його і повернувся назад. Повертаючись, зупинився в

Мукачівському монастирі, а потім на фарі о. Василя Довговича. Жив тут до початку лютого 1834

року.

Тим часом, єпархія намагалась знайти нового диригента у тому ж Перемишлі. В січні 1834 року

прибув новий Іоанн Кравець, але виявив повну неспроможність і за п’ять днів, закінчивши

кар’єру, повернувся до Галичини. Доля сприяла Матезонському. Не знаходячи іншого виходу,

єпархіальне правління призначило його регентом хору без будь-яких документів.

Хор набирав сили, могутності і слави. Його запрошували на різні урочистості. «Гармонія» співала

на святкуванні 500-ліття заснування монастиря на Чернечій горі в м. Мукачево, на заупокійній

службі за графом Стефаном Сечені. А в стінах богословської семінарії влаштовувались концерти

духовного співу для вибраного кола.

У вільний же час «батько Матезонський», як називали його семінаристи, співав для них. Лунали

потужні акорди і він летів на крилах чарівної мелодії. Особливо любив співати романс на вірші О.

Пушкіна «Чорна шаль». Мабуть, щось будили ті вірші в його закритій душі.

Він навчив співати романс багатьох, завдяки йому він став настільки популярним в місті з

угорським населенням, що його переклали угорською мовою і співали угорці. Цей романс став

сенсацією для провінційного містечка.

А Матезонський, попри всі роки, так і залишався таємницею. Єдине чули від нього, що родом він з

Малоросії, був людиною заможною і на свої кошти міг би утримувати цілу семінарію.

Навряд чи рідні знали щось про його долю. Він тікав від чогось, бо це «щось» могло наздогнати.

Коли в 1849 році російські війська вступили в Угорщину, перебрався на деякий час у село і жив

там усамітнено і відлюдно.

Він не залишив після себе ніяких композицій, крім єдиної панахиди, яку виконував створений ним

хор на похоронах єпископа Григорія Тарковича. До заслуг Матезонського відноситься і

заснування церковного хору в м. Мукачево в 1857 році. Впродовж шести тижнів він навчав співу

на чотири голоси 26 хористів, які були простими вірниками й учнями.

Загадковий чоловік жив у