Кохановский Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично, страница - 2

- Кохановский Петр [Справочник-дайджест] 17 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

тих,

хто, на думку проповідника, «від чесного цивільного далеко співжиття» біжать в ліси і пустелі не

заради душевного порятунку, можливого і в суспільстві, а лише заради того, аби уникнути

служби.

Проповідник виступає проти розколу з його «мужицькою філософією», проти марновірства і лихої

долі.


НЕ ЗАДЛЯ ВТІХИ, розвідки О. Новикової «Ліпсій в Росії першої половини XVIII століття»

Реформи Петра I, пов’язані з культурною і ідеологічною вестернізацією, природно, включали

рецепцію не лише науково-технічних досягнень Європи і напрацьованих нею методів управління

державою, але й спадщину європейської політичної та історичної думки. Відповідно, державні

власті заохочували переклад російською мовою західної літератури з цієї проблематики. Було

перекладено безліч книг з античної, сучасної, загальної історії, теорії природного права тощо.

Ліпсій також увійшов до числа авторів, цікавих новому (і світському) російському читачеві.

У 1721 р. ієромонах Симон-Петро Кохановський переклав трактат Ліпсія «Monita et exempla

politica» під заголовком «Умовляння і приклади політичні від різних істориків Юстом Ліпсієм

латинською мовою зібрані, а нині зусиллями ієромонаха Кохановського російською мовою

написані літа 1721» (у вітчизняній історіографії його іноді помилково вважають перекладом

трактату «Політика»).

У європейських і американських дослідженнях відомі різні переклади творів Ліпсія, зокрема,

польською мовою. Слід зазначити, що хоча Кохановський прибув з України, польський переклад

«Monita» не міг на нього вплинути: він з’явився на сімдесят років пізніше російського. Польський

переклад опублікували 1790 року в Бердичеві, українському місті, яке перебувало у той час під

польським управлінням, але вже в 1793 р. повернувся до Росії в результаті другого розділу Речі

Посполитої.

З творів Кохановського, крім перекладу Ліпсія, історикам відомі лише декілька проповідей. Дві з

них, виголошені в Петербурзі і присвячені таким теологічним питанням як якість Бога, послужили

підставою для звинувачення Кохановського в єресі, хоча звинувачення ці і не мали серйозних

наслідків.

У іншій проповіді, прочитаній в Ревелі в 1720 р. в день Благовіщення, Кохановський полум’яно

викривав вади сучасного йому суспільства.

Хто був замовником Кохановського? Чи можна припустити, що переклад Ліпсія здійснювався за

державним розпорядженням, можливо, за наказом самого Петра? Доказів на цей рахунок ми не

маємо. Переклад Кохановського ніколи не був опублікований, що може означати його

неприйняття цензурою, тим паче, що кар’єра Кохановського в північній столиці, як ми знаємо, не

була безхмарною. Існують, проте свідчення, що його переклад циркулював у XVIII ст. у безлічі

списків, деякі з яких збереглися.

Переклад цей був вільним, про що Кохановський повідомляє в «Передмові до читача», одночасно

розкриваючи принципи своєї роботи...

Таким чином російський перекладач вільно поводився з фактичним матеріалом, історичними

прикладами і літературним стилем Ліпсія... При цьому Кохановський слідував задуму автора, його

теоретичним положенням, але сприймав твір Ліпсія не стільки як політичну теорію, скільки як

компендіум історичної мудрості. ...Кохановський прагнув донести до російського читача перш за

все «розум історії», її сенс, «справжню силу». Перекладу... подав власну «Похвалу історії».

...Історія, за його словами, є «життя людського дзеркало, бо як той, хто в дзеркало дивиться, може

обличчя своє відтерти, так і в історії може бути ясно видно, що корисно і чесно і що погано і

ганебно зроблено...»

Історія «показує причини бід і тяжких змін у державах і подає поради щодо народного

управління». Приклади з минулого допомагають зрозуміти, «що личить творити і від чого уникати

і чого остерігатися», «що корисне, що шкідливе життю нашому». Тому «всі люди, а найбільше ті,

хто справи державні вершать, мають те зберігати», щоб знати, від чого державі буде благо, а від

чого зло.

Великі люди, за словами Кохановського, читають історичні твори «не лише задля утіхи і

потішання, чи задля нудьги і проведення часу, а найбільше задля того, аби звідти могли сприйняти

приклади, які народному управлінню дуже допомагають, і багато від них як і в цивільних, так і у

військових справах великої користі набувають».