Кохановский Петр [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

- Кохановский Петр [Справочник-дайджест] 17 Кб скачать: (fb2) - (исправленную)  читать: (полностью) - (постранично) - Николай Михайлович Сухомозский

 [Настройки текста]  [Cбросить фильтры]

КОХАНІВСЬКИЙ Петро


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Проповідник, перекладач. В чернецтві – Симон.

З якої родини – не відомо.

Народився в другій половині XVIII ст.

Точні дата народження і смерті не відомі.

Закінчив Києво-Могилянську академію (1710).

Був ієромонахом київського Михайлівського монастиря, викладачем в Києво-Могилянській

академії (1710-1711), помічником у Ф. Прокоповича (1719-1721), проповідником петербурзького

Троїцького собору (1721), одного з петербурзьких храмів (1722).

Як літератор дебютував перекладом «Напучування та приклади політичні» Ю. Ліпсія (1712).

Потім настала черга книги «Про закони єства та народів» С. Пуффендорфія (1718).

Збереглася проповідь К. «Слово в день Благовіщення» (1720), якою він нещадно полемізував з

«невігласами». Свого часу М. Родишевський навіть обізвав нашого земляка єретиком.

Пережив у своєму житті К. і певні розчарування. Працюючи у Ф. Прокоповича він з якоїсь

причини з ним дуже посварився і пішов геть з його дому, де жив. Той образи не забув та подав

скаргу до Святійшого Синоду (1722). К., не довго роздумуючи, заарештували і після недовгого

слідства відправили в Київ без права повернення до Білокам’яної.

Серед друзів та близьких знайомих К. – Ф. Прокопович, Д. Голіцин, Ф. Яновський, Ф. Кролик, Л.

Горка, Є. Тихорський та ін.


***

ЗНАТИ ІСТОРІЮ

, з життєвого кредо П. Кохановського

Знання різних давно минулих справ якусь особливу утіху приносить.

СЛУЖИВ ІСТИНІ, з передмови П. Кохановського до перекладу «Напучування...» Ю. Ліпсія

Умовляння і приклади політичні про різні речі, від різних істориків грецьких і латинських Юстом

Ліпсієм докупи латиною зібрані, спробував російською мовою написати, заради спільної користі

тих, хто не володіє мовою латинською.

...Щоб хтось не дивувався, що не слово в слово перекладені...

...Пишучи ці умовляння і приклади, не скрізь зважав на латинські слова Юста Ліпсія, проте

обов’язково зважав на єдину силу історії, щоб вона російською мовою була істинною, ясною і

всякому зрозумілою.

...Латиною (Ліпсій – авт.) написав стисло, та темно і дуже завуальовано ...заради ж пояснення

розуму історії мав тую ж саму річ... докладними словами писати і певні потрібні околиці

зображати.

...Деякі історії написав (Ліпсій – авт.) розлого, та темно, а мені надумалося краще їх скоротити, роз’яснити. І деякі, які здаються не дуже потрібними, судилося мені заради блага, з прикладів

вилучити, а на місце їх інші потрібні ...матерії від Тита Лівія поставити.

Аби знав доброзичливий читач, що я, перекладаючи, не поневолив себе згаданого автора стилем, а

єдино служив істині...

СВІТ СПОВНЕНИЙ ЗАБОБОНІВ, з проповіді П. Кохановського в день Благовіщення 1720 р.

Бабиними байками і мужицькими забобонами весь світ наповнився: вже не лише священиці та

інші книжкові люди, а й безграмотні мужики і ледачі сільські баби всю ту диявольську богослов’ю

напам’ять уміють – яка п’ятниця святійша і яка сильна, яка позбавляє від вогню, яка від води, яка

від вічної муки. А молитву «Отче наш» хіба сотий чи тисячний мужик знає! На скількох

проскурах обідню служити – всі про те сваряться, а що є причащання тіла і крові Христової, того і

не згадуй.

Казки ледачі, бабині пісні і довгі сороміцькі пісні навіть малі діти напам’ять знають. А десять

заповідей Божих й старі мужики того не знають.

ІМПЕРАТОР НАКАЗАВ ПРИБУТИ ДО ПЕТЕРБУРГУ, з листа І. Мусіна-Пушкіна до Сенату в

кінці 1718 р.

...Цар Петро І наказав іменним своїм великого володаря наказом прибути до Санкт-Петербургу з

Києва Михайлівського монастиря ігуменові Варламові Лінницькому й ченцям: Симонові-Петрові

Кохановському, Михайлові Загурському, а разом з ними третього, вибравши з учбової Київської

колегії, до навчання придатного...


ПРИКЛАД ПРОПЕТРОВСЬКОЇ ПОЛЕМІКИ, з статті «Історія проповідування на Русі» на

lib.eparhia-saratov.ru

З інших проповідників часів Петра I можна згадати єпископів Симона Кохановського і Гаврила

Бужинського. Обидва вони цілком слідували напряму, вказаному Феофаном Прокоповичем.

Слово в день Благовіщення, виголошене Симоном Кохановським (1720) є яскравим прикладом

пропетровської полеміки. Воно засуджує святенництво, лицемірство і зовнішнє благочестя тих,

хто, на думку проповідника, «від чесного цивільного далеко співжиття» біжать в ліси і пустелі не

заради душевного порятунку, можливого і в суспільстві, а лише заради того, аби уникнути

служби.

Проповідник виступає проти розколу з його «мужицькою філософією», проти марновірства і лихої

долі.


НЕ ЗАДЛЯ ВТІХИ, розвідки О. Новикової «Ліпсій в Росії першої половини XVIII століття»

Реформи Петра I, пов’язані з культурною і ідеологічною вестернізацією, природно, включали

рецепцію не лише науково-технічних досягнень Європи і напрацьованих нею методів управління

державою, але й спадщину європейської політичної та історичної думки. Відповідно, державні

власті заохочували переклад російською мовою західної літератури з цієї проблематики. Було

перекладено безліч книг з античної, сучасної, загальної історії, теорії природного права тощо.

Ліпсій також увійшов до числа авторів, цікавих новому (і світському) російському читачеві.

У 1721 р. ієромонах Симон-Петро Кохановський переклав трактат Ліпсія «Monita et exempla

politica» під заголовком «Умовляння і приклади політичні від різних істориків Юстом Ліпсієм

латинською мовою зібрані, а нині зусиллями ієромонаха Кохановського російською мовою

написані літа 1721» (у вітчизняній історіографії його іноді помилково вважають перекладом

трактату «Політика»).

У європейських і американських дослідженнях відомі різні переклади творів Ліпсія, зокрема,

польською мовою. Слід зазначити, що хоча Кохановський прибув з України, польський переклад

«Monita» не міг на нього вплинути: він з’явився на сімдесят років пізніше російського. Польський

переклад опублікували 1790 року в Бердичеві, українському місті, яке перебувало у той час під

польським управлінням, але вже в 1793 р. повернувся до Росії в результаті другого розділу Речі

Посполитої.

З творів Кохановського, крім перекладу Ліпсія, історикам відомі лише декілька проповідей. Дві з

них, виголошені в Петербурзі і присвячені таким теологічним питанням як якість Бога, послужили

підставою для звинувачення Кохановського в єресі, хоча звинувачення ці і не мали серйозних

наслідків.

У іншій проповіді, прочитаній в Ревелі в 1720 р. в день Благовіщення, Кохановський полум’яно

викривав вади сучасного йому суспільства.

Хто був замовником Кохановського? Чи можна припустити, що переклад Ліпсія здійснювався за

державним розпорядженням, можливо, за наказом самого Петра? Доказів на цей рахунок ми не

маємо. Переклад Кохановського ніколи не був опублікований, що може означати його

неприйняття цензурою, тим паче, що кар’єра Кохановського в північній столиці, як ми знаємо, не

була безхмарною. Існують, проте свідчення, що його переклад циркулював у XVIII ст. у безлічі

списків, деякі з яких збереглися.

Переклад цей був вільним, про що Кохановський повідомляє в «Передмові до читача», одночасно

розкриваючи принципи своєї роботи...

Таким чином російський перекладач вільно поводився з фактичним матеріалом, історичними

прикладами і літературним стилем Ліпсія... При цьому Кохановський слідував задуму автора, його

теоретичним положенням, але сприймав твір Ліпсія не стільки як політичну теорію, скільки як

компендіум історичної мудрості. ...Кохановський прагнув донести до російського читача перш за

все «розум історії», її сенс, «справжню силу». Перекладу... подав власну «Похвалу історії».

...Історія, за його словами, є «життя людського дзеркало, бо як той, хто в дзеркало дивиться, може

обличчя своє відтерти, так і в історії може бути ясно видно, що корисно і чесно і що погано і

ганебно зроблено...»

Історія «показує причини бід і тяжких змін у державах і подає поради щодо народного

управління». Приклади з минулого допомагають зрозуміти, «що личить творити і від чого уникати

і чого остерігатися», «що корисне, що шкідливе життю нашому». Тому «всі люди, а найбільше ті,

хто справи державні вершать, мають те зберігати», щоб знати, від чого державі буде благо, а від

чого зло.

Великі люди, за словами Кохановського, читають історичні твори «не лише задля утіхи і

потішання, чи задля нудьги і проведення часу, а найбільше задля того, аби звідти могли сприйняти

приклади, які народному управлінню дуже допомагають, і багато від них як і в цивільних, так і у

військових справах великої користі набувають».