Кайданов Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

КАЙДАНОВ Іван Кузьмич

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, історик, педагог.

З родини церковного служки. Батько, Кайданов К., – дяк.

Народився 8 лютого 1782 р.

Помер 9 вересня 1843 р.

Закінчив духовну семінарію при Києво-Могилянській академії (1801), Петербурзький

педагогічний інститут (1807), стажувався в Геттінгенському університеті (1808-1811).

Працював учителем Переяславської семінарії (1801-1802), викладачем Царськосільського ліцею

(1811-1841).

Член-кореспондент Імператорської академії наук (1826).

Заслужений професор історії Імператорського Олександрівського ліцею.

Член Вільного товариства любителів словесності, наук і мистецтв (1819).

Почесний член Вільного товариства любителів словесності, наук і мистецтв (1823).

Кавалер орденів св. Ганни і св. Володимира.

Спеціалізувався з проблем загальної і російської історії.

Друкувався в журналі «Син Вітчизни».

К. – автор книг «Основні засади загальної політичної історії. Ч. I. Стародавня історія» (1814),

«Керівництво до пізнання загальної політичної історії. Ч. 1. Стародавня історія» (1817), «Коротке

зображення усесвітньої історії» (16-е видання – 1821), «Зображення історії держави російської» (4-

е видання – 1829), «Короткий виклад дипломатії російського двору з часу сходження на престол

будинку Романових» (1833).

Перу нашого земляка також належать стаття «Звільнення Швеції від тиранії Хрістіана II, короля

данського», книги «Хронологічна і синхронічна таблиця достопам’ятних подій, в трьох частинах»,

«Витяги з рукописних історичних лекцій».

Низка праць історика переведені і видані французькою, німецькою, польською, румунською

мовами.

Серед друзів та близьких знайомих К. – О. Пушкін, О. Куніцин, М. Тургенєв, В. Малиновський, Ф.

Ельснер, І. Шульгін, С. Чиріков, В. Теппер де Фергюсон, М. Пілецький-Урбанович, І. Кочетов, Я.

Карцов, Ф. Калинич, О. Іконников, І. Фрід, О. Галич, М. Воронцов, Г. Лапченко, Є. Енгельгардт та

ін.

***

ХТО БРЕШЕ,

з життєвого кредо І. Кайданова

Чи бреше той, хто говорить про себе, що він бреше?

НЕ ТАК СТАЛОСЯ, ЯК ГАДАЛОСЯ, з листа І. Кайданова Я. Карцову від 1 липня 1836 р.

Милостивий государ Яків Іванович!

За цим ставлю собі в найсвятіший борг донести Вам, Милостивий Государю, чутливу подяку за

старанне старання, яке Ви побажали надати з предмету зарахування однієї з доньок моїх

казеннокоштним пансіонером. Хоча цього й не сталося, проте я непохитно впевнений, що Ви, Милостивий Государю, з Вашого боку благоволили, в цьому випадку, зробити все те, що властиве

Вам прагнення до добродійності вселити Вам могло. Тому чи можу не бути щиро Вам вдячним?

Одне вже бажання Ваше приймаю я за виконання на мою користь.

З дійсним високошануванням і довершеною відданістю маю честь бути Вашим, Милостивий

Государю, найпокірнішим слугою

Іван Кайданов

Царське Село.

ПІДРУЧНИК ВИТРИМАВ 16 ВИДАНЬ, з статті Г. Половцова «Не зважаючи на істотні

недоліки»

З 1823 по 1826 рр. Кайданов був членом комітету для розгляду книг, що використовуються в

Пажеському і кадетських корпусах. З 1835 по 1838 рр. – вів заняття в Училищі правознавства як

наставник з викладання загальної і російської історії, одночасно залишаючись і членом

педагогічної ради.

З своїх лекції з географії Кайданов склав книгу, видану Головним правлінням училищ.

Статистику Кайданов читав за власними нотатками.

При філософському огляді фактів усесвітньої історії він користувався витягами з творів Боссюета, Феррана і Гердера. Самостійного освітлення висловлюваних фактів Кайданов не в змозі був дати; його власні переконання не відрізнялися глибиною чи силою думки.

...Він мав велику популярність як автор низки навчальних посібників із загальної і російської

історії. Не зважаючи на деякі істотні недоліки цих підручників – як невідповідність у викладі

подій неоднакового історичного значення, згадки про осіб, котрі не заслуговують місця в

загальній історії, і пропуск таких діячів, котрі складають епоху в історії наук і мистецтв, – книги

його, за майже повною відсутністю подібного роду видань, користувалися найширшим

розповсюдженням в учбових закладах і до появи праць Смарагдова і Шульгіна залишались чи не

єдиним скільки-небудь задовільним навчальним посібником. Багато з цих