Запольский Иван [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать постранично

ЗАПОЛЬСЬКИЙ Іван Іпатович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Письменник, перекладач.

З родини священика.

Народився в 1773 р.

Помер 20 грудня 1810 р. (1 січня 1811 р.) в м. Казані Казанської губернії Російської імперії (нині –

столиця Республіки Татарстан РФ).

Навчався в Севській і Бєлгородській духовних семінаріях, Києво-Могилянській академії, закінчив

Московський університет (1796-1799).

Працював викладачем Казанських гімназії (1799-1804), університету (1804-1810).

Друкувався в журналах «Приємне з корисним», «Іппокрена».

Як літератор дебютував в журналі «Приємне з корисним» одою «Совість» (1797).

Потім настала черга вірша «Пісня божеству», статті «Оптимізм світу», нарису «Візник» усі –

(1798), есе «Міркування про самолюбність» (1815).

Перу нашого земляка також належать оповідання «Квітня перше число», повісті «Обдурений

мудрець», «Бажана зустріч», «Чарівник» (усі – 1798).

Переклав «Смерть Сократа» із «Розмов» Платона.

Серед друзів та близьких знайомих З. – Д. Зіновієв, В. Підшивалов, Г. Карташевський, О. Попов, Е. Еверсман, Л. Левицький, М. Мусін-Пушкін, І. Яковкін та ін.

***

ЗИСК – АМОРАЛЬНИЙ

, з життєвого кредо І. Запольського

Навчіться засновувати свою моральність не на інтересі.

ОТРУТА – ЛІКИ ВІД ЖИТТЯ, з перекладу «Смерті Сократа»

Сократ, зігнувши ногу, став потирати її рукою і, звертаючись до нас, сказав: «Ось, друзі мої,

дивовижна річ, як задоволення пов’язане із стражданням! Мені було боляче від кайданів, а зараз, коли їх зняли, я відчуваю особливе задоволення. Ймовірно, боги, бажаючи примирити дві

протилежності – страждання і задоволення, зв’язали їх ланцюгом, так що не можна відчувати одне

без іншого». Сократ хотів ще сказати щось, але, угледівши, що Крітон тихо розмовляє з кимсь за

дверима, запитав, про що йде мова.

– Той, хто має дати тобі отруту, – сказав Крітон, – говорить, що тобі треба говорити якомога

менше. Він стверджує, що ті, хто розмовляє перед прийняттям отрути, розпалюються, і тоді отрута

діє слабо, і доводиться пити удвічі і втричі більше.

– Ну що ж, – сказав Сократ, – вип’ємо й удвічі і втричі, якщо знадобиться... Як мені не шкода

розлучатися з вами і засмучувати вас, я не можу не вітати смерть, як здійснення того, чого я досяг

протягом життя.

– Але для того, щоб це було так, – сказав на це Кевіс, – треба бути упевненим, що душа,

залишаючи тіло, не руйнується і не гине, як якась пара чи дим: добре було б ...знати, що це так.

Але біда в тому, що не можна бути в цьому упевненим.

– Це правда, – сказав Сократ. – не можна бути цілком упевненим, проте існує велика імовірність, що це так. ... Життя не може боятися смерті, і смерть є лише відродженням до нового життя.

– ...Як тебе поховати?

– Як хочете, – відповів він і, посміхнувшись, додав: – Я все-таки, друзі мої, не можу переконати

Крітона в тому, що Сократ – це тільки той, хто зараз розмовляє з вами, е не той, кого він через

деякий час побачить нерухомим і холодним.

...Холод доходив вже до нижньої частини живота, коли Сократ, раптом розкрившись – тому що він

був накритий, – сказав своє останнє слово:

– Не забудьте принести Асклепію в жертву півня.

Очевидно, він хотів цим сказати, що він вдячний богові лікарської науки, який за допомогою

винайденого ним засобу вилікував його від життя.

УЯВЛЯВ СЕБЕ ФІЛОСОФОМ, з довідки А. Севастьянова «Запольський Іван Іпатович»

Висловлює концепцію «поганого натурморфізму», розглядаючи сили природи як головні атрибути

бога, стверджує, що справжня віра виключає марновірства, за які він засуджує всі шари

суспільства.

...Схильний до критики сучасних порядків, але не є прихильником соціальних змін, покладаючи

всі надії на зміни етичні. Так, в оповіданні «Квітня перше число» зображає суддю, який обдурив

довірливого селянина. Оповідання закінчується узагальненням: «Досліди доводять, що немає

жодного випадку в суспільних ухвалах і установах, куди б не вкрадалося зловживання».

У статті «Оптимізм світу» популяризував основні положення моральної філософії І. Канта,

протиставляючи скептицизму сучасних вільнодумців вчення про чисту моральність: «Лише

чеснота є верховною нашою метою». Особисту чесноту проголошував панацеєю від суспільних

хвороб ... одночасно полемізуючи з просвітницькими концепціями «розумного егоїзму»: «Буйні