загрузка...
Перескочить к меню

Бужинский Гавриил (fb2)

файл не оценён - Бужинский Гавриил [Справочник-дайджест] 16K (скачать fb2) - Николай Михайлович Сухомозский

Настройки текста:




БУЖИНСЬКИЙ Гаврило Федорович


ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російський.

Проповідник, перекладач. В чернецтві – Гавріїл (1707).

З родини священика.

Народився бл. 1680 р. на Правобережній Україні.

Помер 27 квітня (8 травня) 1731 р. в м. Москві Російської імперії (нині – столиця РФ). Похований

на території Заіконоспаського монастиря.

Навчався в Києво-Могилянській академії. 27.04. 1731 г.

Був учителем, префектом Московської слов’яно-греко-латинської академії (1706-1714),

послушником Олександро-Невського монастиря (1714-1718), обер-ієромонахом флоту (1718-

1721), настоятелем Костромського Троїцького Іпатівського монастиря (1721-1722), архімандритом

Троїце-Сергієвої лаври (1722-1726), керівник єпископської кафедри в Рязанській слов’яно-греко-

латинській школі (1726-1728).

З 1721 р. – радник Св. Синоду. До того ж Б., виконуючи обов’язки протектора всіх шкіл та

типографій, підвідомчих Св. Синоду, редагує книги й документи, курирує друкування книг не

лише в Петербурзі й Москві, а й в Україні (1726-1728).

Б. – автор «Служби на згадку укладеного миру між імперією Російською та кроною Свейською» та

«Сінаксарію Олександру Невському» (обидва – 1725), перекладач «Дружніх розмов» Е.

Роттердамського (1717), «Вступу в історію європейську…» С. Пуффендорфія (1718), «Феатрона й

ганьби історичної…» В. Стратемана, «Про посади людини і громадянина у відповідності до

закону природного» Пуффендорфія, «Наслідування сповідання» (усі – 1724). Між іншим, на

одному з примірників останнього, що зберігся донині, від руки зроблена позначка «Указом

імператриці Єлизавети відібрана за різні вихватки проти батьків церкви».

Перекладав наш земляк і «Великий історичний лексикон» Л. Морієрі, проте, дійшовши до букви

«Н», не встиг працю завершити.

Деякі дослідники переконані, що саме Б. разом з Я. Брюсовим були авторами першого світського

букваря «Юності чесної дзеркало» (1717).

Багатюща особиста бібліотека нашого земляка після його смерті перейшла у власність

Московської слов’яно-греко-латинської академії.

Після смерті Петра I нашого земляка заслали в Рязанську єпархію. Де місцевий воєвода з

багатозначним прізвищем Неронов та «ображені» появою «чужинця» з малоросіян вирішили з ним

поквитатися. Скарги в Св. Синод з надуманими звинувачуваннями на кшталт посадових

зловживань і навіть ухилянь від православ’я, з’являлися чи не щоденно. Врешті-решт з Москви

прибула Слідча комісія (1828). Її керівник виявися людиною «неправедною й хабаролюбивою». В

результаті Б. викликали до столиці «для пояснень». Чекати довелося на «найманому дворі» довгих

два роки. Незважаючи на повне виправдання (1730), відновити втрачене здоров’я й приступити до

служби нашому земляку вже не вдалося.

Між іншим, зазнавав він і інших утисків. Так, митрополит Євген Болховітінов не раз заявляв, що

проповіді Б. викликають у вибагливого прочанина (чи не з числа генетично чистих руських?)

неприємне враження великою кількістю «варваризмів» (читай: українізмів).

До того ж, його «Сінаксарій Олександру Невському» заборонили імператорським указом (1727), а

переклади В. Стратемана та С. Пуффендорфія були заборонені уже після смерті автора.

Серед друзів та близьких знайомих Б. – С. Яворський, Ф. Прокопович, Ф. Яновський, Я. Брюсов,

Й. Кречетовський та ін.


***

ІКОНИ – НЕ БОГ

, з релігійного кредо Г. Бужинського

Кто iконы святыя богом называетъ, и на нихъ надеется какъ на бог», погрешает против второй

заповеди, т. е. является идолопоклонником: «iконы зделаны, и переносятца с места на место, и

поставляютца руками человеческими, и подлежать всякому тленiю, гнилости и огню и хто такую

вещь тленную называетъ богом и на нее надеется, тотъ велми согрешаетъ».


ЦЕРКВА РОЗДІЛИЛАСЯ НАВПІЛ, з листа Г. Бужинського Св. Синоду від 22 квітня 1721 р.

Я знайшов у Іпатіївському монастирі все ветхим, розтягнутим і спустошеним; ризниця так

постаріла, що перед чесними людьми й у найкращих ризах служити неможливо.

Та й сама соборна церква від весняного розливу 1709 р. розділилася надвоє і вся кам’яна частина

посунулася в р. Кострому, ворота роз’їхалися і тримаються на дерев’яних підпорах, – усього ж

руйнування обителі коротко описати неможливо.


ПРИСВЯТИВ ТВІР ПЕТЕРБУРГОВІ, з наукового реферату Я. Колодкіна «Історія північної

столиці»

З сучасних Петрові I авторів тільки Гаврило Бужинський присвятив Петербургові особливий твір,

названий ним так:» Слово, на похвалу Санкт-Петербурга і його засновника, государя-імператора

Петра Великого…» . В ньому Бужинський відзначає, що Петро насамперед бажав мати фортецю

біля витоків Неви і приступив до її будівництва відразу ж після завоювання берегів. Але цим

наміри Петра не обмежувалися. На Неві «не тільки фортеці, а й самому престолу царському бути

завгодно».

Бужинський схвалює розташування нового міста, вказує на


Вход в систему

Навигация

Поиск книг

 Популярные книги   Расширенный поиск книг   Поиск по содержимому сайта

Последние комментарии

Последние публикации

Загрузка...