Самокыш Николай [Николай Михайлович Сухомозский] (fb2) читать онлайн

САМОКИШ Микола Семенович

ЕКСПРЕС-ЖИТТЄПИС, найважливіші ціхи біографії

Національний статус, що склався у світі: російсько-радянський.

Художник. Носій кращих традицій батального жанру ХІХ ст.

З міщанської родини.

Народився 13 (25) листопада1860 р. в м. Ніжині Чернігівської губернії Російської імперії (нині –

районний центр Чернігівської області України).

Помер 18 січня 1944 р. в м. Сімферополі СРСР (нині – столиця Автономної Республіки Крим

України).

Закінчив Ніжинську класичну гімназію (1879), Петербурзьку академії мистецтв (1879-1885),

стажувався в Парижі (1886-1889).

Працював керівником батальної майстерні (1894-1912), викладачем Петербурзької академії

мистецтв (1912-1917), Харківського та Київського художніх інститутів (1936-1941).

Дійсний член Петербурзької академії наук (1890).

Член Санкт-Петербурзького товариства художників.

Лауреат премії С. Г. Строганова (1883).

Кавалер двох Малих (1881; 1884) та Великої (1885) золотих медалей Петербурзької Академії

мистецтв.

Заслужений діяч мистецтв РРФСР (1937).

Друкувався в журналах «Нива», «Сонце Росії», «Мисливець та рибалка».

Спеціалізувався з батального та історичного жанрів з українською тематикою.

Як художник дебютував картиною «Епізод з битви біля Малого Ярославця в 1812 році» (1884).

Серед найвідоміших полотен – «Російська кавалерія, яка повертається після атаки на ворога в 1812

році (1885), «Табун на водопої» (1890), «Табун коней» (1914), «Велика війна в образах і

картинах» (1915), «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва» (1929), «Битва козацьких повстанців з

польськими гусарами при Жовтих Водах в 1648 році» (1930), «Бій Івана Богуна лід Монастирищем

1653» (1931), «Бій Максима Кривоноса з Ієремією Вишневецьким», «Бій під Царичанкою 1709»,

«Похід запорожців на Крим» (усі – 1934), , «Харківська фортеця 18 ст.» (1936), альбоми

«Українська старовина» (1900), «Війна 1904-1905 року. З щоденника художника» (1906), «Мотиви

українського орнаменту» (1912).

Пензлю нашого земляка також належать доробки: «Запорожці в поході», «Руйнування Батурина

Меньшиковим», «Кость Гордієнко нищить драгунів Кемпеля», «Розгін демонстрації в Києві у соті

роковини від дня народження Т. Шевченка», «Повстання українських селян на чолі з Іваном

Богуном», «Виїзд до витоків ріки Тисмениці Великих князів Чернігівських, Галицьких і

Волинських», «Царські жандарми везуть Шевченка на заслання», «Бій Богуна з Чернецьким під

Монастирищем у 1653 році», «Голод у Криму 1921-22», «Запорожці відбивають полонених», «Під

Бахчисараєм», «Морська битва запорожців з турецьким військовим кораблем», «Козацька

революція 1648 року», «Баталія біля річки Іорі 1880», «Бій під Авіляром 1877 року», «Оборона

Наурської станиці», «Атака лейб-гвардії Литовського полку Н», «Суворов в Альпах», «Подвиг

солдат Раєвського під Салтанівкою», «Перехід Червоної армії через Сиваш».

Брав участь у розписі будинку Полтавського губернського земства (1912).

С. – автор кількох тисяч книжкових ілюстрацій, серед яких «Тарас Бульба», «Дума про Джуру» М.

Гоголя, «Микола Джеря» І. Нечуя-Левицького. «Оповідання» М. Вовчок.

Малюнки С. включені у видання Д. Маковського «Велика війна в образах і картинах» (1915),

«Російським героям Сербії й Чорногорії» (1915).

Всього С. залишив понад 11 тисяч робіт.

Нині його спадщина зберігається в музеях України, Росії та у численних приватних колекціонерів.

Про художника знято документальний фільм (1966), а О. Полкановим написана літературознавча

розвідка «Микола Семенович Самокиш. Життя та творчість».

Ім’я нашого земляка носять Кримське художнє училище, а також вулиця в м. Сімферополь.

Серед друзів та близьких знайомих С. – С. Васильківський, Д. Яворницький, П. Мартинович, О.

Сластьом, Ж. Б. Детайль, Ф. А. Рубо, І. Айвазовський, П. Ісєєв, І. Рєпін, М. Авілов, П. Котов, Б.

Віллевальде, Л. Дмитрієв-Кавказький, І. Кутепов, П. Чистяков, В. Якобі, Г. Савицький та ін.

***

ІЛЮСТРАЦІЯ ЗАПОЛОНИЛА

, з творчого кредо М. Самокиша

Я ступив на шлях ілюстрованої роботи, не підозрюючи, що втягнуся в цю справу й буду віддавати

їй більшу частину мого часу.

ЯКІ СЦЕНИ, з «Щоденника художника» М. Самокиша

Ранок. ...Попереду, назустріч висхідного сонця тік широкою річкою незліченний натовп людей.

Скільки хапало око попереду дорогою, піднімаючись на узвишшя і опускаючись в долини,

прямувала ця річка людей, коней, возів і гармат.

Всі родивійськ в найрізноманітніших костюмах перемішалися на цьому шляху. Сонце вийшло і

слизнуло своїми променями головами і зброєю, пожвавило яскравими, золотими відблисками цей

тисячоголовий натовп. Здавалося, вибратися з нього убік немає ніякої можливості, стихійна сила

захоплювала всі ці одиниці в загальному прагненні вперед. Враження було таке, що повернути цей

натовп назад або зупинити її могло лише диво.

Хотілося ...відпочити після страшної і тривожної ночі, але як? Як вибратися з цього поток? А якщо

вибратися, то як в нього знову потрапити, маючи обоз, розтягнутий мало не на версту.

...Невитіювата юшка, приправлена консервами, здається верхом кулінарного мистецтва. Поївши, я

думав, що засну, однак нерви, мабуть, не могли так скоро заспокоїтися, і я, не відчуваючи

анінайменшої потреби спати, пішов до великої дороги; мене привертав до себе цей небачений

мною натовп, ця маса – майже без проміжків – з рухомих живих істот.

Які сцени!

ПІД ДЗЕНЬКІТ ВІЗНИКОВИХ ДЗІНОЧКІВ, з інтернет-порталу «Музей «Поштова станція»

У Ніжині зберігся єдиний в Україні комплекс будівель поштової контори ХVІІІ ст. В одному з

флігелів розміщена експозиція музею, присвячена розвитку кінної пошти з періоду Київської

Держави до кінця XIX ст. В основу експозиції покладено фондові колекції Ніжинського

краєзнавчого музею та безцінну збірку відомого колекціонера-мецената та почесного громадянина

Ніжина 0. М. Лазаренка.

Ви можете дізнатись про те, як доставляли князівські грамоти гінці, як везли донесення козаки

Війська Запорізького, про роль українських гетьманів у розвитку пошти України, про те, яким

було місто Ніжин у XIX на початку XX ст. на поштових листівках. В експозиції вперше

представлені оригінальні колекції речей дорожнього побуту, поштові приладдя: чорнильні

прибори XIX – XX ст., піддугові дзвіночки, підсвічники, колекції поштових марок Росії і України.

В окремому залі відтворено інтер’єр робочого місця станційного наглядача – старовинний стіл,

стільці, рахівниця, поштові прилади, старовинний настінний годинник і дзеркало XIX ст. з

різьбою роботи місцевого майстра; куточок для проїжджаючих з самоваром, чайним посудом,

меблями, дорожні валізи, скрині та ін.

В різний час на Ніжинській поштовій станції серед численних подорожуючих зупинялось багато

видатних діячів культури М. В. Ломоносов (І733), Д. І. Фонвізін (І786), О. С. Пушкін (І824), О. С.

Грибоєдов (І825), М. В. Гоголь (І828), М. І. Глинка (І838), Т. Г. Шевченко (І846), М. С. Лєсков

(І849), 0. В. Маркевич (І85І), М. Вовчок (І858).

У цьому будинку народився і провів дитячі роки видатний художник-баталіст Микола Семенович

Самокиш. То ж в експозиції подані різноманітні матеріали про життя і творчість художника та

його учнів.

СЛАВЕТНЕ ІМ’Я, з рецензії в журналі «Новий світ» за 1904 р.

У шерензі сучасного російського живопису в її баталістичному відділі одне з найпопулярніших і

славетних імен – ім’я М. С. Самокиша.

ГРАФІК ЄВРОПЕЙСЬКОГО РІВНЯ, з дослідження О. Лиховецької «Україна в творчості

Миколи Самокиша»

Наш земляк увійшов в історію образотворчого мистецтва як видатний живописець-баталіст,

неперевершений майстер-анімаліст, котрий особливо прославився зображенням коней, та

прекрасний малювальник пером. У всіх своїх батальних творах в усі часи він завжди зображував

простий народ та розкривав його високі моральні якості: глибоку любов до своєї батьківщини,

відвагу, самопожертву, наполегливість в досягненні мети, згуртованість та безстрашність перед

обличчям смертельної небезпеки. Саме в цьому – народність, демократизм та прогресивність його

творчості.

Як малювальник пером М. Самокиш займає одне з провідних місць серед графіків Європи. Він

створив близько десяти тисяч робіт переважно на батальні та мисливські сюжети.

Любов до України, її народу була постійною та незмінною протягом всього життя митця.

В 1898 році М. Самокиш та С. Васильківський задумали видати альбом малюнків «З української

старовини», який повинен був стати продовженням прекрасного альбому офортів «Живописна

Україна» Т. Г. Шевченка. ...Всі портрети в альбомі виконав аквареллю С. І. Васильківський, а

малюнки – М. С. Самокиш.

Багато часу та праці витратив Микола Семенович на збирання та вивчення матеріалів для цього

альбому. Біля сотні зображених предметів військового спорядження, одягу, побуту є результатом

замальовок зі старовинних речей в музеях та приватних зібраннях України, Петербурга, Кракова, Парижа.

...Збираючи матеріали, художник виконував багато замальовок українського орнаменту, особливо

вишивок, тканин.

З 1928 року Микола Самокиш щороку приїжджав до Харкова для роботи, а з 1938-го проводив там

по півроку. В цей період він задумав та створив цикл творів на теми з історії України.

Першою є картина «В’їзд Богдана Хмельницького до Києва у 1648 році». Лице Хмельницького

Самокиш писав з гравюри ХVII століття Гондіуса. На полотні зображено переможне повернення

українського війська до Києва у грудні після низки перемог над польсько-шляхетською армією.

МИ ЙОГО ЩЕ МАЄМО «ВІДКРИТИ», з розвідки Г. Сорокіної «Художник «царського

полювання»

Самобутній російський (так в оригіналі – авт.) живописець і книжковий графік ...виїхав до

Петербурга вступати до Академії мистецтв. Іспиту не витримав, проте одержав дозвіл займатися в

батальній майстерні на правах вільного слухача, і рік по тому його зарахували за конкурсом.

Широку популярність в 1890-х роках йому принесло ілюстрування різного роду видань, серед них

– «Полтава» О. Пушкіна, «23 тисячі миль на яхті «Тамара» Г. Радде, добутки Л. Толстого, Я.

Полонського, «Пам’ятка Апшеронського полку», «Історія Нижньогородського драгунського

полку», «Історія лейб-гвардії кірасирського полку», «Історія кавалергардського полку», «Історія

військового міністерства» (у 8 томах), «Коронаційний збірник», «Історія Ніжинського

драгунського полку», «Отаманська пам’ятка», «Історія лейб-гвардії резервного полку», «Історія

лейб-гвардії Фінляндського полку», «Севастополь і його славне минуле».

Але, напевно, найзначнішим книжково-графічним його добутком стали ілюстрації до

чотиритомного «Великокнязівського, Царського й Імператорського полювання на Русі».

В ньому Самокишу належать 173 ілюстрації, включаючи віньєтки, заставки, кінцівки, інші

прикраси. Тут Микола Семенович, до всього іншого, розкрився і як великий художник-анімаліст.

Ілюстрації виконувалися ним у найрізноманітнішій техніці: аквареллю, тушшю, пером і пензлем,

позолотою. Мотиви віньєток у стилі давньоруського народного орнаменту бралися з стародавніх

рукописних книг.

В 1904 році Микола Семенович відправляється на театр російсько-японської війни як художник

журналу «Нива». Краща з написаних ним картина цієї тематики – «Ляоян. 18 серпня 1904 року».

Полотно, присвячене одному з найзапекліших зіткнень між російською і японською арміями,

помістили до військової галереї Зимового палацу (1910).

До 100-річчя Вітчизняної війни 1812 року М. С. Самокиш створив серію малюнків пером, у яких

зобразив найзначніші епізоди визвольної боротьби російського народу: від «Переходу через Німан

12 червня 1812 року» до «Наполеон залишає армію в Сморгоні 3 листопада 1812 року».

В 1915 році Микола Семенович із п’ятьма учнями знову з’являється на театрі воєнних дій: перший

і, мабуть, єдиний випадок в історії Академії мистецтв, коли студенти батального класу на чолі зі

своїм професором проходили практику безпосередньо на передовій. Бригада працювала спочатку

на Західному, потім – Кавказькому фронті.

Микола Семенович Самокиш залишив після себе величезну творчу спадщину, значну частину якої

нам ще треба буде по-справжньому «відкрити».